![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
(дісклеймер: обережно, в автора душевний розлад чи щось таке)
.
Стає все тяжче й тяжче жити в родині наших хазяїв.
Мене гнітить їхня розміреність, тихість, поміркованість життя.
Єдиним сильним чуттям у них є — ненависть до большевиків, до тих, хто хоче одняти у них безтурботність матеріяльного існування, легкість достатків, міщанський комфорт.
Без грубої лайки і зневаги вони не можуть говорити про большевиків.
І в той же час які страхополохи, які безпомічні, безініціятивні!
Особливо трудно слухати їх, як вони говорять, що большевики на їхні гроші хотять улаштовувати лікарні, громадські їдальні, бібліотеки, парки.
’’їхні гроші”.
І яка щирість і віра в те, що це, справді, їхні гроші, утворені ними.
Київ узято назад.
Незабаром наші візьмуть Катеринослав.
Можна буде пробратись у Київ.
Але я не знаю, чого я туди поїду, що робитиму, яку позицію займатиму, коли так невиразно, так заплутано стало в душі.
Я радію, що окрадена, занедбана, віками занехаяна й упосліджена країна моя стане на власні ноги, стане рівною з рівними і своїми силами, не віддаючи їх насильникам, зможе далі йти по шляху, наміченому вередливою, химерною історією.
Це радісно.
Але це ціна соціальної зради, ціна спинення соціальної революції.
І хто знає, чи виграли ми для народу, дла пригноблених кляс цією зрадою, чи не будемо ми записані в історії ак один з факторів контрреволюції, гальмування поступу людей?
Чи не краще було б іти з масами?
Хай ми загинули б, хай нас було б роздавлено, але ми загинули б з народом.
Ми разом загинули б, щоб разом потім воскреснути, возстати.
Ми мали б видне око завжди говорити до мас.
Ми не пішли, бо ми не вірили в можливість здійснєння.
Тільки через це, а не через те, що не хотіли.
Але хто нам дав право рішати тільки на тій підставі, що ми мали мало віри, що не мали дерзання ентузіязму і нехай навіть ’’безумства храбрих”?
Занадто вже ми були розсудливі, рощотливі, розмірковані й обережні.
І де ділась моа колишна дурна палахка запальність?
Де ділась моа ’’парадоксальність”, за яку мене стільки лаяно в літературі.
Як би вона згодилась тепер!
Чи, може, вона через те й зникла, що мене так лаяно, що я схотів бути похваленим поміркованими, розсудливими, поважними людьми?
(дісклеймер: обережно, в автора душевний розлад чи щось таке)
.
Стає все тяжче й тяжче жити в родині наших хазяїв.
Мене гнітить їхня розміреність, тихість, поміркованість життя.
Єдиним сильним чуттям у них є — ненависть до большевиків, до тих, хто хоче одняти у них безтурботність матеріяльного існування, легкість достатків, міщанський комфорт.
Без грубої лайки і зневаги вони не можуть говорити про большевиків.
І в той же час які страхополохи, які безпомічні, безініціятивні!
Особливо трудно слухати їх, як вони говорять, що большевики на їхні гроші хотять улаштовувати лікарні, громадські їдальні, бібліотеки, парки.
’’їхні гроші”.
І яка щирість і віра в те, що це, справді, їхні гроші, утворені ними.
Київ узято назад.
Незабаром наші візьмуть Катеринослав.
Можна буде пробратись у Київ.
Але я не знаю, чого я туди поїду, що робитиму, яку позицію займатиму, коли так невиразно, так заплутано стало в душі.
Я радію, що окрадена, занедбана, віками занехаяна й упосліджена країна моя стане на власні ноги, стане рівною з рівними і своїми силами, не віддаючи їх насильникам, зможе далі йти по шляху, наміченому вередливою, химерною історією.
Це радісно.
Але це ціна соціальної зради, ціна спинення соціальної революції.
І хто знає, чи виграли ми для народу, дла пригноблених кляс цією зрадою, чи не будемо ми записані в історії ак один з факторів контрреволюції, гальмування поступу людей?
Чи не краще було б іти з масами?
Хай ми загинули б, хай нас було б роздавлено, але ми загинули б з народом.
Ми разом загинули б, щоб разом потім воскреснути, возстати.
Ми мали б видне око завжди говорити до мас.
Ми не пішли, бо ми не вірили в можливість здійснєння.
Тільки через це, а не через те, що не хотіли.
Але хто нам дав право рішати тільки на тій підставі, що ми мали мало віри, що не мали дерзання ентузіязму і нехай навіть ’’безумства храбрих”?
Занадто вже ми були розсудливі, рощотливі, розмірковані й обережні.
І де ділась моа колишна дурна палахка запальність?
Де ділась моа ’’парадоксальність”, за яку мене стільки лаяно в літературі.
Як би вона згодилась тепер!
Чи, може, вона через те й зникла, що мене так лаяно, що я схотів бути похваленим поміркованими, розсудливими, поважними людьми?
no subject
Date: 2018-03-09 05:34 am (UTC)Украина не Польша, не Финляндия и не Россия...
Date: 2018-03-09 02:53 pm (UTC)Re: Украина не Польша, не Финляндия и не Россия...
Date: 2018-03-09 06:04 pm (UTC)Re: Украина не Польша, не Финляндия и не Россия...
Date: 2018-03-09 07:40 pm (UTC)