Собченко Олег · Присяга чи наказ?
May. 17th, 2022 12:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanНе назву точної дати в березні, коли саме відбулись ці події, але вони міцно вкарбувались в пам'ять, яскравіше будь-якого кіношного сюжету, чи з книги. Бо таке важко придумати.
Тривали важкі дні оборони Києва, найбільш запеклі бої точились у Гостомелі, звідти було чутно постійну канонаду. У Мощуні ще було тихо.На нашому відтинку лютізького плацдарму активних спроб штурму противник вже не вів, лише періодично обстрілював наші позиції, тож у часи відносної тиші, лише в світлий час доби, через зірваний міст через річку Ірпінь з Демидова та інших сіл та містечок йшли біженці. Змучені довгою дорогою, з дітьми, котами-собаками та речами. Як могли, місцеві волонтери їм допомагали, ми час від часу отримували інформацію від них про те, як на тому боці кацапи лютують.
(Треба зазначити, що переправа через річку знаходилась у "сірій зоні", за 400м від наших окопів, поза зоною видимості з позицій, тому туди виходили лише ГУРівці, ССО і кілька раз я з ними)
Одної ночі, близько 11.30, нарешті потрапивши до Києва для короткого відпочинку, отримав тривожний дзвінок по месенджеру від Маверіка, знайомого офіцера 8го полку ССО(його чота діяла на нашому відтинку фронту).
-Привіт Чорний. Допоможи зв'язатися з ротним на ваших позиціях, телефонного зв'язку з ним нема.
(Спробував набрати - дійсно нема, так було часто- на позиціях в той час не було покриття)
- А що треба йому передати?
- На мосту на тому боці знаходяться мати і троє дітей, треба терміново допомогти їм перебратися на наш бік.Я намагався пройти до них - ваш постовий не підпускає, має наказ нікого в темний час доби не пропускати, нервується, смикає затвора.(саме в перші тижні бойових дій були частими випадки переляканого "дружнього вогню" в якому загинуло десятки військових, через непорозуміння та неадекватні дії новоприбулих бійців, зморених хронічним недосипом та стресами)
- Я спробую набрати земляка з мінометників, Риба його позивний, він за пару кілометрів у лісі, може йому вдасться по рації вийти на командира цієї позиції..............
-Риба привіт. Вийди на рацію до кого зможеш на позицію Міст, передай щоб чатовий на дорозі пропустив ССошників, вони біженців переведуть на наш бік.
- Добре, я зараз все перекажу.
Перетелефоновує:
- З Ротним зв'язку нема ні на рацію, ні на телефон, на Мосту командує Філософ, каже що не перешкоджає переходу цивільних на наш бік через позиції..............
Телефоную Маверіку:
-Друже, переказують, що хай ідуть ті біженці, загрози цивільним нема, їх пропустять- ти зустрінеш.
- Ти не розумієш, там піднялась вода в річці, самі вони не можуть перейти, бояться, дуже налякані, остання поділка на мобільному. Мені треба зайти.
Звоню ще раз Рибі, пояснюю, прошу передати ще цю інфу.
Ці всі перемовини через поламаний телефон тривають годину чи більше, телефонний зв'язок з Рибою постійно рветься.Щоб телефонувати мені, Маверік щоразу їздить до Лютіжа. Їхати мені самому через всі блокпости Києва на Лютіж теж не має сенсу - це мінімум півтори години, і постовий мене так само не пустить, як і Маверіка. Знову телефонує він:
- Друже, мене не пропускають знову.Світить в очі, психує, кричить що стрілятиме.Там одна дитина поранена, матір виводила тих дітей через кацапський блок, вони не пустили, то вона пішла з ними якимось яром проз блок, підари почули - кидали гранати. Годину тому вони спробували перейти воду самі - намокли і замерзають. Одна дитина втрачає свідомість. Звони ще Рибі, хай все пояснює Філософу.
Знов набрав Рибу, все пояснив, той перетелефоновує- каже що рація Філософа вже не відповідає. Третя година ночі.
