#сто_років_тому, 23 (10) вересня 1917

[don_katalan]

Алі Татар-заде
Третій день З’їзду Народів Росії в Києві.
– Пропозиція казаків про федерацію казачих республік. – Виступ майбутнього президент-міністра Латвії. – Зневага Грушевського до казаків і бурятів. – Перелік народів-учасників (неповний). – Екскурсія народів нічним Києвом.
______________________________
Дмитро Дорошенко, - тоді губернатор Чернігівський та водночас Галицько-Буковинський, - був 23 вересня у Києві.
Він відмітив, що тоді на “З’їзд представників національностей” вже прибули “представники грузинів, литовців, татар, латишів, естонців, білорусів, молдаван, жидів, донських козаків і бурятів”.
Грушевський споминає:
«Третій день, 23 (10) вересня, можна вважати кульмінаційним пунктом з’їзду.
Засідання почалось доповідями мусульманських делегатів, що були відложені з попереднього засідання (не закінчилися тоді, бо треба було починати засідання Малої ради).
Дуже симптоматичні були промови двох кримських татарок — одної учительки і одної представниці жіночого руху, що поруч мотивів національних вирішували питання культурних змагань поступовіших течій татарського громадянства в його внутрішніх відносинах (емансипація жінки, визволення школи з релігійних впливів)».
Еміне Шабарова, яка представляла кримськотатарське жіноче товариство, вітала розкріпачення мусульманських жінок, яке принесла революція.
Представниця Кримськотатарської соціалістичної партії Айше-ханум Ісхакова від імені вчительок-татарок виступила проти імперіалістичної політики, за самовизначення всіх народів.
______________________________
Представник Донського козацтва Карасьов висловився за єдину неподільну російську республіку, але зазначив, що, якщо З'їзд виступить за федеративний принцип, донське козацтво підтримає його.
Представник Ради Союзу козачих військ Р.К.Іванов зазначив, що козацтво - це особлива галузь російського народу, що має право на самостійне існування.
Від імені 12 козачих військ він оголосив декларацію, в якій містилися такі вимоги:
- демократична республіка на федеративних засадах типу США;
- російську мову в якості загальнодержавного, в межах федеративних одиниць - мова більшості населення;
- Рада Союзу козачих військ підтримує тільки ті нації, які прагнуть до федерації;
- в області зовнішньої політики - війна до повного розгрому прусського мілітаризму;
- гарантії прав народів Росії на самостійне існування можуть забезпечити тільки широкі національні організації, злиті в потужний союз.
Цікаво, що ця інформативна і концептуальна промова Іванова викликала в Грушевського зверхньо-поблажливе ставлення.
Ось як він це описує:
«Другу приємність зробив козацький делегат Іванов.
Молодий старшина Амурського війська, делегат “козачої партії”, як він прописався при реєстрації, дуже цікава проява тодішнього життя.
Він, очевидно, був головним організатором сеї козацької делегації — автором чи одним з авторів сеї дивної мішанини козацьких станових традицій і нових революційних ідей — концепцій “козацького народу”, зложеного з автономних козацьких країн, сфедерованих з іншими краями Федеративної Російської республіки.
Його промова — і промови інших козацьких делегатів також, але його найбільш,— була оригінальною і доволі таки сумбурною збираниною різних випадків против російського централізму, царського насильства, нездатності російської армії (“чудо-богатирі, мовляв, стали чудо-рисаками”, так тепер швидко тікають з позицій) і ходячих армійних афоризмів про необхідність зломити пруський мілітаризм, довести війну до цілковитої перемоги і т. д.
Декларація петербурзької Ради козацьких військ, зачитана ним, і його власні мотивування виявляли явну непродуманість, плутанину понять.
Але слухалися з приємністю.
Бо в тодішніх обставинах, коли козаки на Україні були якраз мамелюками центрального уряду і знаряддями всяких противукраїнських замислів, всякий прояв серед козаків опозиційності і суголосності з національними змаганнями українців і інших недержавних народів здавався цінним і корисним».
Бачимо, що Грушевський ставився скептично до казацької ідентичності, хоч і визнавав її корисність для українців.
Його негативне ставлення (ледь прикрите іронією) до інших тез, про які він пише що вони “сумбурні”, “непродумані”, кидається в око.
