А може досить апропріювати і паплюжити?
May. 31st, 2026 11:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanZakhida Adylova ·
Авторитетний Кембріджський словник дає визначення культурної апропріації як акту взяття або використання речей з культури, яка не є вашою власною, особливо без демонстрації того, що ви розумієте або поважаєте цю культуру. Іншими словами, це коли представники однієї культури (зазвичай більш впливової, домінуючої) беруть елементи іншої культури (яка історично була пригніченою або в меншості) і використовують їх для власної вигоди, розваги чи заробітку, повністю ігноруючи її справжнє значення.
Це не обмін досвідом, натхненням і не культурне оцінювання, а крадіжка і представлення у спотворенному вигляді.
І тут доречно згадати відомий у світі випадок, повʼязаний з мексиканською кухнею.
Знаєте у чому унікальність автентичної мексиканської кухні?
Вона полягає у тому, що це не просто набір рецептів, а безперервна жива традиція, якій понад 3000 років. Це поєднання кулінарної магії стародавніх цивілізацій (ацтеків і майя) з іспанськими, арабськими та азійськими впливами часів колонізації.
Іронія долі склалася напрочуд дивно. Хоча американці вважали мексиканську їжу брудною, небезпечною і занадто гострою, то не заважало білим туристам куштувати екзотичні страви Chili Queens, або королев чилі - мексиканських жінок, які вечорами готували на площах свіже чилі кон карне, тако і тамале. Проте у 1930-х роках міська влада Сан-Антоніо (Техас) просто закрила цей бізнес під приводом «санітарних норм». Культуру вуличного приготування знищили, щоб звільнити місце для комерційних підприємств білих американців. І, справді, не забарилися товариші з комерційною жилкою. На авансцену вийшов відомий американський бізнесмен Глен Белл.
Наприкінці 1940-х років він відкрив власну ятку з гамбургерами й картоплею фрі - Bell's Drive-In. Конкуренція на ринку бургерів була жорстокою, і він шукав унікальну нішу, яка допомогла б виділитися серед інших. Прямо через дорогу від його забігайлівки стояло маленьке, скромне мексиканське кафе - Mitla Cafe, яким володіла родина мексиканських іммігрантів Люсії та Сальвадора Родрігес. Головним хітом цього закладу були tacos dorados, обсмажені до золотистої скоринки м'які тортильї з м'ясом і сиром.
Щовечора Белл спостерігав, як біля Mitla Cafe вишикувалися величезні черги з людей, зокрема білих американців, які прагнули спробувати екзотичну на той час страву. Белл теж став постійним клієнтом кафе. Він приходив майже щодня, замовляв тако, роздивлявся, як воно влаштоване, і намагався розгадати рецепт соусу. Зрештою, він настільки заприятелював із власниками, що вони запросили його на свою кухню і щиро, з мексиканською гостинністю, показали йому весь процес приготування.
Родина Родрігес навіть не здогадувалася, що їхній білий американський «друг» невдовзі масштабує їхні родинні рецепти до світового рівня, не залишивши їм ні цента від цього прибутку.
Белл зрозумів, що м'яка тортилья не підходить для швидкого конвеєрного продажу американцям. Він запатентував технологію U-подібної твердої коржика, яку можна було заздалегідь обсмажувати у фритюрі у промислових масштабах і зберігати місяцями. У 1962 році він відкрив перший Taco Bell. Справжню витончену страву замінили на сухий кукурудзяний сухарик, начинений дешевим фаршем, засипаний шаром сиру чеддер (якого в Мексиці взагалі не використовують у таких стравах) та дрібно нарізаним салатом Айсберг. Завдяки Беллу весь світ став думати, що тако - це хрусткий у-образний коржик із фаршем із супермаркету.
