![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
ну і ще трохи детективної теми, тільки вже ближче до життя. Достоєвскій формально написав “антидетектив”, тобто коли злочинця ми знаємо одразу, а далі дивимось як його притисне Коломбо їхнього уєзда. Твір став дуже популярним, з’явилися його інтерпретації - кіношні, театральні, дійшло вже й до літератуних адаптацій. Один японець, шанувальник По, сильно втикнув в сюжет і побачив там те, чого не було в оригіналі - розвив маленьку деталь, роздув її до захопливої фабули. Через цю “деконструкцію” вже тепер і неважливо, чи мав той задум сам Достоєвскій, тому що після тих інтерпретацій твір вже зажив іншим життям. От вже і Тереза Мей, полемізуючи з солсберетськими ідіотами, не так давно згадала його вже в новом тлумаченні, так що я прикінцево зрозумів, що ця фабула “забронзовіла”.
Я ж передам її вже в третій чи четвертій похідній, адаптувавши до українських реалій.
Розкольниченко та Порфиренко
(сидять бесідують і роблять вигляд, що грають в шахи).
- Ви шпіон Москви. Немає сенсу опиратися. Ми обидва знаємо, що це так. І ми обидва знаємо, що ви вдаватимете, що це не так, і ви вдаватимете, що ви образились, але я не вдаватиму, що вірю що ви образились. Тобто так, вам обидно, що я це просік, але обидно саме це, а не те що як я міг подумати, що ви такий хороший і раптом агент. Бо ви ж не встидаєтесь того, що ви агент Москви, ви в глибині души цім пишаєтесь, і тільки моя здогадливість викликає в вас досаду, легку досаду - і розчарування, що не вдалося обманути всіх. Одначе ви достатньо впевнені у собі, а точніше в дурості всіх інших, щоб не боятися, що моя думка стає домінуючою.
- Я з гумором вислухав ваши звинувачення. Вони сміхотворні. На чому ви базуєтесь? Виключно на особистій ненависті до мене. Якби в вас були докази, ви б вже трубили про них усюди. Але ми обидва знаємо, що доказів нема, тому що ми обидва знаємо, що злочину нема. Я не агент Москви. Всі, хто мене знають, сміялися б, почувши що я агент. Але ми обидва знаємо і інше. Що оскільки я не агент Москви, то кому я можу заважати, як не агенту Москви, справжньому агентові Москви? Звідси у мене виникає підозра, що ви і є агент Москви. Або сам, або ви агент агента, але це не так важливо.
- Ви поводите себе типово як агент Москви, і в цьому є мій головний доказ. Він би поводився на вашому місці точнісінько так, як от ви зараз, відпускав би жартики, звинувачував би й мене самого в тому що агент. Проблема не в тому, що в мене немає доказів, а в тому, що вони і непотрібні - достатньо вашої реакції.
- Але якщо ви самі визнаєте, що так би і поводився справжній агент Москви, і що я знаю, як би він поводився, то я б не став поводитись саме так, як ви описали, бо тим самим я б лише підтверджував вас в думці, що я є агент. Я ж поводжуся не так, як агент Москви, а як будь-хто невинний, якого раптом взяли та й звинуватили у тому, що він шпіон Москви.
- А оскільки ми з вами обидва знаємо, що ви агент Москви, то якраз ця ваша поведінка і є доказом, що ви є агент Москви. Ви мали сказати цю репліку, ви просто не могли її не сказати. Ось у чому проблема, пане Розкольниченко. Пересічна людина поводилась би будь-яко. Непередбачено. Хтось би, дізнавшись що його отак оклеветано, пішов би і напився. Хтось би застрелився. Хтось би набив мені пику. Хтось - не відкидаю - поводився б точнісінько як ви. Але ви обрали єдиний шлях, яким може йти як чесний, так і справедливо звинувачений! Отут ви і попалися.
- Тобто, ви хочете щоб я змінив поведінку, просто тому, що так само би поводився і справжній агент? Ну уж дзуськи. А знаєте що! А мені навіть начхати, що ви собі думаєте.
- Ні, вам не начхати, бо якщо б вам було начхати, ви б не дебатували так довго. Як поводить себе людина, якій начхати? Вона просто не помічає критики. Або нап’ється. Або наб’є морду клеветнику. А не вестиме з ним бесіди. Зізнайтеся, вам же самому в глибині души цікаво, бо ви є справжній злочинець, а справжньому злочинцю завжди цікаво коли говорять про його злочин.
- Ах ти грьобаний психолог! Я зараз піду нап’юся, а потім розіб’ю тобі пику, як ти і пропонував. Впрочім, ні, я спочатку от прямо зараз наб’ю твою пику, а потім вже нап’юся.
- Ахаха, Розкольниченко, ти себе видав! Ти міг все так і зробити, але перед тим ти б не вів довгих бесід на цю тему. Попався, суко.
Розкольниченко б’є морду Порфиренкові.
Порфиренко отримує докази, що Розкольниченко агент Москви, і зірвався, не витримавши правди.
Інтернет розпадається на розколоботів та порфироботів.
Друзі сваряться, подружжя розпадаються, відбуваються масові розфренди.
