Раніше ці люди, що не могли чути, читали по губах. А де ж зараз ці губи? Під масочками

[don_katalan]

Diana Makarova
зустріла в інтернеті пост - там просто, не скаржачись, а констатуючи, розповідалось, як раптом змовк світ для людей з вадами слуху.
Раніше ці люди, що не могли чути, читали по губах. А де ж зараз ці губи? Під масочками.
Раніше йшов до магазину й купував. А зараз треба дзвонити й замовляти. Ну, і як говорити телефоном людині, що не чує (погано чує)?
Ми зараз можемо відкрити вебінари, записатись на онлайн-курси, вивчати мову, вивчати - та що завгодно, хоч практики аюр-веди, а хоч мову племені тумбо-юмбо.
А вони - ні. Бо там немає зазвичай сурдоперекладу.
І ця людина, що з вадами слуху, не жаліється, ні. Просто вона розказує, як замовк раптом і без того погано чутний світ.
- Цей світ нетолерантний. - кажу я їй.
Цей світ нетолерантний. Колись я написала про це.
Коли моя донька бачить поліцейську машину з включеними "люстрами" (проблискові маячки) - вона може впасти до глибокого епілептичного припадку.
Коли вона побачить рекламу, що мигає вогнями в певному ритмі - те ж саме.
Моя дитина бувала у Європі. У толерантній Європі також не захистишся від нетолерантного світу. Там ще сильніше миготить реклама.
Ще я писала про мою хорошу приятельку. Вона не Рокфелерша, звичайно, але їздити громадським транспортом вона не може. Бо коли вдихне одну-дві молекули чийогось парфума, та навіть якогось сильно пахучого шампуню - все. Анафілактичний шок.
Ви пробували вижити у переповненій маршрутці чи у вагоні метро, отримавши анафілактичний шок? Отож-бо. А вона пробувала. Більше не хоче.
Я давно знаю, що цей світ нетолерантний. Я й сама іноді буваю жертвою нетолерантного цього світу. Це страшенно смішно, але я можу збрикнути з копит, відчувши певну музику - певні гармоніки, певну тональність, виконані певними музичними інструментами. Та й взагалі залежу від якихось простих, елементарних речей.
І от же. Заючи про все це, пам'ятаючи добре про нетолерантність цього світу - я навіть не подумала про людей жестової мови. Людей порухів губ. Про тих, для кого світ, і так неголосний, раптово зовсім онімів.
А скільки ж ми ще пропустили такого?
Людей, залежних від чогось так, як всі ми залежимо від ковтка повітря, і втративших це зараз.
Пропустили не тому що відкинули їх, нехай виживають як самі знають - а просто тому що це нам навіть до думки не прийшло.