![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanUNICEF Ukraine
«Я думала, що не переживу цю ніч. У мене просто була істерика, і я плакала, коли вибухи стали такими сильними, що вибили двері до сховища», – каже 13-річна київська школярка Валерія.
Дівчинка з мамою Вікторією цієї ночі ховалися від масованої атаки в укритті сусіднього комунального підприємства. Коли ракета влучила в їхній будинок, сховище заповнив дим, а зі стелі посипалася штукатурка.
«У сховищі було кілька десятків людей, були діти з моєї школи, багато хто плакав. Людей було стільки, що майже не було місця, тож ніхто не лягав, а всі сиділи, щоб поміститися. Це найстрашніша ніч у моєму житті», – каже Валерія, намагаючись упоратися з тремтінням.
Коли пролунав відбій тривоги, дівчинка піднялася до своєї квартири й побачила вибиті вікна та руйнування.
«У всьому будинку руйнування. Я бачила, що швидка приїхала по поранених. Ми навіть не звернули уваги, чи цілі наші речі, бо речі – це не головне. Головне, що ми вижили», – важко каже школярка.
Одразу після того, як дівчинка з мамою зайшли до квартири, пролунала наступна тривога, і родина була змушена ховатися в під'їзді будинку, бо вже не встигала дістатися сховища.
У цей час в іншому районі Києва 43-річна киянка Олена також надавала першу допомогу пораненим під час обстрілу дітям у сховищі.
«Ми з доньками спустилися ночувати в паркінг під будинком ще ввечері. Коли вночі поряд із нами пролунали вибухи, почався якийсь кошмар. Стали забігати поранені люди, діти в крові. Поки їхала швидка, сусіди надавали їм першу допомогу. Мати двох дітей залишилася без ноги, її 3-річний син був поранений у руку, а я заспокоювала й оглядала другого сина, йому всього 4 роки. Він, на щастя, не мав серйозних поранень, лише синці та подряпини», – згадує Олена. Підлога навколо неї в сховищі вкрита бинтами та краплями крові.
Поранених швидка забрала до лікарні, а Олена з доньками залишилася на паркінгу чекати закінчення тривоги.
«Доньки потроху відходять від пережитого, намагаються гратися з нашою собакою. А я просто сподіваюся, що ця поранена жінка виживе і що з її дітьми все буде добре», – каже Олена, сидячи поруч із доньками на карематі в підземному паркінгу.
«Я думала, що не переживу цю ніч. У мене просто була істерика, і я плакала, коли вибухи стали такими сильними, що вибили двері до сховища», – каже 13-річна київська школярка Валерія.
Дівчинка з мамою Вікторією цієї ночі ховалися від масованої атаки в укритті сусіднього комунального підприємства. Коли ракета влучила в їхній будинок, сховище заповнив дим, а зі стелі посипалася штукатурка.
«У сховищі було кілька десятків людей, були діти з моєї школи, багато хто плакав. Людей було стільки, що майже не було місця, тож ніхто не лягав, а всі сиділи, щоб поміститися. Це найстрашніша ніч у моєму житті», – каже Валерія, намагаючись упоратися з тремтінням.
Коли пролунав відбій тривоги, дівчинка піднялася до своєї квартири й побачила вибиті вікна та руйнування.
«У всьому будинку руйнування. Я бачила, що швидка приїхала по поранених. Ми навіть не звернули уваги, чи цілі наші речі, бо речі – це не головне. Головне, що ми вижили», – важко каже школярка.
Одразу після того, як дівчинка з мамою зайшли до квартири, пролунала наступна тривога, і родина була змушена ховатися в під'їзді будинку, бо вже не встигала дістатися сховища.
У цей час в іншому районі Києва 43-річна киянка Олена також надавала першу допомогу пораненим під час обстрілу дітям у сховищі.
«Ми з доньками спустилися ночувати в паркінг під будинком ще ввечері. Коли вночі поряд із нами пролунали вибухи, почався якийсь кошмар. Стали забігати поранені люди, діти в крові. Поки їхала швидка, сусіди надавали їм першу допомогу. Мати двох дітей залишилася без ноги, її 3-річний син був поранений у руку, а я заспокоювала й оглядала другого сина, йому всього 4 роки. Він, на щастя, не мав серйозних поранень, лише синці та подряпини», – згадує Олена. Підлога навколо неї в сховищі вкрита бинтами та краплями крові.
Поранених швидка забрала до лікарні, а Олена з доньками залишилася на паркінгу чекати закінчення тривоги.
«Доньки потроху відходять від пережитого, намагаються гратися з нашою собакою. А я просто сподіваюся, що ця поранена жінка виживе і що з її дітьми все буде добре», – каже Олена, сидячи поруч із доньками на карематі в підземному паркінгу.