![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanТатьяна Заровная разом
«Україна здобула незалежність без кривавих зіткнень (чим ми пишалися), та було бажання у кравчука та й у кучми, який взагалі прийшлов під проросійськіми гаслами, залишити так, щоб все було спокійно – так, щоб і корисними для влади були відносини з росією, і все інше. Фактично російсько-українські відносини були виключені майже повністю з компетенції Міністерства закордонних справ. Цим займалися адміністрації президентів – РФ та України. А це відкати, гроші, зароблені на газі... – це було зручно, і хіба проукраїнської позиції можна було очікувати від такої влади? Бо вони мали зиск від відносин з росією. В 2010 році, коли підписували ганебні Харківські угоди, міністр закордоних справ Грищенко, який був висунутий ПР та служив цій партії - він побачив текст угод безпосередньо перед підписанням. Бо така була політична воля керівництва України, узгоджена з російським керівицтвом – відверто пішли на порушення Конституції. Бо Росія не збиралася йти з Криму. І тому ми справедливо звинувачуємо центральну владу у відсутності позиції щодо донбасу, але з іншого боку, важко було очікувати іншого… Проте: на початку 90х Україна відмовилася від угоди з Росією, яку та уклада з усіма пострадянськими республіками, крім країн Балтії – щодо активів та зовнішнього боргу.Ми отримали та сплатили свою частку боргів СРСР та отримали право претендувати на закордонну власність – РФ нам жодного куточку не дала, хоча Путін під час теплих відносин з кучмою сказав, що є список об'єктів, які знаходяться за кордоном і мають бути передані Україні. Це не було виконано. Україна не ввійшла в СНД, не стала членом, бо не ратифікувала статут. Були спроби притягнути Україну та поставити в залежність, але Україна чинила спротив. В 2003 році після підписання угоди про единий економічний простір кучма заявив, що ми будемо виконувати в межах власної Конституції і цим був поставлений хрест на , бо зміст цієї угоди передбачав верховентсво саме Росії, вона мала визначати митні тарифи, податки, та інше. Та одразу почалася криза біля острова Тузла – перша спроба силовим шляхом примусити Україну. Тому не можна сказати, що наша незалежність була декларативною. Хоча була багатовекторність. Україна мала десь понад 2 десятки стратегічних партнерів - це не нормально. Хоча вже за Кучми був визначений вектор руху до Євросоюзу, ще в 2003 році така ідея була, і тоді ж почався рух до НАТО. Текст стратегії так і не був оприлюднений, і один з авторів мені відверто сказав, що там були такі слова, які не сподобалися б росії. Плівки, які оприлюднив Мороз, і які привели до погіршення відносин з Заходом – це була частина російської спецоперації. Самміт НАТО в Празі в 2002 році, коли вперше згадали, що крім англійської є ще друга офіційна мова і зробили відповідну французську розсадку на засіданні комісії Україна-НАТО - зробили таким чином, щоб Буш-молодший не сидів поряд з Кучмою. Бо тоді американці готувалися почати оперцію в Іраку, а Україну звинуватили в продажу Іраку нелегальніих «Кольчуг» які виготовляли в Донецьку на «Топазі» . РФ треба було ізолювати Україну від Заходу (звідки ця спецоперація РФ). Але Захід не видкидав Україну повністю. В 2004 р з'явилася військова доктрина України, де було записано: метою України є членство в НАТО.Україна чекала ПДЧ ще в 2004 році. Балансуючи між Росією та Заходом. Це не колоніальна політика. Навіть за Януковича, який оголосив позаблоковість та підписав Харківські угоди, продовжився рух до ЄС. Ми намагалися проводити самостійну політику навіть в умовах наявності російських кадрів серед силовиків та здачі наших інтересів у секторі безпеки. Лише жорсткий тиск, фізичні погрози Януковичу призвели до того, що напередодні Вільнюсу він відмовився від угоди», - каже Ihor Todorov - професор к-ри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету, доктор історичних наук, до 2014 року жив та працював в Донецьку.
