![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
минає другий рік нашої “сторічної епопеї”, настає третій. В 1919 рік аж зазірати лячно - от би тільки 2019 не було так. Чи є, справді, аналогії зі століттям до того? Нашкребти можна багато. В 1914 та 2014 Россію охопив дуже схожий шовіністичний угар. Описи іноді ідентичні. (Навіть десь траплявся нарис про кримську істеричку, полячку Поклоньскую, яка витнула щось зовсім неприличне, але патріотичне). В 1915-1916 в Криму шовінисти перейменовували німецькі поселення - на лубочні Святагорьє, Златоє Полє, Багатирскає - передчуття масового геноциду топонімики, що сталась в 1940-х. Лояльні Росії німці вимушені були тікати в Німеччину або нейтральні країни, така була травля. В ті ж роки йшла битва поміж українськими національними батальонами та росіянськими загарбниками - от тільки фронт тоді йшов Галиччиною, а не Донбасом. “Татар прижали как слєдуєт”, тоді - за лояльність з Туреччиною, і цей міф існував до 2014 року на рівні державної політики України (!) і досі живе в коментарях певних “лідерів думки”. Можна нарахувати сотні дрібнічок збігів, наслідків, як і тисячі розбігів.
Яка ж головна розбіжність?
Україна тоді воювала одразу з трьома-чотирьма ворогами. Ворогами відвертими, затятими, рівними або сильнішими відносно себе, і кожен з їх небачив України на мапі. Були й внутрішні вороги. Кожна війна закінчувалась у кілька місяців, іноді - повним падінням України.
Сьогодні ворог, по сутності, один. Інші сателіти. Виявилось, що з одним ворогом - сильнішим, підступним, нарваним - Україна може воювати не місяць і не рік. Непомітно минає ціла п’ятирічка. Внутрішні вороги нікуди не поділися, але їх виявилось недостатньо. Один зовнішній ворог нам по зубах.
Дипломатія? Гм, біс його зна. Я не високої думки про вітчизняну дипломатію, але - читаю мемуари про блискучі, всі як один, здвиги та персони дипломатії УНР, Гетьмана, Директорії - а результатів там нуль, якщо не минус.
І все одне заглядати в рік дев’ятнадцятий страшно. Хто контурно пам’ятає, що там, той мене розуміє, а хто ні - зрозуміє протягом читання рубрики в 2019-м. А може і там на нас чекає багато сюрпризів?
минає другий рік нашої “сторічної епопеї”, настає третій. В 1919 рік аж зазірати лячно - от би тільки 2019 не було так. Чи є, справді, аналогії зі століттям до того? Нашкребти можна багато. В 1914 та 2014 Россію охопив дуже схожий шовіністичний угар. Описи іноді ідентичні. (Навіть десь траплявся нарис про кримську істеричку, полячку Поклоньскую, яка витнула щось зовсім неприличне, але патріотичне). В 1915-1916 в Криму шовінисти перейменовували німецькі поселення - на лубочні Святагорьє, Златоє Полє, Багатирскає - передчуття масового геноциду топонімики, що сталась в 1940-х. Лояльні Росії німці вимушені були тікати в Німеччину або нейтральні країни, така була травля. В ті ж роки йшла битва поміж українськими національними батальонами та росіянськими загарбниками - от тільки фронт тоді йшов Галиччиною, а не Донбасом. “Татар прижали как слєдуєт”, тоді - за лояльність з Туреччиною, і цей міф існував до 2014 року на рівні державної політики України (!) і досі живе в коментарях певних “лідерів думки”. Можна нарахувати сотні дрібнічок збігів, наслідків, як і тисячі розбігів.
Яка ж головна розбіжність?
Україна тоді воювала одразу з трьома-чотирьма ворогами. Ворогами відвертими, затятими, рівними або сильнішими відносно себе, і кожен з їх небачив України на мапі. Були й внутрішні вороги. Кожна війна закінчувалась у кілька місяців, іноді - повним падінням України.
Сьогодні ворог, по сутності, один. Інші сателіти. Виявилось, що з одним ворогом - сильнішим, підступним, нарваним - Україна може воювати не місяць і не рік. Непомітно минає ціла п’ятирічка. Внутрішні вороги нікуди не поділися, але їх виявилось недостатньо. Один зовнішній ворог нам по зубах.
Дипломатія? Гм, біс його зна. Я не високої думки про вітчизняну дипломатію, але - читаю мемуари про блискучі, всі як один, здвиги та персони дипломатії УНР, Гетьмана, Директорії - а результатів там нуль, якщо не минус.
І все одне заглядати в рік дев’ятнадцятий страшно. Хто контурно пам’ятає, що там, той мене розуміє, а хто ні - зрозуміє протягом читання рубрики в 2019-м. А може і там на нас чекає багато сюрпризів?
no subject
Date: 2018-12-29 02:48 pm (UTC)