ну і ще трохи детективної теми, тільки вже ближче до життя. Достоєвскій формально написав “антидетектив”, тобто коли злочинця ми знаємо одразу, а далі дивимось як його притисне Коломбо їхнього уєзда. Твір став дуже популярним, з’явилися його інтерпретації - кіношні, театральні, дійшло вже й до літератуних адаптацій. Один японець, шанувальник По, сильно втикнув в сюжет і побачив там те, чого не було в оригіналі - розвив маленьку деталь, роздув її до захопливої фабули. Через цю “деконструкцію” вже тепер і неважливо, чи мав той задум сам Достоєвскій, тому що після тих інтерпретацій твір вже зажив іншим життям. От вже і Тереза Мей, полемізуючи з солсберетськими ідіотами, не так давно згадала його вже в новом тлумаченні, так що я прикінцево зрозумів, що ця фабула “забронзовіла”.
Я ж передам її вже в третій чи четвертій похідній, адаптувавши до українських реалій.
Розкольниченко та Порфиренко
(сидять бесідують і роблять вигляд, що грають в шахи).
- Ви шпіон Москви. Немає сенсу опиратися. Ми обидва знаємо, що це так. І ми обидва знаємо, що ви вдаватимете, що це не так, і ви вдаватимете, що ви образились, але я не вдаватиму, що вірю що ви образились. Тобто так, вам обидно, що я це просік, але обидно саме це, а не те що як я міг подумати, що ви такий хороший і раптом агент. Бо ви ж не встидаєтесь того, що ви агент Москви, ви в глибині души цім пишаєтесь, і тільки моя здогадливість викликає в вас досаду, легку досаду - і розчарування, що не вдалося обманути всіх. Одначе ви достатньо впевнені у собі, а точніше в дурості всіх інших, щоб не боятися, що моя думка стає домінуючою.
- Я з гумором вислухав ваши звинувачення. Вони сміхотворні. На чому ви базуєтесь? Виключно на особистій ненависті до мене. Якби в вас були докази, ви б вже трубили про них усюди. Але ми обидва знаємо, що доказів нема, тому що ми обидва знаємо, що злочину нема. Я не агент Москви. Всі, хто мене знають, сміялися б, почувши що я агент. Але ми обидва знаємо і інше. Що оскільки я не агент Москви, то кому я можу заважати, як не агенту Москви, справжньому агентові Москви? Звідси у мене виникає підозра, що ви і є агент Москви. Або сам, або ви агент агента, але це не так важливо.
- Ви поводите себе типово як агент Москви, і в цьому є мій головний доказ. Він би поводився на вашому місці точнісінько так, як от ви зараз, відпускав би жартики, звинувачував би й мене самого в тому що агент. Проблема не в тому, що в мене немає доказів, а в тому, що вони і непотрібні - достатньо вашої реакції.
- Але якщо ви самі визнаєте, що так би і поводився справжній агент Москви, і що я знаю, як би він поводився, то я б не став поводитись саме так, як ви описали, бо тим самим я б лише підтверджував вас в думці, що я є агент. Я ж поводжуся не так, як агент Москви, а як будь-хто невинний, якого раптом взяли та й звинуватили у тому, що він шпіон Москви.
- А оскільки ми з вами обидва знаємо, що ви агент Москви, то якраз ця ваша поведінка і є доказом, що ви є агент Москви. Ви мали сказати цю репліку, ви просто не могли її не сказати. Ось у чому проблема, пане Розкольниченко. Пересічна людина поводилась би будь-яко. Непередбачено. Хтось би, дізнавшись що його отак оклеветано, пішов би і напився. Хтось би застрелився. Хтось би набив мені пику. Хтось - не відкидаю - поводився б точнісінько як ви. Але ви обрали єдиний шлях, яким може йти як чесний, так і справедливо звинувачений! Отут ви і попалися.
- Тобто, ви хочете щоб я змінив поведінку, просто тому, що так само би поводився і справжній агент? Ну уж дзуськи. А знаєте що! А мені навіть начхати, що ви собі думаєте.
- Ні, вам не начхати, бо якщо б вам було начхати, ви б не дебатували так довго. Як поводить себе людина, якій начхати? Вона просто не помічає критики. Або нап’ється. Або наб’є морду клеветнику. А не вестиме з ним бесіди. Зізнайтеся, вам же самому в глибині души цікаво, бо ви є справжній злочинець, а справжньому злочинцю завжди цікаво коли говорять про його злочин.
- Ах ти грьобаний психолог! Я зараз піду нап’юся, а потім розіб’ю тобі пику, як ти і пропонував. Впрочім, ні, я спочатку от прямо зараз наб’ю твою пику, а потім вже нап’юся.
- Ахаха, Розкольниченко, ти себе видав! Ти міг все так і зробити, але перед тим ти б не вів довгих бесід на цю тему. Попався, суко.
Розкольниченко б’є морду Порфиренкові.
Порфиренко отримує докази, що Розкольниченко агент Москви, і зірвався, не витримавши правди.
Інтернет розпадається на розколоботів та порфироботів.
Друзі сваряться, подружжя розпадаються, відбуваються масові розфренди.
no subject
Date: 2019-01-20 03:04 pm (UTC)