Ситуація з апропріацією стала закручуватися ще сильніше. Фахітас (Fajitas) - ще один мегапопулярний гастрономічний хіт, який пройшов шлях від вимушеної їжі бідних мексиканських ковбоїв-вакерос, до дорогої ресторанної страви в американських закладах. На відміну від тако, де головне - кукурудзяний коржик, у фахітас головним героєм є процес приготування та подачі м'яса. Вакероси маринували найжорсткіші, непридатні для стейків частини коров'ячої туші ( faja) в лаймі з додаванням часнику, куміну та перцю чилі, щоб пом'якшити, і потім смажили на багатті. Далі його різали тонкими смужками впоперек волокон і загортали у свіжі пшеничні або кукурудзяні тортилії. Це була проста, поживна і суто робоча їжа.
У 1982 році шеф-кухар німецького походження Джордж Вейдманн у люксовому готелі Hyatt Regency в Остіні (Техас) вигадав інший трюк, який сьогодні знає весь світ. Вейдманн почав виносити мариноване м'ясо на розпеченій до червоного чавунній пательні. Перед самим виносом у залу на пательню виливали трохи маринаду або олії - м'ясо починало голосно шипіти, шкварчати, а залою розносився густий ароматний дим.
Коли фахітас підхопили великі американські мережі ресторанів, як-от Chili's, автентичний рецепт знову спростили для масового споживача. Тепер використовують будь-яке м'ясо і називають це фахітас. В оригіналі має бути тільки яловичина (пашина). Американці почали смажити курку, свинину, креветки й навіть робити веганські фахітас, повністю втративши лінгвістичний та кулінарний сенс слова (адже у курки немає «пашини»). Для економії дорогого м'яса на пательню вже сипали величезну кількість солодкого болгарського перцю та цибулі. І як вишенька на торті, до страви стали додавати жирну сметану, консервовану солодову квасолю, американський жовтий сир та фабричний соус гуакамоле, перетворивши легку та збалансовану їжу ковбоїв на надважку калорійну бомбу. Ось так у 1970–1980-х роках у Техасі остаточно сформувався стиль Tex-Mex, який викинув оригінальну мексиканську кухню у сміття.
Мексиканцям знадобилися десятиліття, щоб повернути контроль над власною гастроспадщиною. У 2010 році мексиканська кухня, а саме її традиційна модель у штаті Мічоакан, була внесена до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Це був прецедент. ЮНЕСКО захистило не просто страву, а тисячолітній спосіб агрокультури (вирощування кукурудзи, квасолі та гарбуза разом - метод мільпа), ритуали та кулінарні техніки корінних народів, офіційно відокремивши їх від американського фастфуду.
До чого це все?
Зараз теж саме відбувається із культурною спадщиною кримськотатарського народу. На жаль, бачимо жахливі приклади паплюження культурних і традиційних здобутків неносіями, які намагаються піаритися і заробляти гроші на цьому. Дуже приємно, коли культуру корінного народу представляють гідно і на високому рівні. Однак, дуже образливо і зачіпає почуття, коли спрощують до формату «пахлава медовая, семАчки, кукуруза». Це елементарно показує ницість і приниження мене, як представниці кримських татар.
Поки весь цивілізований світ бореться за захист корінних народів та деколонізацію, в Україні розквітає свій, внутрішній «гастрономічний колоніалізм». Неносії культури, великі ресторанні мережі та бізнесмени без жодного кримськотатарського коріння беруть наше ім’я, наші страви, загортають їх у дешеву обгортку шароварщини та заробляють на цьому мільйони.
Подивіться на офіційні комунікації та меню сучасного українського ресторанного бізнесу. Вони діють точно за методичками Глена Белла.
Наприклад, позиціонування мережи ресторанів «Татарка.Кримська кухня» у Києві, а тепер по франшизі відкритий заклад в Одесі а-ля представницею кримських татар (принаймні вона себе так позиціонує, бо дід був татарином), що ще більше викликає питань.
Сама назва цього закладу - це вже перший маркер зневаги та невігластва. Називати ресторан кримськотатарської кухні етнонімом «татарка» - все одно, що відкрити ресторан автентичної мексиканської їжі й назвати його «Латиноска». Це знеособлення жінки корінного народу задля хайпу.
