Валерій Пекар · Моє покоління є фанатом інновацій.

[don_katalan]

Від двокопійчаного телефонного автомату до смартфону з камерою та GPS.
Від перфокарт до голосового діалогу з ШІ.
Від ассемблера до вайбкодингу.
Від пічки на дровах до сонячних панелей.
Від чорно-білого телевізора з комуністичними новинами до мільйонів YouTube каналів.
Від довгоочікуваного листа в конверті до миттєвого фотоповідомлення з геолокацією.
Від підрахунку слів в телеграмі до відеодзвінка без обмежень.
Від темних кімнат з червоною лампочкою, проявником і закріплювачем -- до моментальних цифрових фото.
Від пожмаканих паперових карт до навігатора з заторами та підказками.
Від друкування під копірку на розбитій машинці до Google Docs.
Від зарплати у віконечку, куди треба нахилятися, до мобільного банкінгу та оплати годинником.
Від стенгазети тушшю до персональної стрічки.
Від крейди й ганчірки до онлайн університетів.
Тому моє покоління є фанатом інновацій.
Так буде не завжди.
-----
Ostap Slyvynsky
У польській культурній бульбашці булькоче скандал: Ольга Токарчук публічно заявила, що у процесі писання свого нового роману користується ШІ. Що придбала платну версію однієї з мовних моделей, звертається до неї «люба» і часом просить її допомогти «гарно розвинути» сюжет.
Потім, щоправда, зробила крок назад і сказала, що користується ШІ лише для перевірки фактів і авторського дослідження, а не, власне, для творення тексту. Але скриньку Пандори було відчинено. (Насправді контекст її висловлювання був складнішим, але про це я якось окремо напишу. Наразі мене цікавить суспільна реакція).
А кількома днями раніше в Університеті Аризони трапився інший скандал із того ж ряду. Колишній CEO Google Ерік Шмідт (у якого загалом не дуже хороша репутація, але тут не про це) під час випускної церемонії почав розповідати про переваги ШІ і про те, як мовна модель може виконувати роль цілої команди людей. Студенти його освистали.
Мені здається, що в хорі, який виступив із засудженням слів Ольги Токарчук, також більшість – молоді голоси.
Думаю, тут проходить якийсь поколіннєвий розлам. Ми, міленіали і трохи старші, є поколінням(и), які вилетіли практично з дерев’яного нужника на навколоземну орбіту, і це сталося в межах нашого життя. Конкретно у моєму житті це був маршрут від вуличного таксофона з пластиковою карткою (а був би я на пару років старшим, то ще добре пам’ятав би і двокопійчані монети) до смартфона з вбудованим інтернет-браузером, GPS-навігацією і ШІ; від металевого диска з дірками до тактильного екрана.
Ми були і залишаємося (і, швидше за все, залишимося) фанатами інновацій, ми будемо до кінця йти за ними з палаючими очима неофітів. Вони втілили багато наших мрій, а деякі з них значно перевершили, і ми сподіваємося, що за нашого життя не встигнемо сильно від них постраждати, якщо щось піде не так.
Народжені в новому тисячолітті мають іншу стартову точку. На вході у життя в них це все вже було, у них не встигли сформуватися мрії, які могли б втілитися у наявних технологіях. Вони бачать наступний горизонт, і він їх зовсім не тішить. Це, як було гарно помічено в одній нещодавно нашумілій статті, горизонт умовного прибиральника чи носія, доки ШІ робить інтелектуальну роботу. Бо з багатьма видами фізичної роботи технології наразі дають собі раду далеко не так добре, ніж з обробкою даних чи творенням контенту. Або ще гірше (і навіть імовірніше) – горизонт безробітного.
Цей розлам я наважився б порівняти з тріщиною між поколінням «атомних ентузіастів», які мастили собі щоки радієм, і поколінням, народженим після перших ядерних катастроф. Можливо, катастрофа ще не сталася. А може – сталася, тільки ми ще цього не помітили. А вони – вже так.