Телефоную Маверіку:
- Боюсь, мої можливості комунікації з Філософом вичерпані, отже лишається тільки самому приїхати до тебе і разом піти, але від цього буде тільки гірше, сам знаєш.
- Що ж, піду вже як є, хай той придурок зі своїм наказом стріля чи сам застрелиться............................
Сон не йшов, хоч в ці дні ми працювали по 15-17 годин на добу і буквально падали з ніг. Думав, чи все правильно сказав, чи все вірно по рації переказав Риба, чи зробив все, що від мене залежало. Для себе вирішив, що так це не залишу, і зроблю так, щоб подібного на наших позиціях більше не було. Для цього треба забезпечити радіостанціями всіх чатових та секрети, і дещо пояснити нашим воякам..........................
На ранок прийшло повідомлення від Маверіка, що йому таки вдалось пройти через наші позиції і витягти на наш бік нещасну матір з її дітками, всі в безпеці.
Зранку мій екіпаж відпрацював на Козаровичах, але не терпілося дізнатися, чому Філософ перервав радіозв'язок, чому у чатового не було рації (рації на позиціях були, саме ми завезли торбу "жовтих" радіостанцій у наш підрозділ днями).
В обід потрапили на позицію Міст, побачили на нашому боці під сотню біженців - більшість жінки, діти (підняли коптер - фото саме з переправи у сірій зоні) За добу вода в Ірпені дійсно сильно піднялась, і тепер сягала пояса дорослій людині. Нещасні люди не мали нормального човна, щоб переправляти дітей, користувалися якимось піддоном, з білим ящиком на ньому, мотузкою такий "паром" тягали з одного боку на інший напівроздягнені чоловіки з біженців.
Ми вирішили привезти з козаровицьких дач металевого човна, і прибули вчасно, саме службовці Червоного хреста почали нести на переправу гумового човника, то попросили їх віднести замість нього металевого- битий бетон і рвані вибухом залізяки конструкцій мосту неодмінно би пошкодили гуму.
Поговорив з ротним. Той здвигає плечима - не розуміє, як можна так тупити на посту. Філософа десь нема, чому у чатового не було рації ротний теж не знає. Пояснив йому вчорашній випадок, попросив довести бійцям роз'яснення до наказу стосовно біженців, забезпечити радіостанціями нарешті (вже були в роті і пристойні станції, теж ми випросили у волонтерів).
На виїзді з позицій застав картину - у напрямку сірої зони намагається пройти цивільний чоловік з сумкою червоного хреста, вартовий його не пропускає, знову кричить про "наказ на той бік не пускати цивільних" Перепитую, в чому справа? Де твоя рація і твій начальник?Цивільний пояснює, що в Демидові його тітка на останній дозі інсуліну, Червоний хрест дав йому сумку з ліками, бо самі вони не можуть сьогодні займатись. От він і йде. Боєць тупить, думки викликати офіцера у нього не виникло.
Тут мене прорвало - я нагнув чатовому матюків, порадив згадати присягу, і кому він її давав (українському народові!). Пояснив, що жоден наказ не може містити вичерпних інструкцій для чатового на всі випадки життя, тому він повинен користуватися присягою, статутом, здоровим глуздом і радіозв'язком з командиром! Вивалив йому під ноги залишки "жовтих" радіостанцій, які возили з собою для подібних випадків, коли бачимо "голих-босих".
- То кого мені слухати? - плаксивим голосом перепитав чатовий.
- Свого начальника, свій розум та серце. Читай ₴#@& присягу! Щось не розумієш - Перепитуй старшого₴&#@&! Носи радєйку#₴&@&₴!
Доки говорили - цивільний поніс червону торбу на той бік.
