![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanІсторичні дописи від Рудої Пані
Як бабуся царя Івана Грозного, візантійка Софія Палеолог обікрала його дідуся, свого чоловіка, великого князя Московського Івана III Васільєвіча.
Продовження цього.
За часів сили та могутності Візантійської держави Софію Палеолог ніколи б не віддали за москвовита ще й тому, що для нього це був другий шлюб, а від першого він вже мав дітей.
Вперше князь Іван побрався в 1452 році, у віці лише 12 років, з тверською князівною Марією Борисовною, якій взагалі було 10. Цей шлюб, безумовно, був політичним - родинний зв'язок, який скріплював політичний союз батьків молодят, московського та тверського князів, був настільки їм потрібний, що своїх дітей вони заручили ще у віці 7 та 5 років (що за тих часів було звичайною справою).
Вже у віці 18 та 16 років подружжя Івана та Марії вперше стало батьками - в 1458 році у них народився син Іван. Молода московська княгиня померла у віці 25 років, за загадкових обставин - наглою смертю, і деякі її подробиці змусили ще сучасників Марії Борисівни підозрювати, що жінка була отруєна.
Так чи інакше, але на момент весілля московського князя з візантійкою в 1472 році князь Іван мав 14-річного (за тих часів це був вік дорослої людини) спадкоємця, якого в 1470 році ще й зробив своїм співправителем.
Високошляхетні правлячі європейські родини зазвичай не видавали своїх дочок/сестер заміж в таких випадках, оскільки були зацікавлені в тому, щоб саме їх нащадок (з боку своєї матері) займав після смерті батька престол. За наявністю синів правителя від першого шлюбу ця можливість була малоймовірною. Але для спадкоємиці примарної Візантійської імперії, яка мешкала у Римі виключно з милості папи, це був блискучий шанс вигідного шлюбу, за який вона вхопилася двома руками. Як носійка втілення духу "другого Риму", всієї отої маячні у вигляді "духовності", "візантійської спадщини" і такого іншого вона була цікава лише Москві. А без цього легендарного забарвлення вона була просто дуже товстою голодранкою з великим носом.
Так що Софія Хомівна, вже в якості московської княгині, смиренно сприйняла того факта, що своїм спадкоємцем її чоловік бачив виключно її пасинка. І шлюб свого пасинка Івана (в 1483 році) з дочкою молдавського господаря Стефана III Оленою Волошанкою (1464-1466-1505), і народження в тому ж році їх сина, Дмітрія (що зміцнювало та посилювало статус її пасинка в якості єдиного спадкоємця московського престолу).
Але от у зв'язку з народженням 10-го жовтня 1483 року князя Дмітрія княгиня Софія потрапила в халепу, яка на роки позбавила її прихільності чоловіка.
Великий князь Московський, який вперше став дідусем, з такої щасливої нагоди вирішив подарувати своїй невісці великої коштовності жіночу прикрасу, " жємчужноє сажєньє" (яке, до речі, було частиною посагу покійної першої дружини Івана Васільєвіча, Маріі Борисівни Твєрской, яка приходилася новонародженому бабусєю). І тут з'ясувалося, що "римлянка" цю прикрасу, а з нею і багато інших, які належали її попередниці, "порастєряла".
Скандал вибухнув грандіозний. Князь Іван не посоромився відібрати у своєї дружини, а також у її племінниці (дочка старшого брата Софії, Андрія, Марія, в 1480 році стала дружиною удільного князя Васілія Вєрєйського, причому багатий посаг цій черговій візантійській голодранці дав московський князь), з якою та "поділилася" вкраденим, всі коштовності. У Марії він відібрав також наданий ним посаг. Рештою, подружжя князя та княгині Вєрєйських було змушене втекти до Литви.
Пробачення та дозвіл для них повернутися до Московського царства княгиня Софія випросила у свого чоловіка лише в 1492-му, через дев'ять років після скандалу. Але племінниця з чоловіком, яких дуже приязно прийняв (та наділив землями з містечками) король Польский та великий князь Литовський Казимир Ягеллончик, розсудливо не скористалися цією можливістю.
