Ihor Lutsenko
Кілька годин дивної тиші на фронті - і все не так, як завжди. Сонце встигає як слід підготуватися до вечора, розпустити по небосхилу рожевий туман, запалити за хмарами багаття.
Пташки, користуючись затишшям, всілися на невидимі каруселі, щебечучи одна одній, помчали колами.
Соняхи, жита, пшениці розпустили ввечері свої аромати. Дихати ними - не надихатися, дихати ними - подвійно хотіти жити.
Ми їдемо, а поруч догоряє те, що лишилося - від ланів, від будинків, від минулого дня.
Цілий день працювали гради і стволи, цілий день довбали дорогу - а вона стоїть. З озер поруч злітали вгору величезні стовби води. А я - я згадував фонтани Русанівки.
І нині мені стоїть перед очима Київ, його безтурботні вечори на Подолі, в такому ж рожевому небі, пророча гладь Дніпра, в якій віддзеркалювалося це наше славне майбутнє.

=====( Read more... )
Кілька годин дивної тиші на фронті - і все не так, як завжди. Сонце встигає як слід підготуватися до вечора, розпустити по небосхилу рожевий туман, запалити за хмарами багаття.
Пташки, користуючись затишшям, всілися на невидимі каруселі, щебечучи одна одній, помчали колами.
Соняхи, жита, пшениці розпустили ввечері свої аромати. Дихати ними - не надихатися, дихати ними - подвійно хотіти жити.
Ми їдемо, а поруч догоряє те, що лишилося - від ланів, від будинків, від минулого дня.
Цілий день працювали гради і стволи, цілий день довбали дорогу - а вона стоїть. З озер поруч злітали вгору величезні стовби води. А я - я згадував фонтани Русанівки.
І нині мені стоїть перед очима Київ, його безтурботні вечори на Подолі, в такому ж рожевому небі, пророча гладь Дніпра, в якій віддзеркалювалося це наше славне майбутнє.

=====( Read more... )