![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanКонстантин Ильченко
Ймовірний голод в Африці росія використовує як шантаж, змушуючи лідерів африканських країн вимагати від Заходу скасування санкцій.
У п’ятницю путін зустрівся з главою Африканського союзу, президентом Сенегалу Макі Салл. Голод не тітка. Салл назвав кремлівського божевільного: "дорогим другом Володимиром» і звинуватив Захід в тому, що завдяки санкціям Африка немає доступу до зерна та добривам. Безумовно, кремль це подає, як дипломатичну перемогу, намагаючись перекласти вину з себе на плечі Заходу.
Таким чином росія старається знайти в африканських країнах союзника, правда метод, який вона обрала важко назвати людським.
Вибор у африканців невеликий - або голод, або публічні претензії до санкцій. Якщо Захід почує голодну Африку і послабить санкції, то путін обіцяє розблокувати Чорне море і пропустити зерно. Тільки на таких умовах, він готовий допомогати народам Африки. Принаймні він так обіцяє. Рівень цинізму зашкалює.
Чи треба ображатися на африканців? Думаю, що ні. Нам необхідно до цього ставитися з порозумінням, адже у них нема поки що іншого вибору. Проте, використання путіним Африканського союзу, означає одне – у нього більше нема союзників в Європі, які могли б ефективно впливати на рішення колективного Заходу.
Путінський режим, зусиллями українського народу, ЗСУ та міжнародної спільноти все більше і більше заганяється в кут, виходу з якого майже нема.
...Хіба що, тільки через військову поразку в Україні та безумовну політичну капітуляцію.
=====
Алі Татар-заде
відомий кінодраматург Московії, сам нерускій, не раз виступав так чи сяк проти московського режиму. Одначе кожний раз давав задній хід, як тільки починали загрожувати його власній кіностудії. Найпрогресивніші (може навіть в лапках) московити сприймали це з розумінням: "а как же дєті" (в сенсі, юні дарування, молоді таланти, мЭтру то ще нічого, а їм будуть зламані судьби, загублені старти".
Ну нічо, студію його таки прикривають, а самого вже не випускають з Московії. Чому? Тому що кожний "задній хід" московити сприймають як слабкість.
А тепер почитайте що він наговорив тепер про московитів, цитата без перекладу
— «Столько молодых людей сегодня гибнет – вот как родителям с этим жить?
– Живут прекрасно. Я много видел всяких свидетельств, интервью с родителями: спокойно воспринимают гибель сына – погиб за Родину, погиб, выполняя долг, получают деньги за этих сыновей – люди спокойно с этим живут, многие смирились. Ведь судьба сына какая: сын – это расходный материал. Дочь – это еще какая-то ценность, а если есть сын, значит, он может погибнуть, первый его шанс – это погибнуть, раз родила сына – значит, пошел в армию и так далее. Все привыкли к этому, и то, что вижу и слышу из интернета, показывает мне, что да, такое понимание у людей, что сын может погибнуть, что сын должен погибнуть. Это реальность, которая в России была всегда. В России всегда было принято хоронить сыновей, мужей. Вот если мама умерла – да, это проблема большая, а когда сын или муж погибает – ну, так и должно быть, мужчина для того, наверное, и существует, чтобы вот так уйти из жизни, и все. Так эта жизнь устроена»
Ймовірний голод в Африці росія використовує як шантаж, змушуючи лідерів африканських країн вимагати від Заходу скасування санкцій.
У п’ятницю путін зустрівся з главою Африканського союзу, президентом Сенегалу Макі Салл. Голод не тітка. Салл назвав кремлівського божевільного: "дорогим другом Володимиром» і звинуватив Захід в тому, що завдяки санкціям Африка немає доступу до зерна та добривам. Безумовно, кремль це подає, як дипломатичну перемогу, намагаючись перекласти вину з себе на плечі Заходу.
Таким чином росія старається знайти в африканських країнах союзника, правда метод, який вона обрала важко назвати людським.
Вибор у африканців невеликий - або голод, або публічні претензії до санкцій. Якщо Захід почує голодну Африку і послабить санкції, то путін обіцяє розблокувати Чорне море і пропустити зерно. Тільки на таких умовах, він готовий допомогати народам Африки. Принаймні він так обіцяє. Рівень цинізму зашкалює.
Чи треба ображатися на африканців? Думаю, що ні. Нам необхідно до цього ставитися з порозумінням, адже у них нема поки що іншого вибору. Проте, використання путіним Африканського союзу, означає одне – у нього більше нема союзників в Європі, які могли б ефективно впливати на рішення колективного Заходу.
Путінський режим, зусиллями українського народу, ЗСУ та міжнародної спільноти все більше і більше заганяється в кут, виходу з якого майже нема.
...Хіба що, тільки через військову поразку в Україні та безумовну політичну капітуляцію.
=====
Алі Татар-заде
відомий кінодраматург Московії, сам нерускій, не раз виступав так чи сяк проти московського режиму. Одначе кожний раз давав задній хід, як тільки починали загрожувати його власній кіностудії. Найпрогресивніші (може навіть в лапках) московити сприймали це з розумінням: "а как же дєті" (в сенсі, юні дарування, молоді таланти, мЭтру то ще нічого, а їм будуть зламані судьби, загублені старти".
Ну нічо, студію його таки прикривають, а самого вже не випускають з Московії. Чому? Тому що кожний "задній хід" московити сприймають як слабкість.
А тепер почитайте що він наговорив тепер про московитів, цитата без перекладу
— «Столько молодых людей сегодня гибнет – вот как родителям с этим жить?
– Живут прекрасно. Я много видел всяких свидетельств, интервью с родителями: спокойно воспринимают гибель сына – погиб за Родину, погиб, выполняя долг, получают деньги за этих сыновей – люди спокойно с этим живут, многие смирились. Ведь судьба сына какая: сын – это расходный материал. Дочь – это еще какая-то ценность, а если есть сын, значит, он может погибнуть, первый его шанс – это погибнуть, раз родила сына – значит, пошел в армию и так далее. Все привыкли к этому, и то, что вижу и слышу из интернета, показывает мне, что да, такое понимание у людей, что сын может погибнуть, что сын должен погибнуть. Это реальность, которая в России была всегда. В России всегда было принято хоронить сыновей, мужей. Вот если мама умерла – да, это проблема большая, а когда сын или муж погибает – ну, так и должно быть, мужчина для того, наверное, и существует, чтобы вот так уйти из жизни, и все. Так эта жизнь устроена»