______________________________
Перший бурятський лікар Д.С. Базар-Сада Ямпілов не мав повноцінного мандату від свого народу, але, будучи явним авторитетом у своєму середовищі, отримав голос на з'їзді.
Він представляв “Партію прогресивних бурят”. Його син Бау Ямпілов, якому наразі ще рік від народження, згодом стане всесвітньо відомим композитром.
Сампілов запевнив, що буряти підуть рука об руку з іншими народами Росії.
Грушевський:
«Сильне враження, зробила коротка промова лікаря-бурята, що загостив на з’їзд в переїзді на фронт.
Він висловив надії на національне визволення й прилучення до цивілізованого життя поміччю демократії свого поганського народу, своєї батьківщини, що її царська Росія зробила була місцем заслання для борців за визволення».
“Свого поганського народу”, і це говорить професор, історик, до того ж росіянський федераліст.
Питається, звідки в нього стільки зневаги до далеких бурятів?
______________________________
Потім виступив майбутній президент-міністр та міністр іноземних справ Латвії Зігфрід-Анна Меєровіц, один з очільників “Latviešu Zemnieku savienība” (LZS).
Грушевський:
«Мейсровіц, представник латиського селянського союзу, сказав гарячу і сильну промову на адресу Керенського — його негідного виступу на московській нараді против націоналістичних домагань (про юдин поцілунок і 30 серебреників — запроданість національного руху) — і гасло московської наради “війна до побідного кінця” (і ані слова про самоозначення);
в теплих виразах він дякував Центральній Раді за взяту нею ініціативу утворення спільного фронту народів відмінно від імперіалістичних держав і заведеної ними різні».
______________________________
Начальник Київського ВО, давній нелюбимець Центральної Ради Костянтин Оберучев, був наступним доповідачем.
Вн запевнив, що, відтоді як побував у Швейцарії і США, завжди дотримувався ідеї федерації.
(Потім ми не раз зустрінемо цю тезу - мультилінгвістична Швейцарія та мультинаціональні Штати ставитимуть, чомусь, у приклад завжди Україні, а не Росії).
Оберучев:
«Всі народи Росії можуть здійснити своє право на самовизначення.
Разом з тим необхідно зібрати всі військові сили в єдиний кулак, а не розпорошувати їх за національним принципом.
Інакше мрії про федерацію коли збудуться».
Грушевський:
«Неприємний інцидент, стався, коли дано було слово Оберучеву, що приїхав привітатися.
Різні приїжджі і сторонні люде, не втаємничені у відносини Оберучева до українського руху і його “діяльність” на пункті українізації, стали плескати у відповідь на деякі ліберальні фрази, пущені ним в своїй промові (в дійсності далеко не прихильній гаслам з’їзду).
Тоді присутня на хорах українська публіка, особливо вояцька, почала шиканням спиняти плескання;
Те ж саме повторилось при закінченні, як Оберучев висловився в тім роді (як записує се репортер “Робітничої газети”):
“Якщо колективний розум утримає з’їзд від погибельних помилок, тоді можна буде сказати: нехай живе Федеративна Республіка”.
Публіка, не розбираючи, почала плескати сим словам.
Голова зборів зробив демонстрантам догану, з приводу її потім вийшла гучна полеміка:
“Кіевская мысль”, - а в укр. пресі Єфремов, - ганьбили таку, мовляв, некультурність, “Кіевская мысль” почала при тім зводити рахунки з Генеральним військ.комітетом, українізацією війська і т. д.
Українці боронились, і Оберучев тиждень потім попросив відставки у свого начальства.
Я тут не буду перебирати сеї історії, а, повертаючи до засідання 10 вересня, скажу тільки, що попсований і схвильований сим інцидентом настрій з’їзду довелось виправити мені, бо моє слово як представника української делегації припало скоро після інциденту з Оберучевим».
Делегати інших народів не зрозуміли інциденту.
А українські представники, зазначимо, ще не знали, що Оберучев двома днями раніше їздив до Петрограду і там написав заяву про відстаку.
______________________________
Наступним взяв коротку репліку Бараташвілі, який, нагадаємо, вчора сказав, що дивиться на федерацію, як на щабель до незалежності.
Сьогодні він під тиском інших грузинів підкреслів, що не мав на увазі про повне віддлення Грузії від Росії.
