![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanЗвичайно, можна, навіть треба. Інакше як витягувати полонених? Як забирати у ворога тіла загиблих? Як піклуватись про безпеку цивільних, які живуть на лінії фронта? (чому вони і досі живуть на лінії - це вже інше питання)
Переговори з ворогом наша країна проводить чи не з самого початку війни. І це нормально в умовах війни - будь-якої війни. Така військова дипломатія.
Але от чого не можна.
Не можна мати ослаблену армію в умовах війни.
Не можна мати лінію, на якій розтягуються бригади з шаленим недобором в особовому складі. (чому такий недобор - це вже інше питання)
І не можна про це НЕ ЗНАТИ, заколисуючи себе байками про нашу величну й непереможну армію за стандартами НАТО.
Чому зараз хапаються за голови волонтери, волаючи про бій на відрізку Золоте-Новотошківка?
Бо вони знають дійсний стан речей на нашому фронті і в нашій армії.
Чому сиджу я в ліжку, ловлячи в жменю завмерле серце, бо моє серце вже летить туди?
Бо лише місяць тому я написала в одному з коментів:
"В последние годы, когда наши продвинулись и хорошо укрепились за трассой - Орехово стало конкретно нашим. Но это была всегда "дырка", минимальные позиции. Туда выезжали поработать артребятки, иногда сильно огребали. Если 72 решила закрепить Ореховое - отлично. Тот позатрассовый шматок от Новотошковки до Золотого слабый. Стабильно и всегда. Как и бОльшая часть фронта луганской области. Все держится на хилых договоренностях..."
і в іншому:
"... остальные дыры фронта равноценного масштаба все же находятся вдоль речек, образующих ленту фронта. Речка, согласитесь - сдерживающий фактор. С удивлением осознала, что эта дыра - единственная в своем роде. Так что укрепление позиций в Орехово если и паршиво выглядит с точки зрения тактики - в плане стратегии все же необходимо. Нет?"
Бо ми знаємо кількість таких дірок фронту. Ми знаємо, що раптом що - їх легко проривають. Ми знаємо приблизно, як воно зараз на відрізку Хутір Вольний - Новотошківка. І головне - ми знаємо стан армії. Ми бачили все, що з нею відбувалось всі минулі роки.
Нічого хорошого, одним словом. Ні на тому відрізку, де зараз працює артилерія - ні на лінії фронта загалом.
Так, домовлятись з ворогом необхідно - але лише коли мова йде про тактичні питання. Домовлятись з ворогом, плануючи щось стратегічне, неможливо. Особливо коли цей ворог Росія.
Можна домовлятись з ворогом. Іноді навіть треба.
Але лише тоді, коли ти розбитий вщент (ні дождьотєсь!) - або коли ти маєш сильну армію й сильні позиції.
Прим
любителям політичних фаворитів. Ані нинішні очільники країни, ані колишні не зробили геть нічого для зміцнення нашої армії. Бо коли однією рукою взуваєш і вдягаєш військо, а рукою другою робиш все для того, щоб люди відмовлялись йти до цього війська - це не є зміцненням.
І не треба тут ваших політичних лозунгів.
І не треба тут красивих лозунгів про армію. То для ваших політичних мітингів. А тут сидять, заходять, почитують люди, які знають дійсний стан армії.
Тут ключове - дійсний.
Тут ключове - знають. Тому й не вилізають із фронтів. Тому безмежно допомагають армії, розуміючи, що саме зараз їй допомога найпотрібніша.
А армія...
Одна надія на героїзм. Дійсний і безмежний героїзм тих людей, які не кинули фронт, незважаючи ні на що. Які стоять там, як і стояли у 14-му. Які зараз тримають відрізок Хутір Вольний - Новотошківка.
... але ж хіба можна шість років виїзджати на героїзмі?
Чи не пора нам дійсно почати зміцнювати армію?
І фронт.
Примприм
і не треба про розведення. Воно зараз ні до чого. Бій не там, де відбулось розведення.