Але зазирніть у їхнє офіційне меню. Справжня кримськотатарська кухня - це витончений баланс, знання трав, повага до тіста й м'яса. Особливо мʼяса!!! Будучи за віросповіданням мусульманами, у меню кримських татар не використовували продукти, заборонені по Шаріату. Серед цього є і свинина. А що робить «Татарка» чи «Селям»? Вони створили якийсь скажений сурогат: змішали в один казан кримськотатарські янтики й чебуреки з люля-кебабом зі свинини, додали туди турецькі страви, приправили пельменями татарськими, котлетами по-київськи, європейськими салатами та закусками під пиво. І це називається кримськотатарською кухнею… Складна ідентичність корінного народу Криму в їхньому баченні зведена до звичайного імперіалістичного і пострадянського стереотипу «ну, то щось там східне, жирне, під шашлик і пиво». Це пряме кощунство над гастрономічною спадщиною, де кримськотатарська культура слугує лише яскравою ширмою для банального заробітку. Але гроші не пахнуть, правильно?
Ще далі пішов одеський ресторан грузинської кухні «Кінза». Він взагалі продемонстрував справжню вершину некомпетентності, невігластва та культурної сліпоти. Спроба їхньої команди розкрутити тему кримськотатарської кухні у промоції вилилася в абсолютний треш. У своєму рекламному ролику вони примудрилися одягнути актора-чоловіка в чапан - традиційний верхній халат узбеків, а на голову йому начепили вишитий жіночий кримськотатарський фес. Це класичний прояв колоніального мислення, для якого немає жодної різниці між Кримом та Центральною Азією, і абсолютно байдуже на те, що чоловічі та жіночі головні убори мають кардинально різну форму та сакральне значення. Ляпнути, що грузинське - то кримськотатарське, змішати до купи чужі національні костюми й видати це за автентику задля реклами чебуреків - це те саме, що вдягнути українця в шотландський кілт і демонструвати всім як приклад традиційного українського одягу.
Чому це не бізнес, а злочин проти культури?
Тому що кримськотатарська кухня не може бути фастфудом апріорі, а чебурек і янтик ніколи не буде зі свинини і закускою під горілку чи пиво. Наша гастрономія, так само як і мексиканська, варта того, щоб її захищало ЮНЕСКО, а не спотворювали малоосвічені бізнесмени та їх команди маркетологів, піарників, бренд-мейкерів, СММ-ників тощо.
Коли американці створювали свої сурогати Tex-Mex, мексиканці в США потерпали від дискримінації. Сьогодні псевдо-ресторатори і псевдо-культурологи паразитують на кримськотатарських образах з нульовим багажем знань і розуміння, знищуючи нашу ідентичність, як окупанти в Криму з 2014 року. Використовувати чужу культуру як безкоштовні декорації для підняття продажів чи то у грузинському ресторані, чи то в а-ля кримському ресторані, не поважаючи традиції народу-творця - це і є дистильована апропріація. Проведіть простий аналіз, а краще дослідження, проконсультуйтеся із фахівцями і все зрозумієте.
Культурне оцінювання починається з того, коли ти приходиш у кримськотатарську родину чи автентичний заклад, де тебе пригощають за столітніми традиціями, і ти дякуєш їм за цей досвід. Апропріація - це коли ти купуєш «XL-міхур із м'ясом» чи йдеш у ресторан «Татарка» або «Селям», думаючи, що доторкнувся до Криму.
Кримськотатарська культура варта поваги та захисту, а не паплюження заради хайпу. Може досить проявляти зневагу, а пора включати мозок. Бо це не популяризація, а знищення і знецінення культури нашого народу!
=====
Валерій Пекар ·
Що таке культурна апропріація.
Росіяни робили це з українською культурою.
Не слід уподібнюватися їм і робити це з кримськотатарською культурою.
