Borys Babin · Сцилла зради та Харібда невігластва

[don_katalan]

15 червня міжнародний арбітраж у Гаазі оголосив прес-реліз про фінальне рішення у справі щодо Конвенції з морського права 1982 року стосовно дій росії у Чорному та Азовському морях та Керченській протоці.
Нагадаю, що ця справа тривала з 2017 року, відповідав за її ведення МЗС, а тривалий час основною говорючою головою у ній була улюблена печерською політтусовочкою та прогресивною пресою Лана Зеркаль, а на останніх етапах представляв Україну у ній інший фаворит передової частини української демократії, нинішній головний юрист МЗС ясновельможний Антон Кориневич.
Втім, фактично писали позиції у справі іноземні юристи-найманці, що ніколи таємницею й не було, а у складі арбітражу Україна делегувала місце свого судді-представника іноземцю. Зі зрозумілих для усіх багаторічних спостерігачів відповідної кадрової політики причин. Вітчизняних фахівців у морському праві МЗС ніколи не підпускало до цього процесу на гарматний постріл.
Результат арбітражу не міг бути оптимістичним вже з 2021 року, коли значну частину вимог України він відкинув через їх ґрунтування не на морському праві.
Нинішнє фінальне рішення арбітражу залишило Україну без будь-яких компенсацій та без задоволення значної частини залишку вимог. Серед іншого арбітраж зайняв позицію про режим Азовського моря як "внутрішніх вод двох країн", що дозволило йому відхилити значну кількість вимог у сфері судноплавства.
До встановлених порушень Конвенції росією арбітраж відніс лише не дотримання рф її статей 123, 192, 194, 205 та 206 під час будівництва Керченського мосту, газопроводів та кабелів через протоку, це стосується ухилення від співробітництва про захист довкілля та неоприлюднення відповідної інформації.
І це все.
Звісно, за нинішніх умов вимоги України 2016 року викликають насамперед ностальгію. Очевидно, що тепер в України є нові сили та засоби для захисту власних інтересів на морі, крім скарг до арбітражу.
Але є речі, місця та кабінети де за минуле десятиріччя мало що змінилося. Та головна проблема у тому, що будь-які документи про українське море й надалі готуватимуть іноземні ноунейми, а візуватимуть описані шоу-вумен та доценти-надваговики від дипломатії.
Друга проблема у тому, що метастази міжнародної рибної мафії, з долонь якої десятиріччями годувалися профільні клерки, та бажання якої втілювалися у нашу морську доктрину, нікуди не поділися. Кому цікаво - погуглить про поточні, сьогоденні афери з фінансуванням нашої антарктичної діяльності та про їх білорусько-таджицьке коріння, що поросло між сейнерами та рибоконсервними заводиками, а тепер дає метастази у "хаби" на польському кордоні та у сонячну енергетику режиму "чорної діри".
Упевнений, що наразі нікого з залучених до цієї справи персонажів ніщо, крім потужних премій та цікавих відряджень не чекає.
Втім, давність у певних процесах є тривалою.
А суд історії - неминучим.