![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВосени 2021 року в Міжнародному Суді ООН в Гаазі бурхливо розвиваються процеси, пов’язані із взаємними міждержавними позовами Вірменії та Азербайджану.
Примітно, що обидві сторони обвинувачують одна іншу у порушенні Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації за підсумками війни 2020 року.
Вірменія в якості заходів забезпечення позову насамперед просить Суд зобов’язати Баку звільнити військовополонених, а Азербайджан подавши позов у відповідь, просить Суд насамперед зобов’язати Єреван зробити розмінування територій зони конфлікту.
Завтра попередні усні слухання за цими справами завершаться та потім буде рішення щодо цих та низки інших прохань сторін, яке винесуть не одразу.
Дещо мені не дуже подобається у цій ситуації в принципі, незалежно від того хто у чому насправді винний на Південному Кавказі.
Адже ці два провадження ініційовані сторонами на тлі україно-російської справи щодо подій в окупованому Криму за тією самою конвенцією, черговий обмін письмовими документами у якій заплановане на 2022 рік. Тобто усні слухання по суті в нашій справі розпочнуться десь у 2023 році, коли азербайджансько-вірменські справи будуть активно «чубитися» у Суді щодо їх прийнятності.
Нагадаю, що наша справа все ж відрізняється від нинішніх позицій Азербайджану та Вірменії, щонайменш від їх тез викладених Судом. У ній трохи менше війни та права війни та дещо більше етнічних груп та їх прав.
Чи сподобається Міжнародному Суду така все більш та більш мілітаризована практика у протидії дискримінації – питання риторичне. Наскільки вона йому вже подобається зараз – скоро дізнаємося із рішень Суду про запобіжні заходи на прохання сторін війни за Карабах.
Прогнозую що комусь майже чи зовсім у цих заходах відмовлять, а декому – відмовлять переважно.
Первинні позиції Азербайджану та Вірменії
https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/180/180-20210916-APP-01-00-EN.pdf
https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/181/181-20210923-REQ-01-00-EN.pdf
Примітно, що обидві сторони обвинувачують одна іншу у порушенні Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації за підсумками війни 2020 року.
Вірменія в якості заходів забезпечення позову насамперед просить Суд зобов’язати Баку звільнити військовополонених, а Азербайджан подавши позов у відповідь, просить Суд насамперед зобов’язати Єреван зробити розмінування територій зони конфлікту.
Завтра попередні усні слухання за цими справами завершаться та потім буде рішення щодо цих та низки інших прохань сторін, яке винесуть не одразу.
Дещо мені не дуже подобається у цій ситуації в принципі, незалежно від того хто у чому насправді винний на Південному Кавказі.
Адже ці два провадження ініційовані сторонами на тлі україно-російської справи щодо подій в окупованому Криму за тією самою конвенцією, черговий обмін письмовими документами у якій заплановане на 2022 рік. Тобто усні слухання по суті в нашій справі розпочнуться десь у 2023 році, коли азербайджансько-вірменські справи будуть активно «чубитися» у Суді щодо їх прийнятності.
Нагадаю, що наша справа все ж відрізняється від нинішніх позицій Азербайджану та Вірменії, щонайменш від їх тез викладених Судом. У ній трохи менше війни та права війни та дещо більше етнічних груп та їх прав.
Чи сподобається Міжнародному Суду така все більш та більш мілітаризована практика у протидії дискримінації – питання риторичне. Наскільки вона йому вже подобається зараз – скоро дізнаємося із рішень Суду про запобіжні заходи на прохання сторін війни за Карабах.
Прогнозую що комусь майже чи зовсім у цих заходах відмовлять, а декому – відмовлять переважно.
Первинні позиції Азербайджану та Вірменії
https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/180/180-20210916-APP-01-00-EN.pdf
https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/181/181-20210923-REQ-01-00-EN.pdf