- А ти був на Донбасі? - Та був, - каже приятель. - Але дуже давно

[don_katalan]

Алі Татар-заде
- А ти був на Донбасі?
- Та був, - каже приятель. - Але дуже давно.
Далі його розповідь
"Я тоді ще доучувався. Батьки пристали: їдь до дядька, та їдь до дядька, все одне канікули балбеснічатимеш. А так хоч дядю рідного повидаєш. Він тебе ще малим качав. Онта кроватка - це він сам своїми руками зварив, з цельного куска метала. Гойдав тебе.
А жив той дядько на Донбасі. Ну, я й поїхав.
Дядько зустрів, привів додому, одразу налив.
- Я не пью, - кажу.
- Та ти вже дорослий! Слухай, твої батьки суворі люди, так. Але ти зараз у мене! Я твій дядечко! Можеш робити що хочеш.
Два дні пили.
А потім дядька каже:
- Поїхали до баб.
- Яких баб?
- У нас там є один посьолок, тут недалеко, трохи автобусом. Там баб -- повно.
- Але я ж ще... того...
- Ти бач, як тебе батьки замуштрували! Ну ти ж уже дорослий, егеж? Писька ж вже працює?
- Працює!
- От бачиш! А їм тільки того і надо. Поїдемо, зробимо тебе мужиком.
Поїхали.
Автобус кудись мчить, навкруги стає все моторошніше. До того ж якраз темніє.
Виходимо. Дядька не обманув: прямо на зупинці стоять баби.
Всі "большие", в сенсі, старшие. Дорослі тьоткі.
Дядька там приветствують: о, тіпа, Валєр, а хто це із тобою. - та от, привіз племяника. - А, ну давай його сюди".
Пауза.
- Що далі?
- Ну, я спочатку обрадувався.
- А потім?
- Потім придивився до "баб". В одной морщини. В тої зубів нема. Та просто стара. І всі так хижо посміхаються. І мужики на них та радісно кидаються... а я один...
- Що?
- Ну коротгше, подивився я на них, і писька замість зрастати - почала навпаки все зменшуватись, втягуватись, мені здалося, що зараз вона взагалі ісчезне, або внутрь завернеться.
Дядька повернувся, дізнавсь, що в мене нічого, повіз назад.
- Ти, - каже, - таки ще маленький.
Отак я побував на Донбасі!"