![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanSERHIY DIBROV
Щойно переглянув трансляцію засідання Конституційного Суду України -- обговорювали закон про медичні гарантії, тобто “мед. реформу”, на відповідність Конституції.
Я завжди казав, що плутанина з термінологією є наслідком плутанини в голові. Але цього разу я побачив дещо інше -- як плутанина в термінології спричиняє плутанину в усій медичній галузі.
Протягом кількох годин судді намагалися почути думку представників сторін та експертів на прості питання. Що таке “медична допомога”? Що таке “медична послуга” і чим вона відрізняється від “медичного обслуговування”? Або, наприклад, “декларація”, яку ми укладаємо з сімейним лікарем, це взагалі що: договір, не договір, чи, може, якийсь “протокол про наміри”?
Такі терміни певним чином використовуються в Конституції, в законах, в постановах багато років. Але єдиної думки про те, що ж вони насправді означають, у фахівців не знайшлося.
Ось яскравий приклад. Є така дуже важлива стаття 12 Закону, де записано: “Охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу”.
Чудово! Це - Закон, і його треба дотримуватися. Але - як? Що таке “національний дохід”? Визначення немає. Може, мова йде про 10% валового внутрішнього продукту (ВВП)? Чи, може, мається на увазі 10% державного бюджету? Чи, може, це має бути 10% всіх видатків усіх бюджетів усіх рівнів?
Добре, подивимося, як це відбувається в житті. В Державному бюджеті на 2020 рік на охорону здоров'я передбачено 113 мільярдів. Це лише 9,5% видатків держави, або 2,8% ВВП України 2019 року.
Добре, зрозуміло, що нічого не зрозуміло. А що таке “охорона здоров'я”? Може, це і є та сама “медична допомога”, про безоплатність якої для громадян вказано в Конституції? Ні. Закон каже , що “охорона здоров’я” -- це певна “система заходів”, у визначенні якої надання “медичної допомоги” взагалі не згадується.
Добре, а що ж тоді таке “медична допомога”? Згідно Закону, це взагалі будь-яка “професійна діяльність медичних працівників”. А що ж тоді таке “медична послуга”? Це -- послуга, яку надають підприємства, що займаются “медичною практикою”. Що таке “медична практика”, і який вона має стосунок до діяльності медичних фахівців, тобто до “медичних послуг” -- невідомо. А ще є “медичне обслуговування” -- це діяльність підприємств, які займаються “медичною практикою”. А ще є “послуга з медичного обслуговування” -- це начебто те ж саме, що й “медична послуга”, але це не точно. Чи має стосунок “послуга з медичного обслуговування” до “медичної допомоги” -- схоже, напевно не знає ніхто.
Не дивно, що “по життю” в галузі склалася альтернативна термінологія і, головне, альтернативна система стосунків. Вона, так би казати, “ближче до життя”, але дуже далека від законів і тим більше до Конституції.
Так, “медичну допомогу”, яка, за Законом, визначає будь-яку професійну діяльність медичних працівників, спрямовану на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію, звужують до певного “гарантованого мінімуму”. “Медичні послуги”, які за законом є певним способом надання медичної допомоги (шляхом здійснення господарської діяльності з надання послуг), трактуються як “види медичної допомоги понад гарантованого мінімуму”.
Фактично медична галузь останні роки живе не за Конституцією та Законами, за певними “поняттями”. Це відчуває кожний, хто звертався по медичну допомогу до державних або комунальних закладів.
Закон № 2168, тобто “другий етап медреформи” – наочний приклад. Можливо, він дійсно, як то кажуть, “відповідає сучасним економічним та соціальним реаліям”. Але він вочевидь не відповідає Конституції і обмежує конституційні права громадян.
Приклад. Припистимо, ви підписали декларацію з сімейним лікарем у своєму місті. Опинилися за містом -- у відрядженні, на курорті, в гостях, на дачі, будь де -- і зненацька стало вам зле. Потрібно звернутися до лікаря по безоплатну допомогу, що гарантована Конституцією. Чи можна її отримати? Ні. Без направлення від свого сімейного лікаря лікарня вас не прийме, аж поки ви не почнете помирати. В прямому сенсі.
Особливо таке перекручення положень Конституції відчулося в галузі захисту від інфекційних хвороб. Принцип “гроші йдуть за пацієнтом” тут неприпустимий. Наприклад, зараз захворюваність на кір в кілька тисяч разів нижча, ніж рік тому. Відповідно, потреба в медичній допомозі, в ліжках інфекційних відділень, в лікарях-інфекціоністах зараз в тисячі разів нижча. Нам пропонують ті ліжка і тих лікарів скоротити, але ж за три роки захворюваність знов збільшиться. І що тоді?
На засіданні пролунало чудове порівняння: фінансувати інфекціоністів за принципом “гроші йдуть за пацієнтом” -- така ж бздура, як фінансувати рятівників за принципом “гроші йдуть за пожежею”. А що, можна ж встановити єдиний тариф на “ліквідоване загоряння” і платити лише таким чином.