Заборонити законом це не можна, але можна засудити суспільством
Авторитетний Кембріджський словник дає визначення культурної апропріації як акту взяття або використання речей з культури, яка не є вашою власною, особливо без демонстрації того, що ви розумієте або поважаєте цю культуру. Іншими словами, це коли представники однієї культури (зазвичай більш впливової, домінуючої) беруть елементи іншої культури (яка історично була пригніченою або в меншості) і використовують їх для власної вигоди, розваги чи заробітку, повністю ігноруючи її справжнє значення.
Це не обмін досвідом, натхненням і не культурне оцінювання, а крадіжка і представлення у спотворенному вигляді.
І тут доречно згадати відомий у світі випадок, повʼязаний з мексиканською кухнею.
Знаєте у чому унікальність автентичної мексиканської кухні?
Вона полягає у тому, що це не просто набір рецептів, а безперервна жива традиція, якій понад 3000 років. Це поєднання кулінарної магії стародавніх цивілізацій (ацтеків і майя) з іспанськими, арабськими та азійськими впливами часів колонізації.
Іронія долі склалася напрочуд дивно. Хоча американці вважали мексиканську їжу брудною, небезпечною і занадто гострою, то не заважало білим туристам куштувати екзотичні страви Chili Queens, або королев чилі - мексиканських жінок, які вечорами готували на площах свіже чилі кон карне, тако і тамале. Проте у 1930-х роках міська влада Сан-Антоніо (Техас) просто закрила цей бізнес під приводом «санітарних норм». Культуру вуличного приготування знищили, щоб звільнити місце для комерційних підприємств білих американців. І, справді, не забарилися товариші з комерційною жилкою. На авансцену вийшов відомий американський бізнесмен Глен Белл.
Наприкінці 1940-х років він відкрив власну ятку з гамбургерами й картоплею фрі - Bell's Drive-In. Конкуренція на ринку бургерів була жорстокою, і він шукав унікальну нішу, яка допомогла б виділитися серед інших. Прямо через дорогу від його забігайлівки стояло маленьке, скромне мексиканське кафе - Mitla Cafe, яким володіла родина мексиканських іммігрантів Люсії та Сальвадора Родрігес. Головним хітом цього закладу були tacos dorados, обсмажені до золотистої скоринки м'які тортильї з м'ясом і сиром.
Щовечора Белл спостерігав, як біля Mitla Cafe вишикувалися величезні черги з людей, зокрема білих американців, які прагнули спробувати екзотичну на той час страву. Белл теж став постійним клієнтом кафе. Він приходив майже щодня, замовляв тако, роздивлявся, як воно влаштоване, і намагався розгадати рецепт соусу. Зрештою, він настільки заприятелював із власниками, що вони запросили його на свою кухню і щиро, з мексиканською гостинністю, показали йому весь процес приготування.
Родина Родрігес навіть не здогадувалася, що їхній білий американський «друг» невдовзі масштабує їхні родинні рецепти до світового рівня, не залишивши їм ні цента від цього прибутку.
Белл зрозумів, що м'яка тортилья не підходить для швидкого конвеєрного продажу американцям. Він запатентував технологію U-подібної твердої коржика, яку можна було заздалегідь обсмажувати у фритюрі у промислових масштабах і зберігати місяцями. У 1962 році він відкрив перший Taco Bell. Справжню витончену страву замінили на сухий кукурудзяний сухарик, начинений дешевим фаршем, засипаний шаром сиру чеддер (якого в Мексиці взагалі не використовують у таких стравах) та дрібно нарізаним салатом Айсберг. Завдяки Беллу весь світ став думати, що тако - це хрусткий у-образний коржик із фаршем із супермаркету.
