![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanBorys Babin
У час, коли день Чорного моря плавно перетікає через ніч Самайну та Геловіну в День всіх святих, можна написати щось дуже загально-наукове.
Ось прикладом, у праці своєї докторантки нещодавно зустрів згадку про «цифровий розрив», яким наразі максимально опікується ООН. Значно більше, ніж прикладом, ця поважна структура переймається наразі глобальним потеплінням чи навіть російською агресією.
Формально цей «розрив» означає все більше відставання одних країн та територій від інших за умов постіндустріального, а тепер вже й постінформаційного суспільства. Практично він добре пояснюється анекдотом, за яким «колись людство було впевнене що саме важкість доступу до знань зумовлює зубожіння, але Гугл довів що це принципова помилка».
Адже виявляється, що насправді переважна більшість людей ніколи не буде знати щось важливе не тому, що це занадто складно пізнати або тому що це фізично важко дізнатися. А тому що просто більшість членів суспільства цього знати не хоче. Свобода волі. І я надалі не про вакцинації чи пласку землю.
Я про інше, зворотне. Адже, навпаки, наразі людина із абсолютно звичайними розумовими здібностями може, не встаючи з дивану, сконструювати собі набір більш-менш верифікованих знань із будь-якої складної та точкової проблеми. Був би непоганий трафік у мережі та бажання, та сама свобода волі.
Чесно кажучи мене, вихованого ще на поїздках плацкартом до найближчої потужної бібліотеки ця легкість пізнання навіть лякає.
Прикладом, нещодавно такий «розрив» зробили експерти «АРК», відкрив декілька нових сторінок у справі міжнародної рибної мафії (https://arc.construction/21573?lang=uk). Для цього було достатньо знайти у реєстрі судових рішень за минулі роки пересічну ухвалу Шевченківського суду про вилучення купи всілякого бухгалтерського мотлоху, серед яких були печатки, з пойменованими на них іноземними компаніями з екзотичними назвами. А також було необхідно почитати у мережі відгуки споживачів дешевих рибних консервів з Луганську, Донецьку та Ялти і ув’язати це з проблемою промислових стоків у Білгород-Дністровському.
І хоча справу давно «порішали в ізбушці», консерви з’їли а риболовний флот став примарою, інформація на носіях залишається неушкодженою. Прямо як кільце дракону для Зігфрида.
У підсумку маємо декілька виявлених та висвітлених у публікації лондонських офісів у Сохо, через які відмиваються мільярди «рибних інвестицій». І це не сумнозвісний естонський магнат та навіть не колишній, випадково виявлений нами, посол Латвії у Франції, там, як то кажуть, риба покрупніша, океанічна. Риба з сильним білоруським акцентом та модернова, із схильністью до глобальних ІТ технологій.
Деталі цих аквамаринових пригод можна дізнатися у першому коментарі; упевнений що англомовна версія цього есе вже дуже сподобалася різним читачам різних юрисдикцій, з тих хто мабуть не має звичок «порішати», але я наразі про інше.
Про ситуацію, яку описав ще Періандр у своєму безсмертному λόγων ἀπορρήτων ἐκφορὰν μὴ ποιοῦ. Для тих у кого важко із корінфським діалектом давньогрецької або ж – із Гуглом (дивись згаданий вище анекдот) поясню, що це перекладається приблизно як «не…р до…ра пі….ть всіляку х…ню». Бо будуть наслідки. А зараз із ними дуже легко – три клики мишкою та готово.
Прикладом хтось колись, років тридцять тому необачно дає коментар одному виданню, а років двадцять тому – інтерв’ю іншому. І якщо співставити ці свідчення, а також викладені он-лайн реєстри нагород другої світової, нудні переліки податкових відомостей, спогади московських сквоттерів, бульварні хроніки Елісти та Краснодару, сімферопольську «фірму з торгівлі борошном», та рекламу масажного салону у одному південному місті – то може вималюватися дуже цікава картина про окремих «ключових виконавців» російської політики щодо окупованого Криму.
Та про десь вісім ярдів доларів «кишенькових витрат». При цьому наведена цитата сина Кіпсела раптово починає грати для фігуранта вкрай неочікуваними барвами.
Це був анонс цікавої історії про «кримських» дітей туману, колись породжених у болотах Комі та заготовлених долею в жертву ненажерливим ахейським, хетським чи урартійським (сам поки не знаю яким саме) богам.
Яка буде вже сьогодні на «АРК»
Веселого Геловіну.