(Десь чув, що коли військовослужбовець впадає в цинізм - це вже півшляху до зради чи здачі в полон. В екстримальних умовах бойових дій часто доводиться спостерігати цинічне ставлення до світу багатьох бійців, для мене це є певним маркером часткової небоєздатності. Багато бійців також є монозадачними, це теж слабка ланка)
(Деякі позивні в дописі змінені на вигадані)
===
Я своїх в тих умовах виводити через Демидів не став. У нас орки майже не з'являлись. Мав віру в деокупацію... А, ще й пального не мав, то воно, як виявилось, на краще (Д_К)
Тривали важкі дні оборони Києва, найбільш запеклі бої точились у Гостомелі, звідти було чутно постійну канонаду. У Мощуні ще було тихо.На нашому відтинку лютізького плацдарму активних спроб штурму противник вже не вів, лише періодично обстрілював наші позиції, тож у часи відносної тиші, лише в світлий час доби, через зірваний міст через річку Ірпінь з Демидова та інших сіл та містечок йшли біженці. Змучені довгою дорогою, з дітьми, котами-собаками та речами. Як могли, місцеві волонтери їм допомагали, ми час від часу отримували інформацію від них про те, як на тому боці кацапи лютують.
(Треба зазначити, що переправа через річку знаходилась у "сірій зоні", за 400м від наших окопів, поза зоною видимості з позицій, тому туди виходили лише ГУРівці, ССО і кілька раз я з ними)
Одної ночі, близько 11.30, нарешті потрапивши до Києва для короткого відпочинку, отримав тривожний дзвінок по месенджеру від Маверіка, знайомого офіцера 8го полку ССО(його чота діяла на нашому відтинку фронту).
-Привіт Чорний. Допоможи зв'язатися з ротним на ваших позиціях, телефонного зв'язку з ним нема.
(Спробував набрати - дійсно нема, так було часто- на позиціях в той час не було покриття)
- А що треба йому передати?
- На мосту на тому боці знаходяться мати і троє дітей, треба терміново допомогти їм перебратися на наш бік.Я намагався пройти до них - ваш постовий не підпускає, має наказ нікого в темний час доби не пропускати, нервується, смикає затвора.(саме в перші тижні бойових дій були частими випадки переляканого "дружнього вогню" в якому загинуло десятки військових, через непорозуміння та неадекватні дії новоприбулих бійців, зморених хронічним недосипом та стресами)
- Я спробую набрати земляка з мінометників, Риба його позивний, він за пару кілометрів у лісі, може йому вдасться по рації вийти на командира цієї позиції..............
-Риба привіт. Вийди на рацію до кого зможеш на позицію Міст, передай щоб чатовий на дорозі пропустив ССошників, вони біженців переведуть на наш бік.
- Добре, я зараз все перекажу.
Перетелефоновує:
- З Ротним зв'язку нема ні на рацію, ні на телефон, на Мосту командує Філософ, каже що не перешкоджає переходу цивільних на наш бік через позиції..............
Телефоную Маверіку:
-Друже, переказують, що хай ідуть ті біженці, загрози цивільним нема, їх пропустять- ти зустрінеш.
- Ти не розумієш, там піднялась вода в річці, самі вони не можуть перейти, бояться, дуже налякані, остання поділка на мобільному. Мені треба зайти.
Звоню ще раз Рибі, пояснюю, прошу передати ще цю інфу.
Ці всі перемовини через поламаний телефон тривають годину чи більше, телефонний зв'язок з Рибою постійно рветься.Щоб телефонувати мені, Маверік щоразу їздить до Лютіжа. Їхати мені самому через всі блокпости Києва на Лютіж теж не має сенсу - це мінімум півтори години, і постовий мене так само не пустить, як і Маверіка. Знову телефонує він:
- Друже, мене не пропускають знову.Світить в очі, психує, кричить що стрілятиме.Там одна дитина поранена, матір виводила тих дітей через кацапський блок, вони не пустили, то вона пішла з ними якимось яром проз блок, підари почули - кидали гранати. Годину тому вони спробували перейти воду самі - намокли і замерзають. Одна дитина втрачає свідомість. Звони ще Рибі, хай все пояснює Філософу.
Знов набрав Рибу, все пояснив, той перетелефоновує- каже що рація Філософа вже не відповідає. Третя година ночі.
Телефоную Маверіку:
- Боюсь, мої можливості комунікації з Філософом вичерпані, отже лишається тільки самому приїхати до тебе і разом піти, але від цього буде тільки гірше, сам знаєш.
