Diana Makarova · Соромно
Apr. 9th, 2020 01:29 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanТак соромно, що навіть ідентифікувати не можеш цей сором.
Колеги теж підтверджують - соромно.
- Чим саме соромно? Чому? - питаюсь в надії, що разом ідентифікуємо.
- Не знаємо. - відповідають. - Даємо й соромно.
Роддом.
Трішки, аби протримались тиждень-два. Там приймають нові життя, серед вагітних вже є випадки інфікованих. Ну, треба, і хоч трісни.
- Дякуємо. - нам кажуть. - У нас було по кілька масок у кожного працівника, що далі робити, не знаємо. А тут ви підвезли.
Ховаємо очі, видаємо все й втікаємо від цих розчулених подяк. Чомусь так соромно...
Пенсіонери-медики на роботі.
Їм 60, 70. Вони працюють. Їх лікарський досвід важко вкласти в якусь шкалу, він безмежний.
Їх бережуть, вони ж усі в групі ризику. Але раз на кілька днів вони виходять на чергування.
Підбираю респіратори, вкладаю до пакета, передаю.
- Оці вам. А ці передайте також вашому віковому цензу. Це найправильніший захист, не бійтесь носити їх все чергування. Вони легенькі, легші навіть ніж одноразова маска. Але працюють довше.
Я говорю про це по телефону, вони дякують - а мені знову соромно.
А може, знайти десь багаторазові респіратори, лише для цих, немолодих, а ще для реанімації, і ще для інфекційного? І ще...
І ще...
Ми привозимо незначними пакетами й коробками - туди стількись, сюди менше, а он туди треба багато, там зовсім капець. І слухайте, слухайте ж, як ми говоримо між собою:
- В них десять одноразових костюмів є, від того вони щасливі.
- (мат у відповідь, мат відчаю і безсилля)
- Так отож. Ти уявляєш цю кількість? Одноразового? Щоправда, вони вже навчились стерилізувати і одноразове.
- Ти в реанімацію поки що нічого не давай, туди передали костюмів сорок. На перші кілька днів їм вистачить. Маски теж там трохи є.
- А ти, прошу, поділись зі Швидкою. Там, кажуть, капець.
- Так їм же наче видавали.
- Ага, ага. Три Бука на всі екіпажі. Подихав сам, передай товаришу.
- (відчай і безсилля в трубці)
Швидка отримає 30 костюмів. Це теж крапля в морі, від цього вкрай соромно. Але коли ти знаєш, що мечуться всі, хто може, коли у це відділення сьогодні приїдеш ти, а завтра хтось інший, а там ще трішки видадуть - то ти вже точно знаєш, що оце поле потреб потроху засіюється. Я чомусь точно це знаю, я це колись вже проходила - коли перед тобою поле непахане, ти кидаєш жменю, хтось ще, а потім ще хтось, а глядь, і поле вже засіяне.
Але, боже, як соромно.
Так соромно не лише мені, я знаю, і сором цей ідентифікувати ми не можемо...
І раптом я згадую.
Це сором Майдану.
Коли після перших атак ми зрозуміли, які ж незахищені захисники Майдану - і почали роботу.
Ми привозили - туди п'ять броніків, сюди два протигази, а потім більше, так було соромно, що можемо лише потрошку, бо ділимо на всіх, але поруч бігали такі ж самі, і засівали, засівали поле - і якось раптом, дуже швидко, Майдан вдягнувся в броніки, правильні протигази, форму.
Все одно було соромно, що на всіх не вистачає
Це сором 14-го року.
Коли привозив автомобілі, тепловізори - сорому не було. Але коли ділив ті ж броніки, тупо штани та шкарпетки, берці, куртки, светри, видаваючи сюди десять комплектів, туди п'ятнадцять, а отам хоч сорок треба, бо ж їх багато, і всі взуті та ідягнені в казнащо, ти видавав і слухав їх розчулені подяки - було соромно.
Не за себе. Це отой клятий іспанський сором за тих, хто мав би про все це подбати - натомість розкрадав.
Хто мав би мати стратегічний запас - натомість продавав.
Хто мав би продавати, та й грець з ним - натомість здіймав ціни до неба, твердо знаючи, що все одно куплять, бо виходу нема.
... але й тоді, і зараз ти твердо знав - десь поруч бігають такі самі, що жменями засівають це поле. І в результаті ми цей спільний сором покриємо, куди ж ми дінемось.
Але часу нема.
Але лишаться за смертним порогом ті, до кого ти не встиг, не встигли твої колеги.
Іспанський, сцуко, сором. Я згораю від нього. Від сорому - НЕ ЗА СЕБЕ. За сук, які могли б... мали б... але...
... Дякую за допомогу в складному напрямку "Знайти, дістати, вислати", Valentyna Varava
Дякую всим, хто допомагає оплачувати нам засівання цього непаханого поля потреб.
Приватбанк, на ім'я Діни Макарової
5168742224984579 гривнева картка
5168742222839171 євро
4149629396335416 долари США
5167 8020 0607 4931 Ощадбанк
Макарова Діна Костянтинівна
Картка для допомоги мирним жителям і медикам:
5168755429590744, Приватбанк, Олександра Макарова
Якщо ви можете допомогти Вестерн, Маніграм чи іншими способами пересилки - реквізити розташовано тут
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324?__tn__=-R
Колеги теж підтверджують - соромно.