00:00 - про Ігоря Тодорова та головну тему цього інтерв'ю
02:09 - донецький регіон не мав підгрунтя для політичного сепаратизму, хоча за 5 років незалежності якось бабуся поцікавилася: "де тут голосують за Єльцина?"
04:30 - про організацію міських божевільних "Донецька республіка" та триколори у Криму
08:14 - у Донецьку сподівалися на Ахметова, який експортує метал, конкурує з РФ, та в якого "все під контролем"
13:43 - про Губарєва та безпосередній вплив Росії, без якої ніякого сепаратизму на Донбасі не було б
15:07 - про рух Януковича до Європи та бійку молодих регіоналів (євроінтеграторів) з вітренківцями
18:02 - Донбас мав величезний євроінтеграційний потенціал, але одночасно - брак української ідентичності у населення
20:43 - про неукраїнську ідентичність українських громадян в інших регіонах
23:38 - про "Слугу народу" без війни та зміну настроїв українців щодо НАТО та ЄС
26:01 - про роль СБУ, нардепів Левченко з Бобковим, та інш. представників донецької "еліти", які опинилися не на боці України в 2014 році
35:15 - про роботу над помилками, яку ми мали б зробити, аналізуючи причини подій 2014 року, проте не зробили
40:12 - як так склалося історично, що населення Донеччини та Луганщини не відчувало себе українцями
47:17 - про роль центральної влади в "російськомирськості" донецького регіону (Україна не по-справжньому)
53:48 - навіщо потрібні дерусифікація, десовєтизація та декомунізація
56:25 - про агентів та громадян РФ в керівництві держави
58:01 - про президентів, які не захищали державу
1:01:07 - а чи можна сказати, що до 2014 року ми були колонією, або: РФ мала підстави так вважати?
1:07:16 - про історію українських відносин з НАТО
1:12:12 - як ми рухалися до ЄС за Януковича
1:15:25 - анонс наступноъ розмови з паном професором
«Україна здобула незалежність без кривавих зіткнень (чим ми пишалися), та було бажання у кравчука та й у кучми, який взагалі прийшлов під проросійськіми гаслами, залишити так, щоб все було спокійно – так, щоб і корисними для влади були відносини з росією, і все інше. Фактично російсько-українські відносини були виключені майже повністю з компетенції Міністерства закордонних справ. Цим займалися адміністрації президентів – РФ та України. А це відкати, гроші, зароблені на газі... – це було зручно, і хіба проукраїнської позиції можна було очікувати від такої влади? Бо вони мали зиск від відносин з росією. В 2010 році, коли підписували ганебні Харківські угоди, міністр закордоних справ Грищенко, який був висунутий ПР та служив цій партії - він побачив текст угод безпосередньо перед підписанням. Бо така була політична воля керівництва України, узгоджена з російським керівицтвом – відверто пішли на порушення Конституції. Бо Росія не збиралася йти з Криму. І тому ми справедливо звинувачуємо центральну владу у відсутності позиції щодо донбасу, але з іншого боку, важко було очікувати іншого… Проте: на початку 90х Україна відмовилася від угоди з Росією, яку та уклада з усіма пострадянськими республіками, крім країн Балтії – щодо активів та зовнішнього боргу.Ми отримали та сплатили свою частку боргів СРСР та отримали право претендувати на закордонну власність – РФ нам жодного куточку не дала, хоча Путін під час теплих відносин з кучмою сказав, що є список об'єктів, які знаходяться за кордоном і мають бути передані Україні. Це не було виконано. Україна не ввійшла в СНД, не стала членом, бо не ратифікувала статут. Були спроби притягнути Україну та поставити в залежність, але Україна чинила спротив. В 2003 році після підписання угоди про единий економічний простір кучма заявив, що ми будемо виконувати в межах власної Конституції і цим був поставлений хрест на , бо зміст цієї угоди передбачав верховентсво