Найцікавіше було почути про поточні події. Представниця НСЗУ (установи, що виплачує лікарням гроші) заявила, що лише медичній реформі лікарням вдалося адекватно відреагувати на спалах коронавірусу. Я здивувався: чудово пам’ятаю, як у лютому-березні скорочували інфекційні відділення та скорочували штати, в тому числі лікарів-інфекціоністів. Причина була проста: “другий етап медичної реформи” з 1 квітня не передбачав фінансування медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби (за винятком ВІЛ) за рахунок коштів державного бюджету. Взагалі не передбачав: відповідні “пакети послуг” не були затверджені. Гроші довелося виділяти “в ручному режимі”, з інших джерел. Пакети потім затвердили, але фінансові проблеми є досі.
Моє здивування підтримала експерт Ольга Голубовська. На її думку, нам взагалі дуже пощастило: якщо б коронавірус прийшов не зараз, а наступного року, ми могли б взагалі залишитися без інфекційних лікарень. Так само, як зараз опинилися без туберкульозних. Все було б “демократично”: ніхто б лікарні не закривав, їх би просто не фінансували, і вони б тихо померли самі.
На жаль, ситуація суцільного та брутального ігнорування вимог законів і навіть Конституції стала таким собі “варіантом норми” в багатьох аспектах медичної галузі. Саме так свого часу ліквідували Держсанепідслужби. Наслідком стала не лише руйнація системи, не лише відсутність фахових спеціалістів-епідеміологів на місцях, не лише неможливість формування рішень і реалізації науково обгрунтованих заходів. Наразі в Україні взагалі відсутня можливості ухвалення в законний спосіб взагалі будь-яких рішень в галузі протиепідемічного захисту -- як на державному, так і на місцевому рівні! Результати ми наочно вбачаємо зараз, в тому числі у постановах Верховного Суду і в провадженнях Конституційного Суду України.
Я не кажу, що “медична реформа” погана. Я взагалі не знаю, “погана” вона чи “гарна”. Одне є очевидним: вона не відповідає Конституції. І з цим треба щось робити.
«СЕПУЛЬКИ — важливий елемент цивілізації ардритів (див.) з планети Ентеропія (див.). Див. СЕПУЛЬКАРІЇ». Я послідував цій пораді і прочитав: «СЕПУЛЬКАРІЇ — пристрої для сепуляції (див.)». Я пошукав «Сепуляція»; там значилось: «СЕПУЛЯЦІЯ — заняття ардритів (див.) з планети Ентеропія (див.). Див. СЕПУЛЬКИ».
С. Лем. Зоряні щоденники Ійона Тихого.
С. Лем. Зоряні щоденники Ійона Тихого.
Щойно переглянув трансляцію засідання Конституційного Суду України -- обговорювали закон про медичні гарантії, тобто “мед. реформу”, на відповідність Конституції.
Я завжди казав, що плутанина з термінологією є наслідком плутанини в голові. Але цього разу я побачив дещо інше -- як плутанина в термінології спричиняє плутанину в усій медичній галузі.
Протягом кількох годин судді намагалися почути думку представників сторін та експертів на прості питання. Що таке “медична допомога”? Що таке “медична послуга” і чим вона відрізняється від “медичного обслуговування”? Або, наприклад, “декларація”, яку ми укладаємо з сімейним лікарем, це взагалі що: договір, не договір, чи, може, якийсь “протокол про наміри”?
Такі терміни певним чином використовуються в Конституції, в законах, в постановах багато років. Але єдиної думки про те, що ж вони насправді означають, у фахівців не знайшлося.
Ось яскравий приклад. Є така дуже важлива стаття 12 Закону, де записано: “Охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу”.
Чудово! Це - Закон, і його треба дотримуватися. Але - як? Що таке “національний дохід”? Визначення немає. Може, мова йде про 10% валового внутрішнього продукту (ВВП)? Чи, може, мається на увазі 10% державного бюджету? Чи, може, це має бути 10% всіх видатків усіх бюджетів усіх рівнів?
Добре, подивимося, як це відбувається в житті. В Державному бюджеті на 2020 рік на охорону здоров'я передбачено 113 мільярдів. Це лише 9,5% видатків держави, або 2,8% ВВП України 2019 року.
Добре, зрозуміло, що нічого не зрозуміло. А що таке “охорона здоров'я”? Може, це і є та сама “медична допомога”, про безоплатність якої для громадян вказано в Конституції? Ні. Закон каже , що “охорона здоров’я” -- це певна “система заходів”, у визначенні якої надання “медичної допомоги” взагалі не згадується.
