![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
20 років тому в серці Амеріки, в Нюйорку, сталась чергова історична концептуальна битва поміж споконвічними лівими і споконвічними правими.
Під контекстом йдеться про більш ніж 200-річну суперечку двох Батьків-Засновників США, майбутніх президентів Джеферсона і Медісона.
Ідеї першого, значною мірою грунтовані на Жан-Жаці Руссо, твердили що Людина народжується безгрішною (благородний дикар) і тільки недосконала цівілізація робить з янгольської души моральних калік, а відтак потім і злочинців.
Другий базувався виключно на біблійних текстах, де чітко записано що кожна людина гріховна від самого свого народження.
Цей здавалося б суто теологічний спір мав безліч практичних наслідків,
оскільки ліві політики у цілому фокусувалися на побудові ідеальної держави, в якій Людина не мала б причин до злочинства;
тоді як праві услід за Медісоном - розбудову такої держави, де максимум вроджених пороків може бути реалізовано в законній площі
і навіть, якщо система "стримань і противаг" працюватиме точно як годинник, - тоді ще й на користь суспільству.
І от через двісті років мер Нюйорка Руді Джуліані внес свою лєпту в той споконвічний диспут.
Йшлося про боротьбу зі злочинством.
Починаючи з 60-х ліві ідеї в цілому у Штатах перемагали в багатьох площинах, в тому числі профілактиці криміналу.
На практиці це проявилось в тому, що дрібні злочини карались все менше й менше, і все більше злочинів зараховувалось у дрібні.
Ліві критикували правих (тут йдеться ширше за назви партій) в тому, що копи чудово набили руку на дрібних злочинцях, особливо на підлітках-початківцях, яких легко спіймати і подолати у двобої, -
а між тим, занедбали середні та великі злочини, там де діють справжні гангстери, матьорі вбивці і наркотрафіки, не кажучи вже про "босів мафії".
Ці аргументи стали настільки прийнятними, що понад 30 років ніхто не ризикував із ними сперечатися.
І от нарешті світу явилося одразу дві нові теорії.
Перша з них добре відома загалу під назвою "теорія розбитих вікон".
Дослідники шляхом експерименту довели, що коли в заводі вибите скло що стирчить на вулицю негайно не замінити цілим, то невдовзі інші вікна будуть вибиті хуліганістими перехожими, при чому чим більше вибитих вікон вже є, тим пришвидчується темп добивання ще-цілих.
- Атмосфера безкарності за дрібні злочини, - зробив з неї висновок Джуліані, - породжує великі злочинства.
(хоча ліві зробили інший висновок: треба виділяти більше грошів на ремонт вікон!)
Друга теорія чи концепція стала відома під назвою "нульової толеранції".
Вона дуже проста і відома з античного часу як "драконівські закони", а також увічнена в середньовічних легендах про Дракулу.
Слід профілактувати дрібні злочини, щоби запобігти великим - так звучить ця теорія.
Місто наводнили піші копи, які за останні десятиліття вже було зовсім пересіли до своїх машин і вилазили звідти лише за пончиками або на перестрілку.
Тепер вони патрулювали і хапали кожного хто ссить під парканом, краде прохід до метро, вибиває ті самі вікна або малює графіті.
Роль Джуліані в цьому була лише та, що він продовжував підтримувати поліцію, попри шалений тиск і обурення перших тижнів, місяців і навіть років.
Пересічний політик би швидко здувся та повісив на копів усі "перегини", а Джуліані взяв політичний бік справи на себе.
В результаті злочинність в Нюйорку справді почала спадати помітними, науково вимірюваними темпами (цифри я не приводжу, щоб не втомлювати і не маніпулювати)
Джуліані якось заявив, маніпулюючи, що людьми НЕ вбитими цього року ("сравнительно с истекшим періодом прощлаго года") можна заповнити цілий Карнеги-хол.
Тобто йдеться про те, що разом з дрібним витяганням грошиків із кишень, крадіжкою жетонів в метро та приставанням агресивних попрошайок - впали і важкі злочини, наприклад вбивства, гвалтування і збройні грабіжки.
У чому секрет?
Під час облав на дрібних правопорушників було затримано багато крупних правопорушників, які були або в розшуку, або з імунітетом від попередніх звинувачень.
Опоненти спираючись на останнє, спрогнозували, що це тимчасовий ефект.
Ті ж ефекти, які не можна пояснити "відтерминуванням злочину", ліві експерти пояснили збігом.
Мовляв, в той же період злочиність падала всюди, не тільки в Нюйорку.
Демографія показує, що злочинів більше серед юнців, а зараз юнців нарожали менше і тому рівень злочинів сам собою упав.
-- Угу, - відповів Джуліані, - от тільки в Нюйорку падіння на 60%, а в Лосанджелісі на 6%.
На думку правих, секрет простий і полягає в іншому:
дрібні злочини створюють в значній мірі ті ж люди, що і великі злочини.
Злочинець не розрізняє правопорушення на великі і маленькі, він просто привчений так жити. І який-небудь грабитель банків запросто може поссати під парканом чи побитися в барі через погану музику.