Проте чи його не почули, чи не повірили, але наступний промовець почав якраз із критики Бараташвілі.
Це був Грушевський.
Він заявив, що українці дотримуються іншої думки.
«Від федеративної Росії мріють прийти до федеративної Європі.
Щоб врятувати Росію від загибелі, необхідно перебудувати її на федеративних засадах».
Він зазначив, що і Тимчасовий уряд став більш позитивно ставитися до ідеї федерації.
Дорошенко, який був присутнім на З’їзді цього дня, занотував:
«Почесний голова з’їзду М.Грушевський говорив, що ідея федерації “глибоко закорінилась в масах українського народу”.
Говорив про атракційну силу російської демократії і про те, що федерація веде не до самостійности, а до об’єднання, до федерації Європи й цілого світу».
Грушевський:
«Промова мені вдалась; се була одна з кращих промов, які мені коли-небудь удалось сказати.
Вона була ентузіастично прийнята публікою, що зчаста переривала її бурхливими оплесками, і по скінченні влаштувала дійсну овацію.
Ідеологічна вага її лежала у відмежовуванні від польського аспекту, зазначеного представником ППС, що федерація — се перехідний ступінь до повної незалежності;
але публіку більше захоплювало, розуміється, те, що говорилось против імперіалізму, против насильства царського уряду, про необхідність федералістичної перебудови Росії як останньої дошки її рятунку».
______________________________
Далі був Максим Славинський - українець, один із керівників Української громади Санкт-Петербургу, і на той час голова Особливої наради з обласної реформи при Тимчасовому урядові.
Він висловив солідарність з Грушевським і закликав подолати недовіру до національної політики Тимчасового уряду.
Дорошенко:
«Щоб вдержати з’їзд більш-менш в рамках легальности, Тимч. Правительство прислало свого представника в особі українського письменника М.Славінського.
Від імені правительства Славінський заявив:
“В Росії одинокою формою, яка забезпечить і політичні, і національні свободи, являється форма автономного устрою, а для всієї держави — автономно-федеративна форма”...
“Тимчасове Правительство не вважає себе вправі перед Установчими Зборами проголосити федеративний устрій.
Але воно не перешкоджає всякій роботі на місцях, яка стремить до утворення не тільки автономного, але й федеративного ладу”».
Грушевський:
«На мою промову, що набула програмного характеру цілого з’їзду, відповів Славинський дуже тактовно і влучно.
Почав із запевнення, що як представник Тимчасового уряду вповні погоджується з гадками, висловленими мною.
Що народи не гинуть, а гинуть держави, і Російську державу може врятувати дійсно тільки федеративна перебудова.
І се, мовляв, розуміє і сам уряд: до нього не треба ставитися так, як до уряду старого, серед нього нема вже противників автономії й федерації і т. д.
Все се було вислухано з приємністю».
______________________________
В кінці засідання були оголошені привітальні телеграми:
Грушевський:
«Реєстрація сконстатувала, що в з’їзді формально, з правосильними мандатами взяли участь такі народності:
- білорусини,
- грузини,
- ести,
- євреї,
- козаки (“козацький нарід” — так вони себе називали),
- латиші,
- литовці,
- поляки (як гості),
- румуни,
- великороси (російські есери),
- татари,
- тюрки закавказькі [азербайджанці - А.Т.]
- й українці.
[Грушевським тут не названі деякі народи, що брали участь: буряти, кримські татари окремо від казанських і сибірських, башкири, молдовани. - А.Т.].
Телеграфічно, за неможливістю післати своїх делегатів, прилучились до акції:
- Союз гірських народів Північного Кавказу й Дагестану,
- Вірменський Дашнакузтюн [правильно «Дашнакцутюн» - А.Т.],
- Ташкентські мусульманські організації,
- Томська конференція Сибірських громадських організацій,
- Якутський союз федералістів-трудовиків
- й інші».
З інших, кого не назвав Грушевський, телеграми того дня присали, зокрема,
- петроградське відділення Демократичної партії Латвії,
- Кутаїський комітет Партії соціалістів-федералістів.
______________________________
Грушевський:
«Засідання закінчилося вже під вечір, і вечірнього засідання ухвалено не робити, щоб дати гостям вільний час оглянути Київ та його сади і околиці.
Погода була дуже гарна».