![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanIhor Lutsenko
Що мене вражає у записах Бігуса – так це те, що практично усе це було відомо і публікувалося мною неодноразово ще з 2016 року.
Але поки спецслужби не принесли через 5 років журналістам на блюдечку записи, документальна частина не цікавила нікого, бо це нудно і складно. Утім, і зараз особливо не цікавить.
Хіба про те, що завод у Севастополі – це нова деталь, а так все інше – давно викладено у моєму фейсбуці в набагато розлогіших подробицях..
З 2016 я воював проти «труби Медведчука», і як мінімум з 2016 року у громадськості були УСІ факти, котрі показували вину влади Порошенка у тих злочинах, котрі навколо труби відбувалися. Мені не потрібні були підслуховуючи пристрої.
По моїх депутатських зверненнях було вже тоді очевидно, що відбуваються наступні злочини:
1. Організована через замовне судове рішення втрата державою контролю над трубопроводом (2015 рік).
2. Контрабанда нафтопродуктів через цей трубопровід у обсязі щонайменше 25% від прокачки.
3. Реалізація без належних фіскальних платежів цього палива.
Я ініціював:
1. Рішення Контрольної комісії Верховної ради з питань приватизації «Щодо ситуації, яка склалась навколо Дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс», Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів», датоване 12 липня 2018 року. У даному рішенні, окрім іншого, зобов’язано Кабінет Міністрів України, Генеральну прокуратуру, Фонд державного майна України, Міністерство юстиції України та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України проаналізувати можливість відновлення права власності України на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить територією України, з метою запобігання втрати стратегічно важливого для держави об’єкту.
2. Численні особисті звернення до правоохоронних органів, зокрема, кілометрові заяви про злочин на Юрія Луценка у статусі Генпрокурора і на Артема Ситника у статусі керівника Національного антикорупційного бюро.
Усіма державними органами було зроблено НІЧОГО аж до недавнього рішення Зеленського про накладення санкцій на Медведчука.
Ну що ж, добре, хоч так.
Що мене вражає у записах Бігуса – так це те, що практично усе це було відомо і публікувалося мною неодноразово ще з 2016 року.
Але поки спецслужби не принесли через 5 років журналістам на блюдечку записи, документальна частина не цікавила нікого, бо це нудно і складно. Утім, і зараз особливо не цікавить.
Хіба про те, що завод у Севастополі – це нова деталь, а так все інше – давно викладено у моєму фейсбуці в набагато розлогіших подробицях..
З 2016 я воював проти «труби Медведчука», і як мінімум з 2016 року у громадськості були УСІ факти, котрі показували вину влади Порошенка у тих злочинах, котрі навколо труби відбувалися. Мені не потрібні були підслуховуючи пристрої.
По моїх депутатських зверненнях було вже тоді очевидно, що відбуваються наступні злочини:
1. Організована через замовне судове рішення втрата державою контролю над трубопроводом (2015 рік).
2. Контрабанда нафтопродуктів через цей трубопровід у обсязі щонайменше 25% від прокачки.
3. Реалізація без належних фіскальних платежів цього палива.
Я ініціював:
1. Рішення Контрольної комісії Верховної ради з питань приватизації «Щодо ситуації, яка склалась навколо Дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс», Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів», датоване 12 липня 2018 року. У даному рішенні, окрім іншого, зобов’язано Кабінет Міністрів України, Генеральну прокуратуру, Фонд державного майна України, Міністерство юстиції України та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України проаналізувати можливість відновлення права власності України на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить територією України, з метою запобігання втрати стратегічно важливого для держави об’єкту.
2. Численні особисті звернення до правоохоронних органів, зокрема, кілометрові заяви про злочин на Юрія Луценка у статусі Генпрокурора і на Артема Ситника у статусі керівника Національного антикорупційного бюро.
Усіма державними органами було зроблено НІЧОГО аж до недавнього рішення Зеленського про накладення санкцій на Медведчука.
Ну що ж, добре, хоч так.