Ситуація з апропріацією стала закручуватися ще сильніше. Фахітас (Fajitas) - ще один мегапопулярний гастрономічний хіт, який пройшов шлях від вимушеної їжі бідних мексиканських ковбоїв-вакерос, до дорогої ресторанної страви в американських закладах. На відміну від тако, де головне - кукурудзяний коржик, у фахітас головним героєм є процес приготування та подачі м'яса. Вакероси маринували найжорсткіші, непридатні для стейків частини коров'ячої туші ( faja) в лаймі з додаванням часнику, куміну та перцю чилі, щоб пом'якшити, і потім смажили на багатті. Далі його різали тонкими смужками впоперек волокон і загортали у свіжі пшеничні або кукурудзяні тортилії. Це була проста, поживна і суто робоча їжа.
У 1982 році шеф-кухар німецького походження Джордж Вейдманн у люксовому готелі Hyatt Regency в Остіні (Техас) вигадав інший трюк, який сьогодні знає весь світ. Вейдманн почав виносити мариноване м'ясо на розпеченій до червоного чавунній пательні. Перед самим виносом у залу на пательню виливали трохи маринаду або олії - м'ясо починало голосно шипіти, шкварчати, а залою розносився густий ароматний дим.
Коли фахітас підхопили великі американські мережі ресторанів, як-от Chili's, автентичний рецепт знову спростили для масового споживача. Тепер використовують будь-яке м'ясо і називають це фахітас. В оригіналі має бути тільки яловичина (пашина). Американці почали смажити курку, свинину, креветки й навіть робити веганські фахітас, повністю втративши лінгвістичний та кулінарний сенс слова (адже у курки немає «пашини»). Для економії дорогого м'яса на пательню вже сипали величезну кількість солодкого болгарського перцю та цибулі. І як вишенька на торті, до страви стали додавати жирну сметану, консервовану солодову квасолю, американський жовтий сир та фабричний соус гуакамоле, перетворивши легку та збалансовану їжу ковбоїв на надважку калорійну бомбу. Ось так у 1970–1980-х роках у Техасі остаточно сформувався стиль Tex-Mex, який викинув оригінальну мексиканську кухню у сміття.
Мексиканцям знадобилися десятиліття, щоб повернути контроль над власною гастроспадщиною. У 2010 році мексиканська кухня, а саме її традиційна модель у штаті Мічоакан, була внесена до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Це був прецедент. ЮНЕСКО захистило не просто страву, а тисячолітній спосіб агрокультури (вирощування кукурудзи, квасолі та гарбуза разом - метод мільпа), ритуали та кулінарні техніки корінних народів, офіційно відокремивши їх від американського фастфуду.
До чого це все?
Зараз теж саме відбувається із культурною спадщиною кримськотатарського народу. На жаль, бачимо жахливі приклади паплюження культурних і традиційних здобутків неносіями, які намагаються піаритися і заробляти гроші на цьому. Дуже приємно, коли культуру корінного народу представляють гідно і на високому рівні. Однак, дуже образливо і зачіпає почуття, коли спрощують до формату «пахлава медовая, семАчки, кукуруза». Це елементарно показує ницість і приниження мене, як представниці кримських татар.
Поки весь цивілізований світ бореться за захист корінних народів та деколонізацію, в Україні розквітає свій, внутрішній «гастрономічний колоніалізм». Неносії культури, великі ресторанні мережі та бізнесмени без жодного кримськотатарського коріння беруть наше ім’я, наші страви, загортають їх у дешеву обгортку шароварщини та заробляють на цьому мільйони.
Подивіться на офіційні комунікації та меню сучасного українського ресторанного бізнесу. Вони діють точно за методичками Глена Белла.
Наприклад, позиціонування мережи ресторанів «Татарка.Кримська кухня» у Києві, а тепер по франшизі відкритий заклад в Одесі а-ля представницею кримських татар (принаймні вона себе так позиціонує, бо дід був татарином), що ще більше викликає питань.
Сама назва цього закладу - це вже перший маркер зневаги та невігластва. Називати ресторан кримськотатарської кухні етнонімом «татарка» - все одно, що відкрити ресторан автентичної мексиканської їжі й назвати його «Латиноска». Це знеособлення жінки корінного народу задля хайпу.
