Потрібні "Голоси"
Nov. 21st, 2016 09:25 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
у росіянців нічого б не вийшло, коли б у них залишилась вільна преса. Та сама стара добра продажна жовта преса, яка всім остогидла. Яка гоняється за сенсаціями, яку утримують олігархи, яка не знає моралі і чхала на людські души й долі. Адже все погане в ній спокійно перекочувало у пресу невільну, а за бортом залишилось лише одне - воля і незалежність.
Якщо копнути ще на десятиліття глибше, то побачимо що журналістський цех вирастав з преси партійної, причому однопартійної. І сьогоднішній стан свободи слова у Росії, близький до нуля кельвинів, проізрастає з все того ж ідеологічного відділу ЦеКа, і іншого досвіду там просто не існує. Хитрість світової ентропії у людському вияві проявляється у тому, що з поганого журналіста треба дуже постаратись щоб зробити класного журналіста, а зворотній процес дуже легкий і стрімкий. Можна й надалі презирати читача-бидло та шаркатись перед босом, беззастережно брехати - особливо, коли за брехню розцінки вищі ніж за росзслідування. За вишукану брехню одна оплата, за грубу - інша, але досвіду відбивати все як у дзеркалі нема, а досвід партійної брехні за кожним величезний. Як тільки росіянців залишили без вільної преси, а це почалось із правлінням путлера, їх потроху привчали до того, що найнижчі інстинкти це крутизна, і навіть згодом норма. На цей процес пішло багато - 13 років. 13 років невтомної, наполегливої праці задля реваншу, і лише тоді боси сказали собі, що вже все можна. Піпл, він же народ або населення, це радісно підтвердив. Він вже призвичаївся, як і колись давно, улюлюкати по команді, а також хитро підморгувати у відповідь, коли режим бреше і тихенько моргає, мовляв, "так надо". Цех трудової інтелігенції натужно трудився якось концептувати це, вивчав французьку зі словарьом, щоб видати нагора плагіатизовані та примитивізовані тези про те, що зараз постмодерн і це означає, що брехати не тільки мона але й нуна. Маячню цю тисячі разів передруковували та перечитували замовники і врешті самі в це повірили. Адже совок потребує не просто ідеології, але такої ідеології яка б слугувала індульгенцією і собі, і твоєму повелителю.
Ви скажете, що робити? Те, що першим приходить до голови: віщати у відповідь. Сам факт, що за три роки війни ані ми, ані захід не вживаємо заходів для запуску "голосів", говорить багато про нашу здатність воювати і перемагати. Ніхто за це не береться, тому що це клопітно та, мовляв, без толку. Ну а поки всі дружно ігнорують придурків або витрачають сили на герці з ними в форумах і чатах, придурки розносять країну за країною, заражають пошестю обивателя у нас і на заході, і поки що виграють всю тактику. Коли і далі так спостерігати, то виграють й стратегію.
у росіянців нічого б не вийшло, коли б у них залишилась вільна преса. Та сама стара добра продажна жовта преса, яка всім остогидла. Яка гоняється за сенсаціями, яку утримують олігархи, яка не знає моралі і чхала на людські души й долі. Адже все погане в ній спокійно перекочувало у пресу невільну, а за бортом залишилось лише одне - воля і незалежність.
Якщо копнути ще на десятиліття глибше, то побачимо що журналістський цех вирастав з преси партійної, причому однопартійної. І сьогоднішній стан свободи слова у Росії, близький до нуля кельвинів, проізрастає з все того ж ідеологічного відділу ЦеКа, і іншого досвіду там просто не існує. Хитрість світової ентропії у людському вияві проявляється у тому, що з поганого журналіста треба дуже постаратись щоб зробити класного журналіста, а зворотній процес дуже легкий і стрімкий. Можна й надалі презирати читача-бидло та шаркатись перед босом, беззастережно брехати - особливо, коли за брехню розцінки вищі ніж за росзслідування. За вишукану брехню одна оплата, за грубу - інша, але досвіду відбивати все як у дзеркалі нема, а досвід партійної брехні за кожним величезний. Як тільки росіянців залишили без вільної преси, а це почалось із правлінням путлера, їх потроху привчали до того, що найнижчі інстинкти це крутизна, і навіть згодом норма. На цей процес пішло багато - 13 років. 13 років невтомної, наполегливої праці задля реваншу, і лише тоді боси сказали собі, що вже все можна. Піпл, він же народ або населення, це радісно підтвердив. Він вже призвичаївся, як і колись давно, улюлюкати по команді, а також хитро підморгувати у відповідь, коли режим бреше і тихенько моргає, мовляв, "так надо". Цех трудової інтелігенції натужно трудився якось концептувати це, вивчав французьку зі словарьом, щоб видати нагора плагіатизовані та примитивізовані тези про те, що зараз постмодерн і це означає, що брехати не тільки мона але й нуна. Маячню цю тисячі разів передруковували та перечитували замовники і врешті самі в це повірили. Адже совок потребує не просто ідеології, але такої ідеології яка б слугувала індульгенцією і собі, і твоєму повелителю.
Ви скажете, що робити? Те, що першим приходить до голови: віщати у відповідь. Сам факт, що за три роки війни ані ми, ані захід не вживаємо заходів для запуску "голосів", говорить багато про нашу здатність воювати і перемагати. Ніхто за це не береться, тому що це клопітно та, мовляв, без толку. Ну а поки всі дружно ігнорують придурків або витрачають сили на герці з ними в форумах і чатах, придурки розносять країну за країною, заражають пошестю обивателя у нас і на заході, і поки що виграють всю тактику. Коли і далі так спостерігати, то виграють й стратегію.