Найкращий талисман совітів
Mar. 26th, 2019 04:27 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
черги, юрби. Пам’ятаю їх у раньому дитинстві. Тоді це був найкращий талисман совітів. Мої старші героїчно брали на себе долання ціх “хвостів”, але і мені доводилось їх страхувати. Як зараз пригадую сюреалізм, я стою з пустим бидоном, один, сам вдвічі більший за бидона, і черга велетенська - очевидно, десь там попереду “дохріна масла”.
Ймовірно, в мене з тих пір травма на все життя, я досі оминаю натовпи, які ломляться за чимсь.
Коли закінчується “кілька людей” і починається “натовп” перед тобою?
Важко логічно визначити, але я безпомилково бачу різницю і в другому випадку просто не встаю.
Мозок і серце послужливо підкидають втіху, що там мабуть роздають якесь лайно, і я з чистою совістю йду далі, там де вільно.
Якось іншим разом зустрів знайому, яка стояла щось продавала.
- Постой зі мною трохи. Давай поговоримо, але ти трогай руками товар.
- Що? Навіщо?
- Просто роби, як я прошу.
Ми потеревеніли, потім за мною виріс хвіст і всі почали трогати також, і особливо ті предмети, які я мацав більше.
Вона одразу переключилася на покупців, і так я зрозумів, що вона притягнула отару.
Виходить, я -- чобан, коли за мною тягнеться все стадо. І справді ж, прадіди пасли, одразу пригадав.
З тих пір я став помічати.
Як тільки я заходжу і беру щось, за мною вирастає черга.
Раніше я вважав це ненормальним, потім звик і почав казати сумним продавцям:
“Не нудьгуйте, в мене легка рука - зараз за мною буде цілий натовп” (і точно, так і стається).
Якось з другом мали бізнес, я сунувся в податкову - це ще було при Україні - і побачивши уйму народу та совітські каси, відчув, що мабуть я помер, потрапив в пекло і покараний тім, що повернувсь назад в совок, - на місці Шейтана я б краще не вигадав.
Очунявши, я прикінцево зрозумів, що для бізнесу я, виявляється, ще не готовий (чи це країна не готова, щоби я в ній вів бізнес).
До слова, Шейтан прислухався до моїх думок, коли в 14 році мій півострів знову наводнився чергами повсюди і з будь-якого приводу.
А в Севастополі так було ще до окупації.
Так, я дізнався як тільки туди потрапив, що, виявляється, щоб знайти власну Антиподію, не треба вирушати на іншій бік глобусу - твоя пряма протилежність може бути прямо поруч.
Місцеві там до того люблять черги, що коли юрби немає, то ніхто і не заходить і нічого не бере.
А як тільки навтопиться, всі радо підтягуються, пристроюються і починають безкінечні ква-ква-ква.
Якось я навіть сказав одній тамтешній кумпанії:
- “Не зрозумів, навіщо вам в Росію, ви ж і так повсюди мали черги”.
- “Так, але тепер очереді сталі більші!” - відповіли вони без натяку іронії.
черги, юрби. Пам’ятаю їх у раньому дитинстві. Тоді це був найкращий талисман совітів. Мої старші героїчно брали на себе долання ціх “хвостів”, але і мені доводилось їх страхувати. Як зараз пригадую сюреалізм, я стою з пустим бидоном, один, сам вдвічі більший за бидона, і черга велетенська - очевидно, десь там попереду “дохріна масла”.
Ймовірно, в мене з тих пір травма на все життя, я досі оминаю натовпи, які ломляться за чимсь.
Коли закінчується “кілька людей” і починається “натовп” перед тобою?
Важко логічно визначити, але я безпомилково бачу різницю і в другому випадку просто не встаю.
Мозок і серце послужливо підкидають втіху, що там мабуть роздають якесь лайно, і я з чистою совістю йду далі, там де вільно.
Якось іншим разом зустрів знайому, яка стояла щось продавала.
- Постой зі мною трохи. Давай поговоримо, але ти трогай руками товар.
- Що? Навіщо?
- Просто роби, як я прошу.
Ми потеревеніли, потім за мною виріс хвіст і всі почали трогати також, і особливо ті предмети, які я мацав більше.
Вона одразу переключилася на покупців, і так я зрозумів, що вона притягнула отару.
Виходить, я -- чобан, коли за мною тягнеться все стадо. І справді ж, прадіди пасли, одразу пригадав.
З тих пір я став помічати.
Як тільки я заходжу і беру щось, за мною вирастає черга.
Раніше я вважав це ненормальним, потім звик і почав казати сумним продавцям:
“Не нудьгуйте, в мене легка рука - зараз за мною буде цілий натовп” (і точно, так і стається).
Якось з другом мали бізнес, я сунувся в податкову - це ще було при Україні - і побачивши уйму народу та совітські каси, відчув, що мабуть я помер, потрапив в пекло і покараний тім, що повернувсь назад в совок, - на місці Шейтана я б краще не вигадав.
Очунявши, я прикінцево зрозумів, що для бізнесу я, виявляється, ще не готовий (чи це країна не готова, щоби я в ній вів бізнес).
До слова, Шейтан прислухався до моїх думок, коли в 14 році мій півострів знову наводнився чергами повсюди і з будь-якого приводу.
А в Севастополі так було ще до окупації.
Так, я дізнався як тільки туди потрапив, що, виявляється, щоб знайти власну Антиподію, не треба вирушати на іншій бік глобусу - твоя пряма протилежність може бути прямо поруч.
Місцеві там до того люблять черги, що коли юрби немає, то ніхто і не заходить і нічого не бере.
А як тільки навтопиться, всі радо підтягуються, пристроюються і починають безкінечні ква-ква-ква.
Якось я навіть сказав одній тамтешній кумпанії:
- “Не зрозумів, навіщо вам в Росію, ви ж і так повсюди мали черги”.
- “Так, але тепер очереді сталі більші!” - відповіли вони без натяку іронії.