І НАЙГОЛОВНІШЕ
як завжди. Просимо, уклінно просимо, і до прохань приєднуються військові - тримайте часи тиші. Не розганяйте по фейсбуку кількість поранених та загиблих. Дочекайтесь офіційних повідомлень.
Переговори з ворогом наша країна проводить чи не з самого початку війни. І це нормально в умовах війни - будь-якої війни. Така військова дипломатія.
Але от чого не можна.
Не можна мати ослаблену армію в умовах війни.
Не можна мати лінію, на якій розтягуються бригади з шаленим недобором в особовому складі. (чому такий недобор - це вже інше питання)
І не можна про це НЕ ЗНАТИ, заколисуючи себе байками про нашу величну й непереможну армію за стандартами НАТО.
Чому зараз хапаються за голови волонтери, волаючи про бій на відрізку Золоте-Новотошківка?
Бо вони знають дійсний стан речей на нашому фронті і в нашій армії.
Чому сиджу я в ліжку, ловлячи в жменю завмерле серце, бо моє серце вже летить туди?
Бо лише місяць тому я написала в одному з коментів:
"В последние годы, когда наши продвинулись и хорошо укрепились за трассой - Орехово стало конкретно нашим. Но это была всегда "дырка", минимальные позиции. Туда выезжали поработать артребятки, иногда сильно огребали. Если 72 решила закрепить Ореховое - отлично. Тот позатрассовый шматок от Новотошковки до Золотого слабый. Стабильно и всегда. Как и бОльшая часть фронта луганской области. Все держится на хилых договоренностях..."
і в іншому:
"... остальные дыры фронта равноценного масштаба все же находятся вдоль речек, образующих ленту фронта. Речка, согласитесь - сдерживающий фактор. С удивлением осознала, что эта дыра - единственная в своем роде. Так что укрепление позиций в Орехово если и паршиво выглядит с точки зрения тактики - в плане стратегии все же необходимо. Нет?"
Бо ми знаємо кількість таких дірок фронту. Ми знаємо, що раптом що - їх легко проривають. Ми знаємо приблизно, як воно зараз на відрізку Хутір Вольний - Новотошківка. І головне - ми знаємо стан армії. Ми бачили все, що з нею відбувалось всі минулі роки.
Нічого хорошого, одним словом. Ні на тому відрізку, де зараз працює артилерія - ні на лінії фронта загалом.
Так, домовлятись з ворогом необхідно - але лише коли мова йде про тактичні питання. Домовлятись з ворогом, плануючи щось стратегічне, неможливо. Особливо коли цей ворог Росія.
Можна домовлятись з ворогом. Іноді навіть треба.
Але лише тоді, коли ти розбитий вщент (ні дождьотєсь!) - або коли ти маєш сильну армію й сильні позиції.
Прим
любителям політичних фаворитів. Ані нинішні очільники країни, ані колишні не зробили геть нічого для зміцнення нашої армії. Бо коли однією рукою взуваєш і вдягаєш військо, а рукою другою робиш все для того, щоб люди відмовлялись йти до цього війська - це не є зміцненням.
І не треба тут ваших політичних лозунгів.
І не треба тут красивих лозунгів про армію. То для ваших політичних мітингів. А тут сидять, заходять, почитують люди, які знають дійсний стан армії.
Тут ключове - дійсний.
Тут ключове - знають. Тому й не вилізають із фронтів. Тому безмежно допомагають армії, розуміючи, що саме зараз їй допомога найпотрібніша.
А армія...
Одна надія на героїзм. Дійсний і безмежний героїзм тих людей, які не кинули фронт, незважаючи ні на що. Які стоять там, як і стояли у 14-му. Які зараз тримають відрізок Хутір Вольний - Новотошківка.
... але ж хіба можна шість років виїзджати на героїзмі?
Чи не пора нам дійсно почати зміцнювати армію?
І фронт.
Примприм
і не треба про розведення. Воно зараз ні до чого. Бій не там, де відбулось розведення.
І НАЙГОЛОВНІШЕ
як завжди. Просимо, уклінно просимо, і до прохань приєднуються військові - тримайте часи тиші. Не розганяйте по фейсбуку кількість поранених та загиблих. Дочекайтесь офіційних повідомлень.