![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАртур Харитонов
Новий день – новий ексцес. Те, що мої погляди значно різняться з Європейська правда, я знаю давно. Однак, є моменти, які не можна допускати: це вводити українців в оману.
Так, зараз буде черговий пост про статус Тайваню, у якому, щоправда, не можуть до кінця розібратися самі тайванці, вже не кажучи про українських журналістів, які намагають міряти питання суверенітету Тайваню завідомо неправильними лекалами.
Тому давайте знову конкретно і людською мовою.
1. Тайвань – це Республіка Китай, заснована у 1911 році. Після Другої світової війни, за підтримки Сталіна, комуністи окупували її материкову частину, а легітимний республіканський уряд, за підтримки демократичного світу, зміг вберегти лиш останній форпост – острів Тайвань.
2. Тайвань був офіційним Китаєм до 1970х років, - до радянсько-ніксонівських маніпуляцій з невизнаною КНР в ООН. Тобто КНР вважалася окупаційною. Однак, схеми провели, і Тайвань (Республіку Китай) кікнули з міжнародних організацій, і посадили замість демократа - комуніста. Тобто на один постсталінський голос більше у ООН.
3. Тайвань був у розпачі: як тепер жити? Бо ми ж – справжній Китай, ми – повалили імперію, ми воювали з японцями, доки комуністи стріляли нам у спину. А Ніксон і совок – бац – і кинули нас. Правильно: відтепер – тільки прогрес.
4. Тайванці влаштовують власну революцію, прощаються з ультраправими замашками режиму Чан Кайши, і оголошують курс на повну демократизацію та економічне зростання. За лічені роки, з серйозною підтримкою демократичного світу, Тайвань стає азійським тигром і живе значно краще за материк.
5. Тим часом, КНР біситься, бо Тайвань – не її. І ніколи (!) не був. Не існує провінції Тайвань, про яку говорить Пекін – просто, запам’ятайте, не існує: ні в минулому, ні в теперішньому, ні в майбутньому. Це конструкт рівня путінської «Юго-Восток Украины». Що воно, в біса, таке?
6. Що робить Китай? Починає пропонувати тайванцям юань. Тим часом, партія Чана Кайши – «Гоміньдан» - сильно страждає від демократичних змін, бо втрачає владу – і теж біситься. В той час взагалі всі нормальні люди бісяться, бо в Японії луснув фінансовий пузир, а от у КНР все більш-менш ок, бо вони тільки-но зайшли на світовий ринок, ще й відкусили собі Гонконг та Макао.
«Гоміньдан» чухає лисину і думає: може взяти юань від комуніста, і запропонувати його виборцям? Ну що, що люті вороги, зате демократи програють. Таким чином, старі республіканці стають новими пропекінськими.
7. КНР активно заливає гроші через нових друзів у Тайвань, і під шумок, говорить: а давайте ухвалимо «Консенсус 1992»? Буде круто, нарешті все порішаємо. «Гоміньдан» такий: ок. Але дещо пішло не так: вони погодилися, що є «Один Китай»: КНР сказала, що то КНР, а «Гоміньдан» сказала, що то Тайвань.
8. Але на арені з’являється третя сила. Крута, сучасна, ліберальна – Демократична прогресивна партія (ну та, яка зараз має одні перемоги та рятує світ від корони). Коротко – ДПП. Так от, ДПП така бере і говорить: камон, народ, якось «Консенсус 1992» зовсім не працює. А нічо, що взагалі-то, ще до втечі Республіки Китай на Тайвань – на Тайвані якось жили люди, були свої народи, мови, культура? Короче, ми не визнаємо цей «Консенсус» і говоримо, що є Китай, і є Тайвань. І Тайвань має право на самовизначення під своїм іменем.
Паралельно ДПП робить багато крутих речей, виявляє пропекінських запроданців і у 2014 році бере участь у Революції соняшників, - відразу після нашого Майдану, та беручи з нього натхнення відповідно. І у 2016 гонить у шию "Гоміньдан", який тепер має маркер "пропекінський".
9. Світові дипломати напружилися. Взагалі-то ДПП має рацію, бо КНР там ніколи не було історично, і якось дивно, що Пекін хоче відкусити де-факто повністю незалежну країну. Зробимо так: якщо Тайвань вирішить, що він – то тільки Республіка Тайвань, а не Республіка Китай, то визнаємо незалежність.
10. У самому тайванському суспільстві є дискусія: з одного боку – вони точно тайванці, з іншого боку – у них є право на весь материк, який, якщо по-чесному, донині окупований комуністами. Тому питання донині не вирішено: ДПП планує найближчим часом провести референдум.
