Diana Makarova · А діло було так...

[don_katalan]

Стоять, лежать в запасниках у нас матеріали для нашого фронтового аукціону. Не можемо дістати, все в коробках, ящиках. Бо з нашого будівництва відгризли ми собі три кімнати, от і все. Нікуди розбирати архіви, музеї та матеріали.
Але один експонат витягли і поставили на видне місце
(дивись фото і розумій, що будь-хто на нашому місці зробив би так само, бо ця картина вкрай приємна, як можна її ховати?)
А приїздять до нас гості, все на картину косяться, один косився цілий рік - нарешті не витримав і каже:
- Не можу відвести погляду від вашої картини. Все милуюсь, мрію і собі таку.
- Купуй! - швиденько вистрибнула я.
- Купую. - каже він і хап за кишеню.
Ну, я не скажу, що не почервоніла. Почервоніла трохи - бо за рік знайомства цей друг накупив стільки всього для фронту, що дерти з нього гроші ще й за картину було не надто пристойно. Але що можу вдіяти? Картину призначено на аукціон, шо ж.
А картина непроста, передана нам славним артилеристом.
А малював її славний художник, сам перебрався на вільну територію України з окупованої. І через того артилериста нам цю картину й передав.
Тому як не крути, а подарувати не могла. Тільки що й стало совісті - ціну не визначати. От скільки можеш заплатити, за стільки й купуй.
Так стало в нас триста доларів, пішли на поповнення суми для покупки чергової фронтової машини. Так не стало в нас картини - а це й нічого, можливо, нам ще намалюють.
А роздивлятись цю картину варто під музику, яку я лишу в першому коменті. Бо фейсбук, зараза, виявляється, дуже не любить посилання на чужі ресурси.
А тим росіянам, які нам і досі допомагають і боліють за нас душею, і чесно кажуть про свій сором за їхню рідну країну - що ж, друзі. Ви самі розумієте, як нам хочеться, щоб певні будівлі певного міста певної країни згоріли наухналь.
Вщент.
Разом з їх мешканцями.
Гадаю, вам хочеться того теж.

Watch on YouTube

-