У час, коли день Чорного моря плавно перетікає через ніч Самайну та Геловіну в День всіх святих, можна написати щось дуже загально-наукове.
Ось прикладом, у праці своєї докторантки нещодавно зустрів згадку про «цифровий розрив», яким наразі максимально опікується ООН. Значно більше, ніж прикладом, ця поважна структура переймається наразі глобальним потеплінням чи навіть російською агресією.
Формально цей «розрив» означає все більше відставання одних країн та територій від інших за умов постіндустріального, а тепер вже й постінформаційного суспільства. Практично він добре пояснюється анекдотом, за яким «колись людство було впевнене що саме важкість доступу до знань зумовлює зубожіння, але Гугл довів що це принципова помилка».
Адже виявляється, що насправді переважна більшість людей ніколи не буде знати щось важливе не тому, що це занадто складно пізнати або тому що це фізично важко дізнатися. А тому що просто більшість членів суспільства цього знати не хоче. Свобода волі. І я надалі не про вакцинації чи пласку землю.
Я про інше, зворотне. Адже, навпаки, наразі людина із абсолютно звичайними розумовими здібностями може, не встаючи з дивану, сконструювати собі набір більш-менш верифікованих знань із будь-якої складної та точкової проблеми. Був би непоганий трафік у мережі та бажання, та сама свобода волі.
Чесно кажучи мене, вихованого ще на поїздках плацкартом до найближчої потужної бібліотеки ця легкість пізнання навіть лякає.
Прикладом, нещодавно такий «розрив» зробили експерти «АРК», відкрив декілька нових сторінок у справі міжнародної рибної мафії (https://arc.construction/21573?lang=uk). Для цього було достатньо знайти у реєстрі судових рішень за минулі роки пересічну ухвалу Шевченківського суду про вилучення купи всілякого бухгалтерського мотлоху, серед яких були печатки, з пойменованими на них іноземними компаніями з екзотичними назвами. А також було необхідно почитати у мережі відгуки споживачів дешевих рибних консервів з Луганську, Донецьку та Ялти і ув’язати це з проблемою промислових стоків у Білгород-Дністровському.
І хоча справу давно «порішали в ізбушці», консерви з’їли а риболовний флот став примарою, інформація на носіях залишається неушкодженою. Прямо як кільце дракону для Зігфрида.
У підсумку маємо декілька виявлених та висвітлених у публікації лондонських офісів у Сохо, через які відмиваються мільярди «рибних інвестицій». І це не сумнозвісний естонський магнат та навіть не колишній, випадково виявлений нами, посол Латвії у Франції, там, як то кажуть, риба покрупніша, океанічна. Риба з сильним білоруським акцентом та модернова, із схильністью до глобальних ІТ технологій.
Деталі цих аквамаринових пригод можна дізнатися у першому коментарі; упевнений що англомовна версія цього есе вже дуже сподобалася різним читачам різних юрисдикцій, з тих хто мабуть не має звичок «порішати», але я наразі про інше.
Про ситуацію, яку описав ще Періандр у своєму безсмертному λόγων ἀπορρήτων ἐκφορὰν μὴ ποιοῦ. Для тих у кого важко із корінфським діалектом давньогрецької або ж – із Гуглом (дивись згаданий вище анекдот) поясню, що це перекладається приблизно як «не…р до…ра пі….ть всіляку х…ню». Бо будуть наслідки. А зараз із ними дуже легко – три клики мишкою та готово.
Прикладом хтось колись, років тридцять тому необачно дає коментар одному виданню, а років двадцять тому – інтерв’ю іншому. І якщо співставити ці свідчення, а також викладені он-лайн реєстри нагород другої світової, нудні переліки податкових відомостей, спогади московських сквоттерів, бульварні хроніки Елісти та Краснодару, сімферопольську «фірму з торгівлі борошном», та рекламу масажного салону у одному південному місті – то може вималюватися дуже цікава картина про окремих «ключових виконавців» російської політики щодо окупованого Криму.
Та про десь вісім ярдів доларів «кишенькових витрат». При цьому наведена цитата сина Кіпсела раптово починає грати для фігуранта вкрай неочікуваними барвами.
Це був анонс цікавої історії про «кримських» дітей туману, колись породжених у болотах Комі та заготовлених долею в жертву ненажерливим ахейським, хетським чи урартійським (сам поки не знаю яким саме) богам.
Яка буде вже сьогодні на «АРК»
Веселого Геловіну.