- Чим саме соромно? Чому? - питаюсь в надії, що разом ідентифікуємо.
- Не знаємо. - відповідають. - Даємо й соромно.
Роддом.
Трішки, аби протримались тиждень-два. Там приймають нові життя, серед вагітних вже є випадки інфікованих. Ну, треба, і хоч трісни.
- Дякуємо. - нам кажуть. - У нас було по кілька масок у кожного працівника, що далі робити, не знаємо. А тут ви підвезли.
Ховаємо очі, видаємо все й втікаємо від цих розчулених подяк. Чомусь так соромно...
Пенсіонери-медики на роботі.
Їм 60, 70. Вони працюють. Їх лікарський досвід важко вкласти в якусь шкалу, він безмежний.
Їх бережуть, вони ж усі в групі ризику. Але раз на кілька днів вони виходять на чергування.
Підбираю респіратори, вкладаю до пакета, передаю.
- Оці вам. А ці передайте також вашому віковому цензу. Це найправильніший захист, не бійтесь носити їх все чергування. Вони легенькі, легші навіть ніж одноразова маска. Але працюють довше.
Я говорю про це по телефону, вони дякують - а мені знову соромно.
А може, знайти десь багаторазові респіратори, лише для цих, немолодих, а ще для реанімації, і ще для інфекційного? І ще...
І ще...
Ми привозимо незначними пакетами й коробками - туди стількись, сюди менше, а он туди треба багато, там зовсім капець. І слухайте, слухайте ж, як ми говоримо між собою:
- В них десять одноразових костюмів є, від того вони щасливі.
- (мат у відповідь, мат відчаю і безсилля)
- Так отож. Ти уявляєш цю кількість? Одноразового? Щоправда, вони вже навчились стерилізувати і одноразове.
- Ти в реанімацію поки що нічого не давай, туди передали костюмів сорок. На перші кілька днів їм вистачить. Маски теж там трохи є.
- А ти, прошу, поділись зі Швидкою. Там, кажуть, капець.
- Так їм же наче видавали.
- Ага, ага. Три Бука на всі екіпажі. Подихав сам, передай товаришу.
- (відчай і безсилля в трубці)
Швидка отримає 30 костюмів. Це теж крапля в морі, від цього вкрай соромно. Але коли ти знаєш, що мечуться всі, хто може, коли у це відділення сьогодні приїдеш ти, а завтра хтось інший, а там ще трішки видадуть - то ти вже точно знаєш, що оце поле потреб потроху засіюється. Я чомусь точно це знаю, я це колись вже проходила - коли перед тобою поле непахане, ти кидаєш жменю, хтось ще, а потім ще хтось, а глядь, і поле вже засіяне.
Але, боже, як соромно.
Так соромно не лише мені, я знаю, і сором цей ідентифікувати ми не можемо...
І раптом я згадую.
Це сором Майдану.
Коли після перших атак ми зрозуміли, які ж незахищені захисники Майдану - і почали роботу.
Ми привозили - туди п'ять броніків, сюди два протигази, а потім більше, так було соромно, що можемо лише потрошку, бо ділимо на всіх, але поруч бігали такі ж самі, і засівали, засівали поле - і якось раптом, дуже швидко, Майдан вдягнувся в броніки, правильні протигази, форму.
Все одно було соромно, що на всіх не вистачає
Це сором 14-го року.
Коли привозив автомобілі, тепловізори - сорому не було. Але коли ділив ті ж броніки, тупо штани та шкарпетки, берці, куртки, светри, видаваючи сюди десять комплектів, туди п'ятнадцять, а отам хоч сорок треба, бо ж їх багато, і всі взуті та ідягнені в казнащо, ти видавав і слухав їх розчулені подяки - було соромно.
Не за себе. Це отой клятий іспанський сором за тих, хто мав би про все це подбати - натомість розкрадав.
Хто мав би мати стратегічний запас - натомість продавав.
Хто мав би продавати, та й грець з ним - натомість здіймав ціни до неба, твердо знаючи, що все одно куплять, бо виходу нема.
... але й тоді, і зараз ти твердо знав - десь поруч бігають такі самі, що жменями засівають це поле. І в результаті ми цей спільний сором покриємо, куди ж ми дінемось.
Але часу нема.
Але лишаться за смертним порогом ті, до кого ти не встиг, не встигли твої колеги.
Іспанський, сцуко, сором. Я згораю від нього. Від сорому - НЕ ЗА СЕБЕ. За сук, які могли б... мали б... але...
... Дякую за допомогу в складному напрямку "Знайти, дістати, вислати", Valentyna Varava
Дякую всим, хто допомагає оплачувати нам засівання цього непаханого поля потреб.
Приватбанк, на ім'я Діни Макарової
5168742224984579 гривнева картка
5168742222839171 євро
4149629396335416 долари США
5167 8020 0607 4931 Ощадбанк
Макарова Діна Костянтинівна
Картка для допомоги мирним жителям і медикам:
5168755429590744, Приватбанк, Олександра Макарова
Якщо ви можете допомогти Вестерн, Маніграм чи іншими способами пересилки - реквізити розташовано тут
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324?__tn__=-R
Соромно?
Date: 2020-04-09 03:51 pm (UTC)