Serhiy Dibrov · ПРО ОБМІНИ

Витягнув свій комент до допису головного військового прокурора України Віктор Чумак

Я категорично не проти обмінів. Навіть незважаючи на те, що вони знаходяться поза правового поля.

Але ж я проти того, щоб обмін був індульгенцією.

Індульгенцією не для тих, кого міняють. А для правоохоронних органів, які вважать обмін підставою для припинення розслідування і фактично закриття справ, у яких вони продемонстрували свою повну безпорадність.

Я не так чекаю на покарання, як на вирок. Нехай виправдовувальний. Нехай заочний. Але ж публічний судовий вирок, в якому будуть викладені усі обставини, надана оцінка дій звинувачених і оцінка дій слідства.

Але ж — ні, не буде такого. Відтепер — ніколи. «Його величність обмін», так.

Справи, по яких проходили ті, кого міняють — надважливі не лише з кримінальної, але навіть з історичної точки зору. Розстріли в Києві, події 2 травня в Одесі, теракти в Одесі і Харкові... Досудове і судове слідство по них триває з 2014 року, і я з 2014 року чую: «Навіщо дотримуватися процесуальних норм, навіщо шукати законні докази, навіщо робити експертизи? Все одне на обмін піде!»
( Read more... )

ОНИ своих - не бросают. Менты в смысле

Stanislav Kukareka
Вот в том как раз и разница что "своих не бросают". ОНИ своих - не бросают. Менты в смысле. На то они собственно и менты. Или приравненые к ним лица. РФ - мусородарство, мусорня в квадрате. Под преводительством шарфюрера из КГБ. А мы - просто должны привыкнуть к этому. Привыкнуть к тому что мусорам - ничего не будет. Никогда и ни за что. Будь то "Беркут" или Гиркин или еще какие то титушки.( Read more... )

Володимир Савч
Ну а сєпари й злочинці проти Майдану, вони давно не затримуються:
17 листопада 2015
Київський суд змінив запобіжний захід на «домашній арешт» для командира одного з підрозділів Беркуту, який віддавав накази 19-го лютого щодо розгону ходи (поранено більше 100, загинуло троє).

2 грудня 2015( Read more... )

це не про джендер, це про суспільний лад

Алі Татар-заде
це не про джендер, це про суспільний лад. Сьогодні героями мого нарису стануть московитські жінки. Я б може й написав для балансу про московитських чоловіків, але їх знаю менше, хай мене Творець милує, бо і це на добре. Тож я що вижу то пою.
До окупації власне московитські жінки були екзотикою, навіть у Криму, хоча в них тут щоліта й була типу “Мекка”, як вони казали самі. Певні любителі гострих ощющєній плутались з приїжджанками, ну як би якийсь хлопець із Вестерроса побіг дивитись на танцівницю з Волантіса чи Бухти работорговців, щось таке.
Місцеві рускі не в рахунок, бо до окупації тут втілювалась новелла Бредбері “Були вони засмаглі та золотоокі”. Кожна народжена тут природня московитка з часом ставала сама або давала потомство не тільки темношкіре, звикле до пляжного сонця, але й все більш якесь темноволосе, тяжіюче до східного типу, хоча б у маскуванні (волосся красили, а в розмовах дівки любили казати, що многа в ніх кровєй намішано, вигадували якихось абстрактних татар, поляків, циганів, міфічних скіфів та сарматів, хто посміливіше - євреїв, українців, молдован, етс). Як сказав тоді знайомий рускій пісатєль, се було “втрачене колено Мосхове”, бо слов’янські жінки бажали бути не тим, ким вони є - чи принаймні здаватися. До 14 року бути рязанкою і тамбовкою було “непрестижно”. Разом скалили свої біленькі зубки на анекдоти про приїжджих клуш, які не можуть відрізнити рапани від ракушки, ітд.
А після чотирнадцятого сюди повалила справжня навала питомих москвитянок, псковитянок і так далі, зо всіх тих тридев’ять земель.( Read more... )