11. Але світові не легше: з одного боку всі – за Тайвань; з іншого – юань. Що робити? Правильно, чітко не говорити свою позицію, сказати, що «Консенсус 1992» працює, але не сказати, з якого боку. Офіційно будемо мати дипвідносини і юані з КНР, а менш офіційно – те саме з Тайванем, тільки назвемо все інакше. Бо в 70х наголосували – і юань, юань головне.
12. Паралельно США приймає протягом останніх десятирічь безліч законів у підтримку Тайваню, залучає НАТО до співпраці, і з останнього – ставить на розгляд Конгресу (ну це вже 2020 рік) проєкт про намір використати ядерну зброю за нападу комуністів на Тайвань.
13. Що робить демократичний світ? Відкриває представництва (де-факто посольства) Тайваню у своїх столицях, а також відправляє дипмісії до Тайбею. Їх, правда, задовбує китайський комуніст, але це вже злить демократичний світ. І він починає прибирати позначки «культурне, економічне представництво у Тайвані» та тупо писати «Офіс Нідерландів у Тайбеї», «Офіс Британії у Тайвані» і т.д. Бо комуніст занадто нахабний, а Тайвань взагалі-то рідний, демократичний.
14. Думаєте, там жалюгідна купка країн відкриває такі представництва?
Це 65 країн світу: більшість держав-учасниць ЄС, Сполучене Королівство, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Корея, Бразилія, Аргентина, Чілі, ПАР, Саудівська Аравія, Індія, Сінгапур... і РФія.
Нє, ну це ж ніщо, звісно, бо є ж Білорусь, яка каже – є тільки один Тайвань – провінційний.
15. А що там Україна? Та нічого. Кравчук підписав документ, не розуміючи його змісту, і ми типу також, як Білорусь.
Резюмую: статус Тайваню є невизначеним, але де-факто – це незалежна держава, у якій ніколи не було комуністичної окупації. В статистиках демократичних держав Тайвань часто вказується як держава з приміткою «де-факто». От і все. Скільки б не істерик не було з боку КНР, нічого не змінилося, окрім як почалася Холодна війна з КНР.
Вибачаюся за народну мову, але пишу це вже вкотре, і хочу доступно пояснити.
Новий день – новий ексцес. Те, що мої погляди значно різняться з Європейська правда, я знаю давно. Однак, є моменти, які не можна допускати: це вводити українців в оману.
Так, зараз буде черговий пост про статус Тайваню, у якому, щоправда, не можуть до кінця розібратися самі тайванці, вже не кажучи про українських журналістів, які намагають міряти питання суверенітету Тайваню завідомо неправильними лекалами.
Тому давайте знову конкретно і людською мовою.
1. Тайвань – це Республіка Китай, заснована у 1911 році. Після Другої світової війни, за підтримки Сталіна, комуністи окупували її материкову частину, а легітимний республіканський уряд, за підтримки демократичного світу, зміг вберегти лиш останній форпост – острів Тайвань.
2. Тайвань був офіційним Китаєм до 1970х років, - до радянсько-ніксонівських маніпуляцій з невизнаною КНР в ООН. Тобто КНР вважалася окупаційною. Однак, схеми провели, і Тайвань (Республіку Китай) кікнули з міжнародних організацій, і посадили замість демократа - комуніста. Тобто на один постсталінський голос більше у ООН.
3. Тайвань був у розпачі: як тепер жити? Бо ми ж – справжній Китай, ми – повалили імперію, ми воювали з японцями, доки комуністи стріляли нам у спину. А Ніксон і совок – бац – і кинули нас. Правильно: відтепер – тільки прогрес.
4. Тайванці влаштовують власну революцію, прощаються з ультраправими замашками режиму Чан Кайши, і оголошують курс на повну демократизацію та економічне зростання. За лічені роки, з серйозною підтримкою демократичного світу, Тайвань стає азійським тигром і живе значно краще за материк.
5. Тим часом, КНР біситься, бо Тайвань – не її. І ніколи (!) не був. Не існує провінції Тайвань, про яку говорить Пекін – просто, запам’ятайте, не існує: ні в минулому, ні в теперішньому, ні в майбутньому. Це конструкт рівня путінської «Юго-Восток Украины». Що воно, в біса, таке?
6. Що робить Китай? Починає пропонувати тайванцям юань. Тим часом, партія Чана Кайши – «Гоміньдан» - сильно страждає від демократичних змін, бо втрачає владу – і теж біситься. В той час взагалі всі нормальні люди бісяться, бо в Японії луснув фінансовий пузир, а от у КНР все більш-менш ок, бо вони тільки-но зайшли на світовий ринок, ще й відкусили собі Гонконг та Макао.