Добре, а що ж тоді таке “медична допомога”? Згідно Закону, це взагалі будь-яка “професійна діяльність медичних працівників”. А що ж тоді таке “медична послуга”? Це -- послуга, яку надають підприємства, що займаются “медичною практикою”. Що таке “медична практика”, і який вона має стосунок до діяльності медичних фахівців, тобто до “медичних послуг” -- невідомо. А ще є “медичне обслуговування” -- це діяльність підприємств, які займаються “медичною практикою”. А ще є “послуга з медичного обслуговування” -- це начебто те ж саме, що й “медична послуга”, але це не точно. Чи має стосунок “послуга з медичного обслуговування” до “медичної допомоги” -- схоже, напевно не знає ніхто.
Не дивно, що “по життю” в галузі склалася альтернативна термінологія і, головне, альтернативна система стосунків. Вона, так би казати, “ближче до життя”, але дуже далека від законів і тим більше до Конституції.
Так, “медичну допомогу”, яка, за Законом, визначає будь-яку професійну діяльність медичних працівників, спрямовану на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію, звужують до певного “гарантованого мінімуму”. “Медичні послуги”, які за законом є певним способом надання медичної допомоги (шляхом здійснення господарської діяльності з надання послуг), трактуються як “види медичної допомоги понад гарантованого мінімуму”.
Фактично медична галузь останні роки живе не за Конституцією та Законами, за певними “поняттями”. Це відчуває кожний, хто звертався по медичну допомогу до державних або комунальних закладів.
Закон № 2168, тобто “другий етап медреформи” – наочний приклад. Можливо, він дійсно, як то кажуть, “відповідає сучасним економічним та соціальним реаліям”. Але він вочевидь не відповідає Конституції і обмежує конституційні права громадян.
Приклад. Припистимо, ви підписали декларацію з сімейним лікарем у своєму місті. Опинилися за містом -- у відрядженні, на курорті, в гостях, на дачі, будь де -- і зненацька стало вам зле. Потрібно звернутися до лікаря по безоплатну допомогу, що гарантована Конституцією. Чи можна її отримати? Ні. Без направлення від свого сімейного лікаря лікарня вас не прийме, аж поки ви не почнете помирати. В прямому сенсі.
Особливо таке перекручення положень Конституції відчулося в галузі захисту від інфекційних хвороб. Принцип “гроші йдуть за пацієнтом” тут неприпустимий. Наприклад, зараз захворюваність на кір в кілька тисяч разів нижча, ніж рік тому. Відповідно, потреба в медичній допомозі, в ліжках інфекційних відділень, в лікарях-інфекціоністах зараз в тисячі разів нижча. Нам пропонують ті ліжка і тих лікарів скоротити, але ж за три роки захворюваність знов збільшиться. І що тоді?
На засіданні пролунало чудове порівняння: фінансувати інфекціоністів за принципом “гроші йдуть за пацієнтом” -- така ж бздура, як фінансувати рятівників за принципом “гроші йдуть за пожежею”. А що, можна ж встановити єдиний тариф на “ліквідоване загоряння” і платити лише таким чином.
Найцікавіше було почути про поточні події. Представниця НСЗУ (установи, що виплачує лікарням гроші) заявила, що лише медичній реформі лікарням вдалося адекватно відреагувати на спалах коронавірусу. Я здивувався: чудово пам’ятаю, як у лютому-березні скорочували інфекційні відділення та скорочували штати, в тому числі лікарів-інфекціоністів. Причина була проста: “другий етап медичної реформи” з 1 квітня не передбачав фінансування медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби (за винятком ВІЛ) за рахунок коштів державного бюджету. Взагалі не передбачав: відповідні “пакети послуг” не були затверджені. Гроші довелося виділяти “в ручному режимі”, з інших джерел. Пакети потім затвердили, але фінансові проблеми є досі.
Моє здивування підтримала експерт Ольга Голубовська. На її думку, нам взагалі дуже пощастило: якщо б коронавірус прийшов не зараз, а наступного року, ми могли б взагалі залишитися без інфекційних лікарень. Так само, як зараз опинилися без туберкульозних. Все було б “демократично”: ніхто б лікарні не закривав, їх би просто не фінансували, і вони б тихо померли самі.
На жаль, ситуація суцільного та брутального ігнорування вимог законів і навіть Конституції стала таким собі “варіантом норми” в багатьох аспектах медичної галузі. Саме так свого часу ліквідували Держсанепідслужби. Наслідком стала не лише руйнація системи, не лише відсутність фахових спеціалістів-епідеміологів на місцях, не лише неможливість формування рішень і реалізації науково обгрунтованих заходів. Наразі в Україні взагалі відсутня можливості ухвалення в законний спосіб взагалі будь-яких рішень в галузі протиепідемічного захисту -- як на державному, так і на місцевому рівні! Результати ми наочно вбачаємо зараз, в тому числі у постановах Верховного Суду і в провадженнях Конституційного Суду України.
Я не кажу, що “медична реформа” погана. Я взагалі не знаю, “погана” вона чи “гарна”. Одне є очевидним: вона не відповідає Конституції. І з цим треба щось робити.
no subject
Date: 2020-07-26 02:27 pm (UTC)