саме Росії, вона мала визначати митні тарифи, податки, та інше. Та одразу почалася криза біля острова Тузла – перша спроба силовим шляхом примусити Україну. Тому не можна сказати, що наша незалежність була декларативною. Хоча була багатовекторність. Україна мала десь понад 2 десятки стратегічних партнерів - це не нормально. Хоча вже за Кучми був визначений вектор руху до Євросоюзу, ще в 2003 році така ідея була, і тоді ж почався рух до НАТО. Текст стратегії так і не був оприлюднений, і один з авторів мені відверто сказав, що там були такі слова, які не сподобалися б росії. Плівки, які оприлюднив Мороз, і які привели до погіршення відносин з Заходом – це була частина російської спецоперації. Самміт НАТО в Празі в 2002 році, коли вперше згадали, що крім англійської є ще друга офіційна мова і зробили відповідну французську розсадку на засіданні комісії Україна-НАТО - зробили таким чином, щоб Буш-молодший не сидів поряд з Кучмою. Бо тоді американці готувалися почати оперцію в Іраку, а Україну звинуватили в продажу Іраку нелегальніих «Кольчуг» які виготовляли в Донецьку на «Топазі» . РФ треба було ізолювати Україну від Заходу (звідки ця спецоперація РФ). Але Захід не видкидав Україну повністю. В 2004 р з'явилася військова доктрина України, де було записано: метою України є членство в НАТО.Україна чекала ПДЧ ще в 2004 році. Балансуючи між Росією та Заходом. Це не колоніальна політика. Навіть за Януковича, який оголосив позаблоковість та підписав Харківські угоди, продовжився рух до ЄС. Ми намагалися проводити самостійну політику навіть в умовах наявності російських кадрів серед силовиків та здачі наших інтересів у секторі безпеки. Лише жорсткий тиск, фізичні погрози Януковичу призвели до того, що напередодні Вільнюсу він відмовився від угоди», - каже Ihor Todorov - професор к-ри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету, доктор історичних наук, до 2014 року жив та працював в Донецьку.
00:00 - про Ігоря Тодорова та головну тему цього інтерв'ю
02:09 - донецький регіон не мав підгрунтя для політичного сепаратизму, хоча за 5 років незалежності якось бабуся поцікавилася: "де тут голосують за Єльцина?"
04:30 - про організацію міських божевільних "Донецька республіка" та триколори у Криму
08:14 - у Донецьку сподівалися на Ахметова, який експортує метал, конкурує з РФ, та в якого "все під контролем"
13:43 - про Губарєва та безпосередній вплив Росії, без якої ніякого сепаратизму на Донбасі не було б
15:07 - про рух Януковича до Європи та бійку молодих регіоналів (євроінтеграторів) з вітренківцями
18:02 - Донбас мав величезний євроінтеграційний потенціал, але одночасно - брак української ідентичності у населення
20:43 - про неукраїнську ідентичність українських громадян в інших регіонах
23:38 - про "Слугу народу" без війни та зміну настроїв українців щодо НАТО та ЄС
26:01 - про роль СБУ, нардепів Левченко з Бобковим, та інш. представників донецької "еліти", які опинилися не на боці України в 2014 році
35:15 - про роботу над помилками, яку ми мали б зробити, аналізуючи причини подій 2014 року, проте не зробили
40:12 - як так склалося історично, що населення Донеччини та Луганщини не відчувало себе українцями
47:17 - про роль центральної влади в "російськомирськості" донецького регіону (Україна не по-справжньому)
53:48 - навіщо потрібні дерусифікація, десовєтизація та декомунізація
56:25 - про агентів та громадян РФ в керівництві держави
58:01 - про президентів, які не захищали державу
1:01:07 - а чи можна сказати, що до 2014 року ми були колонією, або: РФ мала підстави так вважати?
1:07:16 - про історію українських відносин з НАТО
1:12:12 - як ми рухалися до ЄС за Януковича
1:15:25 - анонс наступноъ розмови з паном професором