20 років тому в серці Амеріки, в Нюйорку, сталась чергова історична концептуальна битва поміж споконвічними лівими і споконвічними правими.
Під контекстом йдеться про більш ніж 200-річну суперечку двох Батьків-Засновників США, майбутніх президентів Джеферсона і Медісона.
Ідеї першого, значною мірою грунтовані на Жан-Жаці Руссо, твердили що Людина народжується безгрішною (благородний дикар) і тільки недосконала цівілізація робить з янгольської души моральних калік, а відтак потім і злочинців.
Другий базувався виключно на біблійних текстах, де чітко записано що кожна людина гріховна від самого свого народження.
Цей здавалося б суто теологічний спір мав безліч практичних наслідків,
оскільки ліві політики у цілому фокусувалися на побудові ідеальної держави, в якій Людина не мала б причин до злочинства;
тоді як праві услід за Медісоном - розбудову такої держави, де максимум вроджених пороків може бути реалізовано в законній площі
і навіть, якщо система "стримань і противаг" працюватиме точно як годинник, - тоді ще й на користь суспільству.
І от через двісті років мер Нюйорка Руді Джуліані внес свою лєпту в той споконвічний диспут.
Йшлося про боротьбу зі злочинством.
Починаючи з 60-х ліві ідеї в цілому у Штатах перемагали в багатьох площинах, в тому числі профілактиці криміналу.
На практиці це проявилось в тому, що дрібні злочини карались все менше й менше, і все більше злочинів зараховувалось у дрібні.
Ліві критикували правих (тут йдеться ширше за назви партій) в тому, що копи чудово набили руку на дрібних злочинцях, особливо на підлітках-початківцях, яких легко спіймати і подолати у двобої, -
а між тим, занедбали середні та великі злочини, там де діють справжні гангстери, матьорі вбивці і наркотрафіки, не кажучи вже про "босів мафії".
Ці аргументи стали настільки прийнятними, що понад 30 років ніхто не ризикував із ними сперечатися.
І от нарешті світу явилося одразу дві нові теорії.
Перша з них добре відома загалу під назвою "теорія розбитих вікон".
Дослідники шляхом експерименту довели, що коли в заводі вибите скло що стирчить на вулицю негайно не замінити цілим, то невдовзі інші вікна будуть вибиті хуліганістими перехожими, при чому чим більше вибитих вікон вже є, тим пришвидчується темп добивання ще-цілих.
- Атмосфера безкарності за дрібні злочини, - зробив з неї висновок Джуліані, - породжує великі злочинства.
(хоча ліві зробили інший висновок: треба виділяти більше грошів на ремонт вікон!)
Друга теорія чи концепція стала відома під назвою "нульової толеранції".
Вона дуже проста і відома з античного часу як "драконівські закони", а також увічнена в середньовічних легендах про Дракулу.
Слід профілактувати дрібні злочини, щоби запобігти великим - так звучить ця теорія.
Місто наводнили піші копи, які за останні десятиліття вже було зовсім пересіли до своїх машин і вилазили звідти лише за пончиками або на перестрілку.
Тепер вони патрулювали і хапали кожного хто ссить під парканом, краде прохід до метро, вибиває ті самі вікна або малює графіті.
Роль Джуліані в цьому була лише та, що він продовжував підтримувати поліцію, попри шалений тиск і обурення перших тижнів, місяців і навіть років.
Пересічний політик би швидко здувся та повісив на копів усі "перегини", а Джуліані взяв політичний бік справи на себе.
В результаті злочинність в Нюйорку справді почала спадати помітними, науково вимірюваними темпами (цифри я не приводжу, щоб не втомлювати і не маніпулювати)
Джуліані якось заявив, маніпулюючи, що людьми НЕ вбитими цього року ("сравнительно с истекшим періодом прощлаго года") можна заповнити цілий Карнеги-хол.
Тобто йдеться про те, що разом з дрібним витяганням грошиків із кишень, крадіжкою жетонів в метро та приставанням агресивних попрошайок - впали і важкі злочини, наприклад вбивства, гвалтування і збройні грабіжки.
У чому секрет?
Під час облав на дрібних правопорушників було затримано багато крупних правопорушників, які були або в розшуку, або з імунітетом від попередніх звинувачень.
Опоненти спираючись на останнє, спрогнозували, що це тимчасовий ефект.
Ті ж ефекти, які не можна пояснити "відтерминуванням злочину", ліві експерти пояснили збігом.
Мовляв, в той же період злочиність падала всюди, не тільки в Нюйорку.
Демографія показує, що злочинів більше серед юнців, а зараз юнців нарожали менше і тому рівень злочинів сам собою упав.
-- Угу, - відповів Джуліані, - от тільки в Нюйорку падіння на 60%, а в Лосанджелісі на 6%.
На думку правих, секрет простий і полягає в іншому:
дрібні злочини створюють в значній мірі ті ж люди, що і великі злочини.
Злочинець не розрізняє правопорушення на великі і маленькі, він просто привчений так жити. І який-небудь грабитель банків запросто може поссати під парканом чи побитися в барі через погану музику.