![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanIhor Lutsenko
Зверніть увагу на таку річ. На цьому тижні на озері Вирлиця відбулося аж три (!) валяння паркану абсолютно різними групами.
Тобто у три різні дні приходило по кілька десятків людей, і відновлювали там природний баланс. І це навіть не місцеві, це здебільшого зарагальнокиївські організації, де багато ветеранів, патріотів. (Звісно, місцеві цьому дуже раді.)
Слід віддати належне забудовнику – регіоналу Хомутинніку – що паркан він там поставив реально великий, його вистачає на усіх.
А раніше, на попередньому тижні, коли інший забудовник почав руйнувати «Квіти України» у центрі, то туди за кілька годин з’їхалося пару сотень людей, котрі зупинили техінку і взяли під контроль будівлю. Це була абсолютно інша публіка, ніж на Вирлиці – творча молодь, хіпстери. Миттєво було залучено через мережі тисячі людей, нардепи, мінстри почали виправдовуватися. Хоча по юридичним міркам, це був дуже важкий кейс – але хвиля резонансу зламала звичну, майже «залізобетонну» схему.
Що показують ці події?
Підозрюю, що революційний потенціал суспільства, розтрачений раніше війною, починає відроджуватися. Те, що ми заумно кличемо «соціально-еконоімчними проблемами» - воно ж нікуди не дівається, воно харить усіх, від спортсмена-патріота і до космополітичного хіпстера. І, що цікаво, усі готові діяти, а не скаржитися.
Мені здається, що 7 років після попереднього майдану уже виростили нове покоління тих, хто відчуває бажання «повертати собі місто». Плюс старше покоління, хоча і фізично ще молоде, але уже з непересічним життєвим досвідом - теж не проти брати відповідальність.
Мова не йде про бунти і про повторення «майдану» - мова про більш широку історичну дорогу, котру собі торує український народ. Його стихія хвилями накочується на владу, і змушує щоразу коригувати шлях країни. У якій формі – мирній чи ні – це відбувається, залежить від місця, часу і людей.
Головне – що є цілий клас людей, котрі є розумними, активними і відповідальними достатньо, щоб відчувати, що вони більш достойні керувати процесами, ніж ті, хто нині є чиновниками чи членами представницьких органів.
Такі випадки, як на Вирлиці чи Квітах дають дуже важливу річ – люди бачать, що вони можуть опиратися злу, що їх багато і вони не безсилі. Що бунт має рацію.
І це ще, врахуйте, ПОКИ ЩО без серйозного протистояння у суспільстві. У нас зараз немає такого жахливого розколу між владою і посполитими, як це бувало у 2013, 2004 і попередні рази. «Режим» порівняно м’який – і варто буде йому почати закручувати гайки, як почнеться реакція у відповідь. Поки ж фокусом уваги є відносно дрібні, майже буденні шахраї і аферисти-забудовники.
Але ці сутички – це не дрібне, це гартування великої сили, це виховання борців. Схоже, молодь росте, у нашій країні ще буде весело, і не допоможуть ніякі оці засоби упокорення типу «прозорих виборів».
Зверніть увагу на таку річ. На цьому тижні на озері Вирлиця відбулося аж три (!) валяння паркану абсолютно різними групами.
Тобто у три різні дні приходило по кілька десятків людей, і відновлювали там природний баланс. І це навіть не місцеві, це здебільшого зарагальнокиївські організації, де багато ветеранів, патріотів. (Звісно, місцеві цьому дуже раді.)
Слід віддати належне забудовнику – регіоналу Хомутинніку – що паркан він там поставив реально великий, його вистачає на усіх.
А раніше, на попередньому тижні, коли інший забудовник почав руйнувати «Квіти України» у центрі, то туди за кілька годин з’їхалося пару сотень людей, котрі зупинили техінку і взяли під контроль будівлю. Це була абсолютно інша публіка, ніж на Вирлиці – творча молодь, хіпстери. Миттєво було залучено через мережі тисячі людей, нардепи, мінстри почали виправдовуватися. Хоча по юридичним міркам, це був дуже важкий кейс – але хвиля резонансу зламала звичну, майже «залізобетонну» схему.
Що показують ці події?
Підозрюю, що революційний потенціал суспільства, розтрачений раніше війною, починає відроджуватися. Те, що ми заумно кличемо «соціально-еконоімчними проблемами» - воно ж нікуди не дівається, воно харить усіх, від спортсмена-патріота і до космополітичного хіпстера. І, що цікаво, усі готові діяти, а не скаржитися.
Мені здається, що 7 років після попереднього майдану уже виростили нове покоління тих, хто відчуває бажання «повертати собі місто». Плюс старше покоління, хоча і фізично ще молоде, але уже з непересічним життєвим досвідом - теж не проти брати відповідальність.
Мова не йде про бунти і про повторення «майдану» - мова про більш широку історичну дорогу, котру собі торує український народ. Його стихія хвилями накочується на владу, і змушує щоразу коригувати шлях країни. У якій формі – мирній чи ні – це відбувається, залежить від місця, часу і людей.
Головне – що є цілий клас людей, котрі є розумними, активними і відповідальними достатньо, щоб відчувати, що вони більш достойні керувати процесами, ніж ті, хто нині є чиновниками чи членами представницьких органів.
Такі випадки, як на Вирлиці чи Квітах дають дуже важливу річ – люди бачать, що вони можуть опиратися злу, що їх багато і вони не безсилі. Що бунт має рацію.
І це ще, врахуйте, ПОКИ ЩО без серйозного протистояння у суспільстві. У нас зараз немає такого жахливого розколу між владою і посполитими, як це бувало у 2013, 2004 і попередні рази. «Режим» порівняно м’який – і варто буде йому почати закручувати гайки, як почнеться реакція у відповідь. Поки ж фокусом уваги є відносно дрібні, майже буденні шахраї і аферисти-забудовники.
Але ці сутички – це не дрібне, це гартування великої сили, це виховання борців. Схоже, молодь росте, у нашій країні ще буде весело, і не допоможуть ніякі оці засоби упокорення типу «прозорих виборів».