Макрошольци не вгамуються

[don_katalan]

Борис Беспалий
Попередні євролідери (ті, що перетнули шлях України в НАТО у 2008-му) мали спільну назву 'Меркозі' ( Меркель + Саркозі). Спільно ж вони й розкручували Росію (див. наслідки).
Обзавелись й наступниками.
Ні, під тиском ситуації, громадськості й союзників Макрон і Шольц потихеньку зсуваються у напрямку до цивілізації від кремлівського людожера. Та ось як вони майбутнє бачать: (Макрон заспівує, Шольц - другу партію підтягує):
1. Кінець війни за макрошольцем:
Переговори з припиненням вогню. Розмежування за чинною лінією фронту, звільнення окупованих територій - предмет переговорів!
Можна й не проводити: результат відомий наперед, як із ОРДЛО та Кормом, - нічого Росія через переговори не віддасть.
Що це як не увічнення окупації? А ще - робочих місць для вічних переговорників.
2. Європейська перспектива України за макрошольцем:
Замість ЄС Україні пропонується, якась сурогатна організація. Для привабливості туди ж прочать й англійців (позиція яких наразі невідома).
І все для чого? Щоб створити 'пристойний' привід для відмови Україні у наданні статусу кандидата до ЄС!
Не вщухають макрошольци, чи ж виліковні?
По правді сказати, черговим їх вибориком не переймався б, з ними усе ясно: лиш з-під дрючка корисне роблять. Острах бере за нашу владу: слабує вона на переговорні процеси, як би на чергову макрошольцівську облуду не запала.
=====
Борис Беспалий почувається сумно.
Пам'яті Леоніда Кравчука.
Кравчук - легенда за життя. Інакше й бути не могло - Перший Президент України.
Легендарний статус, увічнення в історії, відблиск легенди і на особистість.
Не час, і не місце розкладати, що в тій легенда правда, що - фантазії, акцентувати те, що не було на користь Україні.
Античну тезу "Про мертвих або нічого, або добре" сприймаю не як заборону на об'єктивну історію, а як побажання не топтати свіжої могили (винятки є й тут - Гітлер, Путін ... але не Кравчук).
Що ж доброго зробив Кравчук для України, за що йому вічна пам'ять не лише як Рабу Божому, а й як українському діячеві?
Леоніда Макаровича я, не близько, але знав.
Особистість непересічна, але нижча за свою долю. І в цьому, як не парадоксально, його історична сила, функція, місія!
Якщо не його прозріння (гадаю, він розумів інакше як діяв), то його діяльність йшли в унісон з народом: шлях від радянщини до незалежності він долав разом з більшістю. Може того й вихід України із Союзу у 1991-го пройшов відносно безболісно.
Завдяки Кравчуку, і його шляхом, й більшість української партноменклатури прийняла незалежність, українство.
Мав цей процес і негативи (троянський коник), але так було краще, ніж би громадянський конфлікт (війна?) на початку 1990-х.
А що далі, не в той бік часом повертали, то це вже провина не Леоніда Макаровича.
Не в тому його історична заслуга, ніби він виборював незалежність, він її не виборював.
А в тому, що своєчасно її сприйняв і, в силу свого положення, поміг сприйняти мільйонам інших, що коливались, зокрема й серед людей впливових та озброєних.
Це - багато, це - історично значущо. За це - світла пам'ять і подяка.
Вічна пам'ять і земля пухом.