Але зазирніть у їхнє офіційне меню. Справжня кримськотатарська кухня - це витончений баланс, знання трав, повага до тіста й м'яса. Особливо мʼяса!!! Будучи за віросповіданням мусульманами, у меню кримських татар не використовували продукти, заборонені по Шаріату. Серед цього є і свинина. А що робить «Татарка» чи «Селям»? Вони створили якийсь скажений сурогат: змішали в один казан кримськотатарські янтики й чебуреки з люля-кебабом зі свинини, додали туди турецькі страви, приправили пельменями татарськими, котлетами по-київськи, європейськими салатами та закусками під пиво. І це називається кримськотатарською кухнею… Складна ідентичність корінного народу Криму в їхньому баченні зведена до звичайного імперіалістичного і пострадянського стереотипу «ну, то щось там східне, жирне, під шашлик і пиво». Це пряме кощунство над гастрономічною спадщиною, де кримськотатарська культура слугує лише яскравою ширмою для банального заробітку. Але гроші не пахнуть, правильно?
Ще далі пішов одеський ресторан грузинської кухні «Кінза». Він взагалі продемонстрував справжню вершину некомпетентності, невігластва та культурної сліпоти. Спроба їхньої команди розкрутити тему кримськотатарської кухні у промоції вилилася в абсолютний треш. У своєму рекламному ролику вони примудрилися одягнути актора-чоловіка в чапан - традиційний верхній халат узбеків, а на голову йому начепили вишитий жіночий кримськотатарський фес. Це класичний прояв колоніального мислення, для якого немає жодної різниці між Кримом та Центральною Азією, і абсолютно байдуже на те, що чоловічі та жіночі головні убори мають кардинально різну форму та сакральне значення. Ляпнути, що грузинське - то кримськотатарське, змішати до купи чужі національні костюми й видати це за автентику задля реклами чебуреків - це те саме, що вдягнути українця в шотландський кілт і демонструвати всім як приклад традиційного українського одягу.
Чому це не бізнес, а злочин проти культури?
Тому що кримськотатарська кухня не може бути фастфудом апріорі, а чебурек і янтик ніколи не буде зі свинини і закускою під горілку чи пиво. Наша гастрономія, так само як і мексиканська, варта того, щоб її захищало ЮНЕСКО, а не спотворювали малоосвічені бізнесмени та їх команди маркетологів, піарників, бренд-мейкерів, СММ-ників тощо.
Коли американці створювали свої сурогати Tex-Mex, мексиканці в США потерпали від дискримінації. Сьогодні псевдо-ресторатори і псевдо-культурологи паразитують на кримськотатарських образах з нульовим багажем знань і розуміння, знищуючи нашу ідентичність, як окупанти в Криму з 2014 року. Використовувати чужу культуру як безкоштовні декорації для підняття продажів чи то у грузинському ресторані, чи то в а-ля кримському ресторані, не поважаючи традиції народу-творця - це і є дистильована апропріація. Проведіть простий аналіз, а краще дослідження, проконсультуйтеся із фахівцями і все зрозумієте.
Культурне оцінювання починається з того, коли ти приходиш у кримськотатарську родину чи автентичний заклад, де тебе пригощають за столітніми традиціями, і ти дякуєш їм за цей досвід. Апропріація - це коли ти купуєш «XL-міхур із м'ясом» чи йдеш у ресторан «Татарка» або «Селям», думаючи, що доторкнувся до Криму.
Кримськотатарська культура варта поваги та захисту, а не паплюження заради хайпу. Може досить проявляти зневагу, а пора включати мозок. Бо це не популяризація, а знищення і знецінення культури нашого народу!
=====
Валерій Пекар ·
Що таке культурна апропріація.
Росіяни робили це з українською культурою.
Не слід уподібнюватися їм і робити це з кримськотатарською культурою.
Заборонити законом це не можна, але можна засудити суспільством