Diana Makarova · Прапор буває ще й таким...

[don_katalan]

... коли я починала цей довгостроковий проект, то ще не знала, наскільки це буде важко. Оця рутинна річ, з якою я прокидаюсь - відкрити фейсбук, зайти на сторінку новин від ООС, перевірити, чи є загиблі на фронті.
Якщо є - вийти на подвір'я, спустити прапор і пов'язати на нього чорну стрічку.
Все.
Це так нескладно, але це так важко, що іноді мені здається - та ну його, та ну для кого? Для нас? Ми й так знаємо, ми пам'ятаємо.
Але знову й знову перевіряю новини фронта кожного ранку, і, коли на фронті хтось загинув - виходжу на подвір'я і вішаю цю прокляту чорну стрічку.
У будь-яку погоду.
Коли мене немає вдома, там завжди знайдеться людина, яка вивісить стрічку на прапор, раптом на фронті є загиблі.
У мене є товариш. Я його ніколи не бачила, але іноді ми телефонуємо одне одному. Він частіше. Я завжди хапаю трубку, коли йде дзвінок від нього.
У нього страшна робота - він пише некрологи про загиблих на нашому фронті. Але він не просто пише, він намагається взнати все, що можливо - як це було, чи була це бойова загибель, де саме перебувала людина. І головне - якою була людина. Чим вона жила. Що говорять про людину близькі? Товариші? Кохана...
І якщо я, пропускаючи кожного разу через своє сердце новину, оздоблюючи чорноту мого серця чорною стрічкою на прапорі, вже давно ледь не дурію, роблячи цю найпростісіньку роботу - що можна говорити про мого товариша, який пропускає через своє серце кожного загиблого? Проживаючи з ним життя. Проходячи поруч останні хвилини. Стоячи після пострілу поруч з тілом...
Ян Осока
У нас тут бігають істерики, які ледь що, починають волати:
- Та ви шо, не знаєте, що на фронті кожного дня загиблі?
- Ні. Не кожного дня. - відповідаю я.
- Подивіться на неї! Вона так спокійно про це говорить! А що, навіть однієї загибелі на тиждень, мало?
- Ніхто не говорить, що мало. Але я точно знаю кількість загиблих на фронті. Тож прошу і вас уточнювати. - відповідаю я.
Ну, після цього в істериків пирскає слина від гніву, вони збиваються в уже щось зовсім несусвітне, наприклад, учора мені в одному треді доводили, що говорити про "котли" нашого фронта і загинувших там - це грати на руку Кремля. Я знизала плечима. В треді була матуся одного біця, який виходив з Іловайська. Ну, якщо для цієї матусі не було "котлів" - то що вже тут скажеш...
Але кожного разу в таких розмовах мені хочеться спитати:
- А де ваш прапор, люди? Покажіть фото вашого прапора на вашому подвір'ї, перед вашим вікном, перед порогом? Покажіть чорну стрічку, яку пов'язуєте ви, коли, прокинувшись щоранку і перевіривши новини фронта, виходите ви до ВАШОГО прапора і вивішуєте цю стрічку.
Або покажіть, як, перевіривши новини, ви задоволено киваєте, всміхаєтесь і йдете знімати вчорашню стрічку. Що означає - нині на фронті всі живі.
Покажіть.
Я не задаю це питання.
Я знаю - ніхто нічого не покаже. Бо тут, як і завжди, в усьому - триндіти не мішки ворочати.
Але я знаю, що є люди, які наклали на себе добровільний обов'язок слідкувати за СВОЇМ прапором. Я знаю, що є такі, хто, як і я, прокинувшись уранці, відкриває новини з фронта і, всміхнувшись переможно, дивиться на прапор без чорної стрічки. Агов, брати і сестри. Покажіть ваші прапори сьогоднішні.
... сьогодні прапор над Ф.О.Н.Д.ом такий.


-