![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВладимир Фесенко
В контексті протистояння між Ахметовим і Зеленським в багатьох публікаціях повторюється одна і та ж теза: влада в Україні змінюється, президенти міняються, а Ахметов залишається непохитним. І тут треба зробити одне важливе уточнення: не тільки Ахметов залишався, а й всі інші великі олігархи – Коломойський, Фірташ, Пінчук, Порошенко.
І далі ключове питання: а чому всі великі олігархи залишалися, не зважаючи на зміну влади?
Відповідь дуже проста. По-перше, тому, що і Ахметов і всі інші великі олігархи пристосовувалися (більш менш) до будь-якої нової влади, навіть співпрацювали з нею (хоча б періодично чи частково). По-друге, жодного разу жодна влада не воювали всерйоз з олігархами. Погрози були, локальні конфлікти теж були (як у Порошенка з Коломойським; і то на націоналізації Приватбанку більше наполягали МВФ та інші міжнародні партнери України), але справжньої війни між владою і олігархами ще не було. До речі, і Ахметов жодного разу не наважувався на пряму інформаційно-політичну війну з Президентом України.
Зараз така війна вже почалася. Питання лише в тому, як і наскільки потужно зможе відповісти Президент Зеленський.
Тим, хто вважає Ахметова непохитним і непереможним, нагадаю дві ситуації. У 2005 році Рінат Леонідович на певний час залишив Україну, тому що побоювався за свою небезпеку. А у 2014 році змушений був тікати з рідного Донецька. «Хазяїн Донбасу» не зміг захистити ні свою владу на Донбасі, ні навіть свій маєток. І це там, де він, нібито, контролював все і всіх. Як виявилось, рівень його впливу був значно перебільшеним.
Але зрозуміло, що просто так – гучними заявами і віртуальними погрозами – Ахметова не перемогти. Як очевидно і інше – у Ахметова не має можливості швидко і легко поміняти владу в країні, зокрема і Президента. І в прямій політичній війні великі втрати будуть у обох сторін.
=====
Владимир Фесенко
Вчора о 14:05 ·
Тему «теплой ванны» (в информационно-политическом смысле) как правило поднимают в отношении Президента Украины (и нынешнего и предыдущих). Правда, последняя пресс-конференция Президента Зеленского показала совсем противоположное – иногда это напоминало ванну с серной кислотой. Но для многих руководителей (от государственных до местных) действительно существует соблазн использовать комфортные информационные инструменты.
Но вот парадокс - сейчас феномен «теплой ванны» в наибольшей степени применим для многих оппозиционных политиков и «партийных» и олигархических телеканалов, которые их обслуживают. Ахметовские телеканалы, к примеру, обслуживают целый пул оппозиционных политиков, которых патронирует Ринат Леонидович. Но лучше всего для политика иметь свой собственный телеканал, который будет твоим пропагандистом, и периодически будет устраивать для своего владельца «теплую ванну». Первым это показал Виктор Медведчук. Его опытом затем воспользовался и Петр Порошенко. Телеканал «Прямой» периодически устраивает своему реальному (де-факто) владельцу очень теплую ванну, в очередной раз это произошло вчера.
Могут сказать, что в конце концов это личное дело политиков-бизнесменов, и обслуживающих их журналистов. Формально это так. Но проблема в том, что украинская политическая журналистика стремительно деградирует (прежде всего на телевидении). Многие телеканалы, особенно информационно-политические, это уже не «средство массовой информации», а партийный пропагандист и инструмент агрессивной информационной войны. И это очень сильно деформирует наше информационное пространство.
В контексті протистояння між Ахметовим і Зеленським в багатьох публікаціях повторюється одна і та ж теза: влада в Україні змінюється, президенти міняються, а Ахметов залишається непохитним. І тут треба зробити одне важливе уточнення: не тільки Ахметов залишався, а й всі інші великі олігархи – Коломойський, Фірташ, Пінчук, Порошенко.
І далі ключове питання: а чому всі великі олігархи залишалися, не зважаючи на зміну влади?
Відповідь дуже проста. По-перше, тому, що і Ахметов і всі інші великі олігархи пристосовувалися (більш менш) до будь-якої нової влади, навіть співпрацювали з нею (хоча б періодично чи частково). По-друге, жодного разу жодна влада не воювали всерйоз з олігархами. Погрози були, локальні конфлікти теж були (як у Порошенка з Коломойським; і то на націоналізації Приватбанку більше наполягали МВФ та інші міжнародні партнери України), але справжньої війни між владою і олігархами ще не було. До речі, і Ахметов жодного разу не наважувався на пряму інформаційно-політичну війну з Президентом України.
Зараз така війна вже почалася. Питання лише в тому, як і наскільки потужно зможе відповісти Президент Зеленський.
Тим, хто вважає Ахметова непохитним і непереможним, нагадаю дві ситуації. У 2005 році Рінат Леонідович на певний час залишив Україну, тому що побоювався за свою небезпеку. А у 2014 році змушений був тікати з рідного Донецька. «Хазяїн Донбасу» не зміг захистити ні свою владу на Донбасі, ні навіть свій маєток. І це там, де він, нібито, контролював все і всіх. Як виявилось, рівень його впливу був значно перебільшеним.
Але зрозуміло, що просто так – гучними заявами і віртуальними погрозами – Ахметова не перемогти. Як очевидно і інше – у Ахметова не має можливості швидко і легко поміняти владу в країні, зокрема і Президента. І в прямій політичній війні великі втрати будуть у обох сторін.
=====
Владимир Фесенко
Вчора о 14:05 ·
Тему «теплой ванны» (в информационно-политическом смысле) как правило поднимают в отношении Президента Украины (и нынешнего и предыдущих). Правда, последняя пресс-конференция Президента Зеленского показала совсем противоположное – иногда это напоминало ванну с серной кислотой. Но для многих руководителей (от государственных до местных) действительно существует соблазн использовать комфортные информационные инструменты.
Но вот парадокс - сейчас феномен «теплой ванны» в наибольшей степени применим для многих оппозиционных политиков и «партийных» и олигархических телеканалов, которые их обслуживают. Ахметовские телеканалы, к примеру, обслуживают целый пул оппозиционных политиков, которых патронирует Ринат Леонидович. Но лучше всего для политика иметь свой собственный телеканал, который будет твоим пропагандистом, и периодически будет устраивать для своего владельца «теплую ванну». Первым это показал Виктор Медведчук. Его опытом затем воспользовался и Петр Порошенко. Телеканал «Прямой» периодически устраивает своему реальному (де-факто) владельцу очень теплую ванну, в очередной раз это произошло вчера.
Могут сказать, что в конце концов это личное дело политиков-бизнесменов, и обслуживающих их журналистов. Формально это так. Но проблема в том, что украинская политическая журналистика стремительно деградирует (прежде всего на телевидении). Многие телеканалы, особенно информационно-политические, это уже не «средство массовой информации», а партийный пропагандист и инструмент агрессивной информационной войны. И это очень сильно деформирует наше информационное пространство.