![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanТакий прапор над Ф.О.Н.Д.ом завжди, коли гине хтось на фронті.
Сьогодні на фронті немає загиблих - але прапор над Ф.О.Н.Д.ом такий. В честь всіх загиблих в цій війні.
На цей день я чекала.
Чекала не лише я.
Цей день був потрібен країні.
Слава людям, які добились того, що один день на рік країна згадує своїх загиблих на всіх рівнях - від офіційного до рівня вечірнього столу в кожній сім'ї.
В сім'ї, де назавжди портрет з чорною стрічкою і свічка перед ним. Де маля, яке підносять на руках до портрету, у відповідь на мамине:
- А де тато?
безпомилково вказує пальчиком.
Вказує на обличчя на портреті.
В сім'ї, яку обійшла біда, цей день потрібен також. Чи не найбільше він потрібен в таких сім'ях. Осиротілі ж бо сім'ї пам'ятають про своїх щоденно. А ті, кого прикрили наші загиблі - не завжди.
Чи потрібна загальнонаціональна хвилина мовчання?
Та не те слово. Потрібна, при чому треба її подавати, наполягати на ній. Традиції народжуються саме так. Як свічка у вікні в день Пам'яті Голодомору.
Відчай особливо захлестує в цей день. Такий страшенний відчай, як вчора, у чотирнадцятому році. Так, вчора. Я з тих, для кого кожна смерть, кожне оточення, кожен вихід з оточення - це лише вчора, і це вже назавжди.
Але я знаю, як боротись з відчаєм. Я завжди з ним боролась саме так. Я гнала його віником, бо в мене були ліки від цього відчаю.
Робота.
Робота для фронта.
Найкращий засіб, щоб, зціпивши зуби, прямувати уперед, відмахуючись від клятого відчаю.
Чого і вам бажаю.
===
Тетяна Близнюк ·
А пам‘ятаєте, як порохоботи висміювали «панікерів» і «диванних експертів»? Як писали постікі, шо тут всі істерики влаштовують, зраду розганяють, зрадную канєшно, замість того, шоп, как оні, поїхать к дєсантурє, повезти їм все нужне (номер картки не забувши нагадать), переконатися, шо там всьо нормально і бійці на позитиві і ржуть з усіх диванних. Да, порохоботи явні і завуальовані в ті часи підлайкували Авакова, були настоящіми волонтерами, дружили з Тукою, вірили генштабу, «погранцам», «дєсантурє», «артє» «с пєрєдка». Постили фотки з веселими заматєрєвшими мужиками в тєльніках.
І я така часом думала, шо ну хз, я ж не там, мало шо, не буду сперечатися й казати шо за це думаю. А думала я, канєшно, шо вони брехливі штабні пєтухі, пригодовані й примусорьоні. А інтуїція мене рідко підводе.
Но факт лишається фактом, шо знайомі виходили з котлів по смсках цивільних людей з тилу. Шо генштб брутально брехав, коли казав, шо все спокійно в часі, коли у нас вже були поранені й загиблі.
Ці животні, провладні підлабузники, навіть називали ботом з Криму Тицького, коли він, будучи в Пісках, писав, шо там насправді відбувається.
В ті часи порохоботи були напрочуд спокойні люде. Це зара в них красні лінії на кожному кроці, а тоді їх не було тупо взагалі. Ні в «режимі тиші», ні в «особливому статусі», ні в торгівлі на крові, ні в парадах техніки, якої на війну не давали, ні в торгівлі полоненими і загиблими, ні в репресіях ні у замовних нерозкритих убивствах.
Щойно радіво сказало, шо в Іловайській трагедії у нас винних нема. Винна рашка. Як і на майдані.
Сьогодні на фронті немає загиблих - але прапор над Ф.О.Н.Д.ом такий. В честь всіх загиблих в цій війні.
На цей день я чекала.
Чекала не лише я.
Цей день був потрібен країні.
Слава людям, які добились того, що один день на рік країна згадує своїх загиблих на всіх рівнях - від офіційного до рівня вечірнього столу в кожній сім'ї.
В сім'ї, де назавжди портрет з чорною стрічкою і свічка перед ним. Де маля, яке підносять на руках до портрету, у відповідь на мамине:
- А де тато?
безпомилково вказує пальчиком.
Вказує на обличчя на портреті.
В сім'ї, яку обійшла біда, цей день потрібен також. Чи не найбільше він потрібен в таких сім'ях. Осиротілі ж бо сім'ї пам'ятають про своїх щоденно. А ті, кого прикрили наші загиблі - не завжди.
Чи потрібна загальнонаціональна хвилина мовчання?
Та не те слово. Потрібна, при чому треба її подавати, наполягати на ній. Традиції народжуються саме так. Як свічка у вікні в день Пам'яті Голодомору.
Відчай особливо захлестує в цей день. Такий страшенний відчай, як вчора, у чотирнадцятому році. Так, вчора. Я з тих, для кого кожна смерть, кожне оточення, кожен вихід з оточення - це лише вчора, і це вже назавжди.
Але я знаю, як боротись з відчаєм. Я завжди з ним боролась саме так. Я гнала його віником, бо в мене були ліки від цього відчаю.
Робота.
Робота для фронта.
Найкращий засіб, щоб, зціпивши зуби, прямувати уперед, відмахуючись від клятого відчаю.
Чого і вам бажаю.
===
Тетяна Близнюк ·
А пам‘ятаєте, як порохоботи висміювали «панікерів» і «диванних експертів»? Як писали постікі, шо тут всі істерики влаштовують, зраду розганяють, зрадную канєшно, замість того, шоп, как оні, поїхать к дєсантурє, повезти їм все нужне (номер картки не забувши нагадать), переконатися, шо там всьо нормально і бійці на позитиві і ржуть з усіх диванних. Да, порохоботи явні і завуальовані в ті часи підлайкували Авакова, були настоящіми волонтерами, дружили з Тукою, вірили генштабу, «погранцам», «дєсантурє», «артє» «с пєрєдка». Постили фотки з веселими заматєрєвшими мужиками в тєльніках.
І я така часом думала, шо ну хз, я ж не там, мало шо, не буду сперечатися й казати шо за це думаю. А думала я, канєшно, шо вони брехливі штабні пєтухі, пригодовані й примусорьоні. А інтуїція мене рідко підводе.
Но факт лишається фактом, шо знайомі виходили з котлів по смсках цивільних людей з тилу. Шо генштб брутально брехав, коли казав, шо все спокійно в часі, коли у нас вже були поранені й загиблі.
Ці животні, провладні підлабузники, навіть називали ботом з Криму Тицького, коли він, будучи в Пісках, писав, шо там насправді відбувається.
В ті часи порохоботи були напрочуд спокойні люде. Це зара в них красні лінії на кожному кроці, а тоді їх не було тупо взагалі. Ні в «режимі тиші», ні в «особливому статусі», ні в торгівлі на крові, ні в парадах техніки, якої на війну не давали, ні в торгівлі полоненими і загиблими, ні в репресіях ні у замовних нерозкритих убивствах.
Щойно радіво сказало, шо в Іловайській трагедії у нас винних нема. Винна рашка. Як і на майдані.
no subject
Date: 2020-08-29 02:15 pm (UTC)