Як бабуся царя Івана Грозного, візантійка Софія Палеолог обікрала його дідуся, свого чоловіка, великого князя Московського Івана III Васільєвіча.
Продовження цього.
За часів сили та могутності Візантійської держави Софію Палеолог ніколи б не віддали за москвовита ще й тому, що для нього це був другий шлюб, а від першого він вже мав дітей.
Вперше князь Іван побрався в 1452 році, у віці лише 12 років, з тверською князівною Марією Борисовною, якій взагалі було 10. Цей шлюб, безумовно, був політичним - родинний зв'язок, який скріплював політичний союз батьків молодят, московського та тверського князів, був настільки їм потрібний, що своїх дітей вони заручили ще у віці 7 та 5 років (що за тих часів було звичайною справою).
Вже у віці 18 та 16 років подружжя Івана та Марії вперше стало батьками - в 1458 році у них народився син Іван. Молода московська княгиня померла у віці 25 років, за загадкових обставин - наглою смертю, і деякі її подробиці змусили ще сучасників Марії Борисівни підозрювати, що жінка була отруєна.
Так чи інакше, але на момент весілля московського князя з візантійкою в 1472 році князь Іван мав 14-річного (за тих часів це був вік дорослої людини) спадкоємця, якого в 1470 році ще й зробив своїм співправителем.
Високошляхетні правлячі європейські родини зазвичай не видавали своїх дочок/сестер заміж в таких випадках, оскільки були зацікавлені в тому, щоб саме їх нащадок (з боку своєї матері) займав після смерті батька престол. За наявністю синів правителя від першого шлюбу ця можливість була малоймовірною. Але для спадкоємиці примарної Візантійської імперії, яка мешкала у Римі виключно з милості папи, це був блискучий шанс вигідного шлюбу, за який вона вхопилася двома руками. Як носійка втілення духу "другого Риму", всієї отої маячні у вигляді "духовності", "візантійської спадщини" і такого іншого вона була цікава лише Москві. А без цього легендарного забарвлення вона була просто дуже товстою голодранкою з великим носом.
Так що Софія Хомівна, вже в якості московської княгині, смиренно сприйняла того факта, що своїм спадкоємцем її чоловік бачив виключно її пасинка. І шлюб свого пасинка Івана (в 1483 році) з дочкою молдавського господаря Стефана III Оленою Волошанкою (1464-1466-1505), і народження в тому ж році їх сина, Дмітрія (що зміцнювало та посилювало статус її пасинка в якості єдиного спадкоємця московського престолу).
Але от у зв'язку з народженням 10-го жовтня 1483 року князя Дмітрія княгиня Софія потрапила в халепу, яка на роки позбавила її прихільності чоловіка.
Великий князь Московський, який вперше став дідусем, з такої щасливої нагоди вирішив подарувати своїй невісці великої коштовності жіночу прикрасу, " жємчужноє сажєньє" (яке, до речі, було частиною посагу покійної першої дружини Івана Васільєвіча, Маріі Борисівни Твєрской, яка приходилася новонародженому бабусєю). І тут з'ясувалося, що "римлянка" цю прикрасу, а з нею і багато інших, які належали її попередниці, "порастєряла".
Скандал вибухнув грандіозний. Князь Іван не посоромився відібрати у своєї дружини, а також у її племінниці (дочка старшого брата Софії, Андрія, Марія, в 1480 році стала дружиною удільного князя Васілія Вєрєйського, причому багатий посаг цій черговій візантійській голодранці дав московський князь), з якою та "поділилася" вкраденим, всі коштовності. У Марії він відібрав також наданий ним посаг. Рештою, подружжя князя та княгині Вєрєйських було змушене втекти до Литви.
Пробачення та дозвіл для них повернутися до Московського царства княгиня Софія випросила у свого чоловіка лише в 1492-му, через дев'ять років після скандалу. Але племінниця з чоловіком, яких дуже приязно прийняв (та наділив землями з містечками) король Польский та великий князь Литовський Казимир Ягеллончик, розсудливо не скористалися цією можливістю.