«Гоміньдан» чухає лисину і думає: може взяти юань від комуніста, і запропонувати його виборцям? Ну що, що люті вороги, зате демократи програють. Таким чином, старі республіканці стають новими пропекінськими.
7. КНР активно заливає гроші через нових друзів у Тайвань, і під шумок, говорить: а давайте ухвалимо «Консенсус 1992»? Буде круто, нарешті все порішаємо. «Гоміньдан» такий: ок. Але дещо пішло не так: вони погодилися, що є «Один Китай»: КНР сказала, що то КНР, а «Гоміньдан» сказала, що то Тайвань.
8. Але на арені з’являється третя сила. Крута, сучасна, ліберальна – Демократична прогресивна партія (ну та, яка зараз має одні перемоги та рятує світ від корони). Коротко – ДПП. Так от, ДПП така бере і говорить: камон, народ, якось «Консенсус 1992» зовсім не працює. А нічо, що взагалі-то, ще до втечі Республіки Китай на Тайвань – на Тайвані якось жили люди, були свої народи, мови, культура? Короче, ми не визнаємо цей «Консенсус» і говоримо, що є Китай, і є Тайвань. І Тайвань має право на самовизначення під своїм іменем.
Паралельно ДПП робить багато крутих речей, виявляє пропекінських запроданців і у 2014 році бере участь у Революції соняшників, - відразу після нашого Майдану, та беручи з нього натхнення відповідно. І у 2016 гонить у шию "Гоміньдан", який тепер має маркер "пропекінський".
9. Світові дипломати напружилися. Взагалі-то ДПП має рацію, бо КНР там ніколи не було історично, і якось дивно, що Пекін хоче відкусити де-факто повністю незалежну країну. Зробимо так: якщо Тайвань вирішить, що він – то тільки Республіка Тайвань, а не Республіка Китай, то визнаємо незалежність.
10. У самому тайванському суспільстві є дискусія: з одного боку – вони точно тайванці, з іншого боку – у них є право на весь материк, який, якщо по-чесному, донині окупований комуністами. Тому питання донині не вирішено: ДПП планує найближчим часом провести референдум.
11. Але світові не легше: з одного боку всі – за Тайвань; з іншого – юань. Що робити? Правильно, чітко не говорити свою позицію, сказати, що «Консенсус 1992» працює, але не сказати, з якого боку. Офіційно будемо мати дипвідносини і юані з КНР, а менш офіційно – те саме з Тайванем, тільки назвемо все інакше. Бо в 70х наголосували – і юань, юань головне.
12. Паралельно США приймає протягом останніх десятирічь безліч законів у підтримку Тайваню, залучає НАТО до співпраці, і з останнього – ставить на розгляд Конгресу (ну це вже 2020 рік) проєкт про намір використати ядерну зброю за нападу комуністів на Тайвань.
13. Що робить демократичний світ? Відкриває представництва (де-факто посольства) Тайваню у своїх столицях, а також відправляє дипмісії до Тайбею. Їх, правда, задовбує китайський комуніст, але це вже злить демократичний світ. І він починає прибирати позначки «культурне, економічне представництво у Тайвані» та тупо писати «Офіс Нідерландів у Тайбеї», «Офіс Британії у Тайвані» і т.д. Бо комуніст занадто нахабний, а Тайвань взагалі-то рідний, демократичний.
14. Думаєте, там жалюгідна купка країн відкриває такі представництва?
Це 65 країн світу: більшість держав-учасниць ЄС, Сполучене Королівство, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Корея, Бразилія, Аргентина, Чілі, ПАР, Саудівська Аравія, Індія, Сінгапур... і РФія.
Нє, ну це ж ніщо, звісно, бо є ж Білорусь, яка каже – є тільки один Тайвань – провінційний.
15. А що там Україна? Та нічого. Кравчук підписав документ, не розуміючи його змісту, і ми типу також, як Білорусь.
Резюмую: статус Тайваню є невизначеним, але де-факто – це незалежна держава, у якій ніколи не було комуністичної окупації. В статистиках демократичних держав Тайвань часто вказується як держава з приміткою «де-факто». От і все. Скільки б не істерик не було з боку КНР, нічого не змінилося, окрім як почалася Холодна війна з КНР.
Вибачаюся за народну мову, але пишу це вже вкотре, і хочу доступно пояснити.
no subject
Date: 2020-07-30 07:58 am (UTC)Так що розповіді про втрату влади КМТ є м'яко кажучи перебільшенням.
КМТ втратило одноосібну владу у однопартійній країні -- так. КМТ втрачає владу -- ні. Це ведуча, та переважно правляча партія РК.