- Що ж, піду вже як є, хай той придурок зі своїм наказом стріля чи сам застрелиться............................
Сон не йшов, хоч в ці дні ми працювали по 15-17 годин на добу і буквально падали з ніг. Думав, чи все правильно сказав, чи все вірно по рації переказав Риба, чи зробив все, що від мене залежало. Для себе вирішив, що так це не залишу, і зроблю так, щоб подібного на наших позиціях більше не було. Для цього треба забезпечити радіостанціями всіх чатових та секрети, і дещо пояснити нашим воякам..........................
На ранок прийшло повідомлення від Маверіка, що йому таки вдалось пройти через наші позиції і витягти на наш бік нещасну матір з її дітками, всі в безпеці.
Зранку мій екіпаж відпрацював на Козаровичах, але не терпілося дізнатися, чому Філософ перервав радіозв'язок, чому у чатового не було рації (рації на позиціях були, саме ми завезли торбу "жовтих" радіостанцій у наш підрозділ днями).
В обід потрапили на позицію Міст, побачили на нашому боці під сотню біженців - більшість жінки, діти (підняли коптер - фото саме з переправи у сірій зоні) За добу вода в Ірпені дійсно сильно піднялась, і тепер сягала пояса дорослій людині. Нещасні люди не мали нормального човна, щоб переправляти дітей, користувалися якимось піддоном, з білим ящиком на ньому, мотузкою такий "паром" тягали з одного боку на інший напівроздягнені чоловіки з біженців.
Ми вирішили привезти з козаровицьких дач металевого човна, і прибули вчасно, саме службовці Червоного хреста почали нести на переправу гумового човника, то попросили їх віднести замість нього металевого- битий бетон і рвані вибухом залізяки конструкцій мосту неодмінно би пошкодили гуму.
Поговорив з ротним. Той здвигає плечима - не розуміє, як можна так тупити на посту. Філософа десь нема, чому у чатового не було рації ротний теж не знає. Пояснив йому вчорашній випадок, попросив довести бійцям роз'яснення до наказу стосовно біженців, забезпечити радіостанціями нарешті (вже були в роті і пристойні станції, теж ми випросили у волонтерів).
На виїзді з позицій застав картину - у напрямку сірої зони намагається пройти цивільний чоловік з сумкою червоного хреста, вартовий його не пропускає, знову кричить про "наказ на той бік не пускати цивільних" Перепитую, в чому справа? Де твоя рація і твій начальник?Цивільний пояснює, що в Демидові його тітка на останній дозі інсуліну, Червоний хрест дав йому сумку з ліками, бо самі вони не можуть сьогодні займатись. От він і йде. Боєць тупить, думки викликати офіцера у нього не виникло.
Тут мене прорвало - я нагнув чатовому матюків, порадив згадати присягу, і кому він її давав (українському народові!). Пояснив, що жоден наказ не може містити вичерпних інструкцій для чатового на всі випадки життя, тому він повинен користуватися присягою, статутом, здоровим глуздом і радіозв'язком з командиром! Вивалив йому під ноги залишки "жовтих" радіостанцій, які возили з собою для подібних випадків, коли бачимо "голих-босих".
- То кого мені слухати? - плаксивим голосом перепитав чатовий.
- Свого начальника, свій розум та серце. Читай ₴#@& присягу! Щось не розумієш - Перепитуй старшого₴&#@&! Носи радєйку#₴&@&₴!
Доки говорили - цивільний поніс червону торбу на той бік.
(Десь чув, що коли військовослужбовець впадає в цинізм - це вже півшляху до зради чи здачі в полон. В екстримальних умовах бойових дій часто доводиться спостерігати цинічне ставлення до світу багатьох бійців, для мене це є певним маркером часткової небоєздатності. Багато бійців також є монозадачними, це теж слабка ланка)
(Деякі позивні в дописі змінені на вигадані)
===
Я своїх в тих умовах виводити через Демидів не став. У нас орки майже не з'являлись. Мав віру в деокупацію... А, ще й пального не мав, то воно, як виявилось, на краще (Д_К)
no subject
Date: 2022-05-17 05:43 pm (UTC)