Igor Lutsenko: ВІДВІД ВІЙСЬК – ЗЛОЧИН
Oct. 10th, 2016 08:25 amТак званий відвід військ, котрий зараз намагаються ніжно реалізувати на Сході, є найважливішим сюжетом сучасної української історії.
На мою думку, нашому громадянському суспільству це є гарним приводом прокинутися від депресії та вкотре коригувати зовнішньополітичний курс нашої країни.
З відводом у його нинішній формі не можливо погодитися.
Україна, за фабулою цього поки що не оприлюдненого документу, бере зобов’язання (перед Росією та ОБСЄ?), що її війська відійдуть із позицій, відвойованих ціною життів українських солдат.
Саме по собі звучання такої фрази є образою для українських воїнів. Але не менш осоружним є юридичні наслідки наявності угоди такого роду.
По-перше, контрольовані Росією війська на території і їх командування набувають ознак сторони у громадянській війні. Збройні угруповання визнаються одним із суб’єктів конфлікту із власним (звісно, особливим) статусом. Де-факто ця угода є угода з тими, кого українські офіційні особи люблять у своїх промовах таврувати «терористами» - але на практиці виявляється, що для української влади укладати з терористами угоди щодо розподілу української території – це нормально.
Такий підхід є навіть гіршим, ніж капітуляція, тобто пряма угода з агресором про взаємний відвід військ, за умови, що частина території залишиться агресору. Так, в історії є багато прикладів почесних капітуляцій, коли країна, що обороняється, у обмін на припинення військового терору щодо її населення підписує мирний договір, у якому відмовляється від частини території.( Read more... )
Я рекомендую усім свідкам цього злочину максимально документувати все, що відбувається у Мінську. Слідчим треба буде зрозуміти, хто давав вказівки підписувати такі «угоди» разом зі злочинцями та під їх контролем, хто, власне, підписував і за яких обставин, тощо.
А потенційним підозрюваним мушу нагадати, що дієве каяття, детальні покази допоможуть зменшити покарання. Час подумати про це вже зараз.

На мою думку, нашому громадянському суспільству це є гарним приводом прокинутися від депресії та вкотре коригувати зовнішньополітичний курс нашої країни.
З відводом у його нинішній формі не можливо погодитися.
Україна, за фабулою цього поки що не оприлюдненого документу, бере зобов’язання (перед Росією та ОБСЄ?), що її війська відійдуть із позицій, відвойованих ціною життів українських солдат.
Саме по собі звучання такої фрази є образою для українських воїнів. Але не менш осоружним є юридичні наслідки наявності угоди такого роду.
По-перше, контрольовані Росією війська на території і їх командування набувають ознак сторони у громадянській війні. Збройні угруповання визнаються одним із суб’єктів конфлікту із власним (звісно, особливим) статусом. Де-факто ця угода є угода з тими, кого українські офіційні особи люблять у своїх промовах таврувати «терористами» - але на практиці виявляється, що для української влади укладати з терористами угоди щодо розподілу української території – це нормально.
Такий підхід є навіть гіршим, ніж капітуляція, тобто пряма угода з агресором про взаємний відвід військ, за умови, що частина території залишиться агресору. Так, в історії є багато прикладів почесних капітуляцій, коли країна, що обороняється, у обмін на припинення військового терору щодо її населення підписує мирний договір, у якому відмовляється від частини території.( Read more... )
Я рекомендую усім свідкам цього злочину максимально документувати все, що відбувається у Мінську. Слідчим треба буде зрозуміти, хто давав вказівки підписувати такі «угоди» разом зі злочинцями та під їх контролем, хто, власне, підписував і за яких обставин, тощо.
А потенційним підозрюваним мушу нагадати, що дієве каяття, детальні покази допоможуть зменшити покарання. Час подумати про це вже зараз.

