КЛІНІЧНЕ МИСЛЕННЯ
May. 13th, 2026 08:16 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanOlga Golubovskaya
Сьогодні один відомий лікар, професор, надіслав мені слайд з міжнародного конгресу. Там колеги дуже справедливо зауважують:
«КЛІНІЧНЕ МИСЛЕННЯ завжди є першочерговим, оскільки жоден набір рекомендацій не може повністю передбачити або відтворити складність клінічної практики; тому лікарі завжди мають враховувати індивідуальні чинники на рівні пацієнта …»
Це те, що і я кажу завжди в своїх лекціях, спираючись на конкретні клінічні випадки. Здавалось би, все зрозуміло, але - ні. В нас є «доказові лікарі», які геть нічого не знають про доказову медицину, окрім фрази «дайте посилання на дослідження», які відмовляють в лікуванні пацієнту, якщо його стан не вписується в існуючі дослідження та рекомендації, для яких немає авторитетів, тому що має місце свята віра в те, що все на світі вже досліджено і нічого не може бути поза існуючих протоколів …
Але кожного дня ми маємо хворих, тяжких хворих - без діагнозу. Маємо хворих з комбінацією діагнозів, лікування кожного з яких є діаметрально протилежним. Маємо хворих із супутньою складною патологією, яку також необхідно враховувати, а досліджень ніяких немає щодо можливості їх лікування в тій чи іншій ситуації…
Мене дуже тішить, що у професійному середовищі після історії з ковідом, коли були заборони на лікування «без доказів», все частіше ми чуємо про персоніфіковану медицину, про те, що останнє слово не за дослідженнями, а за лікарем, який несе персональну відповідальність за хворого (дослідження, звичайно, враховуються), що все змінюється, у т.ч. перебіг хвороб, їх структура тощо …
Також у лікуванні надтяжких і небезпечних інфекційних хвороб, таких, як гарячки Ебола, Ласса, Марбург і т.д. перша фраза звучить приблизно так: «РАННЄ лікування має КРИТИЧНЕ значення…» та ми це і так розуміли, але ж хто знав, що про це треба волати не своїм голосом, що реанімації при наявності етіотропної терапії (яка діє на збудника) - це вже помилка на якомусь етапі надання медичної допомоги, у більшості випадків … Споконвіку нас так і вчили - Sublata causa, tollitur morbus (усунення причини усуває хворобу)…
А лікарям треба мати не критичне, а просто логічне мислення… Бо купа лікарів із «критичним мисленням» в найтяжчі періоди нашого пандемічного життя транслювали просто чиїсь чужі слова, підходи, які не мають жодного відношення до ведення хворих и до медицини взагалі …
В мене сьогодні гарний настрій, тому що наш дуже тяжкий хворий, молода людина, без підтвердження жодного діагнозу зі всіх своїх численних потенційно летальних станів, нарешті, стабілізувався і покращується …
І мені дуже приємно, що в нас насправді багато думаючих лікарів, друзі. Молодих лікарів, які мають справжнє покликання, які прислуховуються, з якими ми разом обговорюємо проблеми і погоджуємо лікування, виходячи із ЛОГІКИ розвитку патологічного процесу… І для яких основне в їх професійному житті - надати хворому шанс на життя…
Навіть якщо увесь світ проти…)
Сьогодні один відомий лікар, професор, надіслав мені слайд з міжнародного конгресу. Там колеги дуже справедливо зауважують:
«КЛІНІЧНЕ МИСЛЕННЯ завжди є першочерговим, оскільки жоден набір рекомендацій не може повністю передбачити або відтворити складність клінічної практики; тому лікарі завжди мають враховувати індивідуальні чинники на рівні пацієнта …»
Це те, що і я кажу завжди в своїх лекціях, спираючись на конкретні клінічні випадки. Здавалось би, все зрозуміло, але - ні. В нас є «доказові лікарі», які геть нічого не знають про доказову медицину, окрім фрази «дайте посилання на дослідження», які відмовляють в лікуванні пацієнту, якщо його стан не вписується в існуючі дослідження та рекомендації, для яких немає авторитетів, тому що має місце свята віра в те, що все на світі вже досліджено і нічого не може бути поза існуючих протоколів …
Але кожного дня ми маємо хворих, тяжких хворих - без діагнозу. Маємо хворих з комбінацією діагнозів, лікування кожного з яких є діаметрально протилежним. Маємо хворих із супутньою складною патологією, яку також необхідно враховувати, а досліджень ніяких немає щодо можливості їх лікування в тій чи іншій ситуації…
Мене дуже тішить, що у професійному середовищі після історії з ковідом, коли були заборони на лікування «без доказів», все частіше ми чуємо про персоніфіковану медицину, про те, що останнє слово не за дослідженнями, а за лікарем, який несе персональну відповідальність за хворого (дослідження, звичайно, враховуються), що все змінюється, у т.ч. перебіг хвороб, їх структура тощо …
Також у лікуванні надтяжких і небезпечних інфекційних хвороб, таких, як гарячки Ебола, Ласса, Марбург і т.д. перша фраза звучить приблизно так: «РАННЄ лікування має КРИТИЧНЕ значення…» та ми це і так розуміли, але ж хто знав, що про це треба волати не своїм голосом, що реанімації при наявності етіотропної терапії (яка діє на збудника) - це вже помилка на якомусь етапі надання медичної допомоги, у більшості випадків … Споконвіку нас так і вчили - Sublata causa, tollitur morbus (усунення причини усуває хворобу)…
А лікарям треба мати не критичне, а просто логічне мислення… Бо купа лікарів із «критичним мисленням» в найтяжчі періоди нашого пандемічного життя транслювали просто чиїсь чужі слова, підходи, які не мають жодного відношення до ведення хворих и до медицини взагалі …
В мене сьогодні гарний настрій, тому що наш дуже тяжкий хворий, молода людина, без підтвердження жодного діагнозу зі всіх своїх численних потенційно летальних станів, нарешті, стабілізувався і покращується …
І мені дуже приємно, що в нас насправді багато думаючих лікарів, друзі. Молодих лікарів, які мають справжнє покликання, які прислуховуються, з якими ми разом обговорюємо проблеми і погоджуємо лікування, виходячи із ЛОГІКИ розвитку патологічного процесу… І для яких основне в їх професійному житті - надати хворому шанс на життя…
Навіть якщо увесь світ проти…)