![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanСергій Наумович
Чи існує десь ще така країна, яка настільки демонстративно знецінює людське життя? І навчить не тільки життя своїх сусідів, а і власне життя, життя своїх родичів… Сьогодні у Москві був феєрверк саме цієї складової «руского міра».
Факт №1: російська сторона шантажує Київ тим, що обмін 1000 на 1000 полонених може не відбутися. І тут вже ніхто не дивується, що кількість осіб ОДНАКОВА, але Україні свої люди потрібні, а на росії своїх людей взагалі не чекають. «Мы в принципе можем и не делать этого…» Ніде в світі, окрім росії, не прийде у голову думка шантажувати відміною обміну полоненими 100 на 100, або 1000 на 1000.
Факт №2: під час ходи з чорно-білими фотографіями десь на росії журналістка питає жінку, чи її дві світлини чоловіків означає, що у її родини є двоє загиблих. Та відповідає ствердно. На що журналістка зазначає, що «так это ж тогда у вас двойной праздник!» Журналістка нічого не переплутала, бо вбили двох чоловіків в родині — свято подвійне! І про це кажуть на центральному телебаченні РФ! Смерть — це свято… Зрозуміло.
Два дуже зручних для розуміння факти, які все пояснюють. Красномовно і наглядно. І тепер питання: як досі можуть існувати в Україні «ждуни», які чекають «рускій мір», який навіть не приховує, що несе саме такі цінності? Вони ж відкрито це роблять
=====
Алмат Салгарин · Ещё со школы меня смущал один вопрос.
В доме повесившегося о веревке принято не говорить. Особенно пришедшим выразить соболезнования.
И я с изумлением видел каждый год, как в Германии русские устраивали свои шествия и парады в честь победы над немецким нацизмом.
Изумлением, потому что поколения, родившиеся после войны никакого отношения к гитлеризму не имеют и ненавидят его не меньше советских людей. Это страна, которая провела огромную работу над собой, чтобы выкорчевать эту болезнь в себе.
Но год за годом россияне тычут верёвку им под нос, истерично гордясь победой коалиции, но приписывая ее исключительно себе.
На месте немцев я бы запретил эти хождения с дедами на палках, автопробеги с плакатами "На Берлин" и прочую гадость, унижающую национальное достоинство.
Фашизм давно побежден в этой стране, так зачем они должны терпеть издевательства людей, не имеющих никакого отношения к этой войне?
Чтобы ярче донести свою мысль, опять воспользуюсь методом отзеркаливания.
Просто представьте толпы пьяных казахов, башкир, татар, узбеков, туркмен, не говоря уж о монголах, которые бы собирались на день сжигания Москвы Тохтамышем, купались бы голышом в фонтанах, разбивали бы бутылки об свою голову с криком "За монгольский спецназ", ездили бы на Ладах с надписью "Трофей", ходили бы туменами под флагами с бунчуками и творили подобны непотребство.
Таких дикарей надо арестовывать и депортировать из страны.
Как недопустимо говорить о верёвке в доме повесившегося, щадя чувства родных, так и недопустимо издеваться над побежденными хоть и фашистами, но ведь их дедами.
Чи існує десь ще така країна, яка настільки демонстративно знецінює людське життя? І навчить не тільки життя своїх сусідів, а і власне життя, життя своїх родичів… Сьогодні у Москві був феєрверк саме цієї складової «руского міра».
Факт №1: російська сторона шантажує Київ тим, що обмін 1000 на 1000 полонених може не відбутися. І тут вже ніхто не дивується, що кількість осіб ОДНАКОВА, але Україні свої люди потрібні, а на росії своїх людей взагалі не чекають. «Мы в принципе можем и не делать этого…» Ніде в світі, окрім росії, не прийде у голову думка шантажувати відміною обміну полоненими 100 на 100, або 1000 на 1000.
Факт №2: під час ходи з чорно-білими фотографіями десь на росії журналістка питає жінку, чи її дві світлини чоловіків означає, що у її родини є двоє загиблих. Та відповідає ствердно. На що журналістка зазначає, що «так это ж тогда у вас двойной праздник!» Журналістка нічого не переплутала, бо вбили двох чоловіків в родині — свято подвійне! І про це кажуть на центральному телебаченні РФ! Смерть — це свято… Зрозуміло.
Два дуже зручних для розуміння факти, які все пояснюють. Красномовно і наглядно. І тепер питання: як досі можуть існувати в Україні «ждуни», які чекають «рускій мір», який навіть не приховує, що несе саме такі цінності? Вони ж відкрито це роблять
=====
Алмат Салгарин · Ещё со школы меня смущал один вопрос.
В доме повесившегося о веревке принято не говорить. Особенно пришедшим выразить соболезнования.
И я с изумлением видел каждый год, как в Германии русские устраивали свои шествия и парады в честь победы над немецким нацизмом.
Изумлением, потому что поколения, родившиеся после войны никакого отношения к гитлеризму не имеют и ненавидят его не меньше советских людей. Это страна, которая провела огромную работу над собой, чтобы выкорчевать эту болезнь в себе.
Но год за годом россияне тычут верёвку им под нос, истерично гордясь победой коалиции, но приписывая ее исключительно себе.
На месте немцев я бы запретил эти хождения с дедами на палках, автопробеги с плакатами "На Берлин" и прочую гадость, унижающую национальное достоинство.
Фашизм давно побежден в этой стране, так зачем они должны терпеть издевательства людей, не имеющих никакого отношения к этой войне?
Чтобы ярче донести свою мысль, опять воспользуюсь методом отзеркаливания.
Просто представьте толпы пьяных казахов, башкир, татар, узбеков, туркмен, не говоря уж о монголах, которые бы собирались на день сжигания Москвы Тохтамышем, купались бы голышом в фонтанах, разбивали бы бутылки об свою голову с криком "За монгольский спецназ", ездили бы на Ладах с надписью "Трофей", ходили бы туменами под флагами с бунчуками и творили подобны непотребство.
Таких дикарей надо арестовывать и депортировать из страны.
Как недопустимо говорить о верёвке в доме повесившегося, щадя чувства родных, так и недопустимо издеваться над побежденными хоть и фашистами, но ведь их дедами.