Її звали Олеся
May. 7th, 2026 09:13 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanBairak Oleh
🇺🇦 "Вони посадили мене в клітку і фотографували, як мавпу": історія Олесі, "азовки", яка пройшла пекло російського полону.
Її звали Олеся. Все Запоріжжя знало її та маму: вони завжди були там, де люблять Україну - на Майдані, у вишиванках, на мітингах.
Коли прийшла війна у 2014-му, вони почали допомагати пораненим. А згодом Олеся, юристка і психологиня, пішла служити в "Азов".
Там зустріла кохання, народила сина. Жили звичайним щастям.
За два дні до великої війни їй, як мамі, запропонували звільнитися. Але вона відмовилась: "Я дала присягу".
24 лютого прокинулась від вибухів. І поїхала на "Азовсталь".
Там вони жили в підвалах. Спочатку чергували, потім - рятували поранених.
Медикаментів не було, бинти шукали у старих цехах, прали ганчірки. Раділи аптечці 1964 року.
Олеся пам’ятає, як бігла 150 метрів під бомбами до крику "300-й". І розуміла: це кінець. Але все одно надавала допомогу.
Було страшно. Було безнадійно. А потім - наказ виходити. Вона хотіла підірвати себе гранатою, але командир вмовив: "Чекають чоловік, син, батьки".
Далі - Оленівка. Камери на 27 людей, де мало бути шестеро. Спали на підлозі, їжі не було.
А потім - теракт. Вночі вибух, крики, стрілянина... і задоволені обличчя тих, хто нас мучив.
В Оленівці загинув її командир. Вона вгризалась собі в руку, щоб не закричати.
Потім Таганрог. Там били всіх. За те, що не так встала, не встигла присісти 500 разів.
А вночі в коридорі перед камерами знущались над хлопцями. Вони не кричали - стогнали, як тварини. А росіяни сміялись.
Олеся каже: "Вони посадили мене в клітку 1,5 на 1,5 метра і фотографувались зі мною, як із мавпою".
Спочатку було соромно. А потім - полегшення: я повернусь додому, а вони назавжди залишаться в цьому лайні.
Її обміняли 31 грудня. Вона не вірила до останнього. А коли побачила синьо-жовтий прапор - плакала.
Вдома чоловік не вірив, що вона справжня. А маленький син досі боїться відпускати її надовго.
Олеся повернулась на службу. А думками - там, з тими, хто ще в полоні. І каже: "Просто треба набратись терпіння. Україна переможе. Вони повернуться".
Бережіть себе. 🇺🇦
🇺🇦 "Вони посадили мене в клітку і фотографували, як мавпу": історія Олесі, "азовки", яка пройшла пекло російського полону.
Її звали Олеся. Все Запоріжжя знало її та маму: вони завжди були там, де люблять Україну - на Майдані, у вишиванках, на мітингах.
Коли прийшла війна у 2014-му, вони почали допомагати пораненим. А згодом Олеся, юристка і психологиня, пішла служити в "Азов".
Там зустріла кохання, народила сина. Жили звичайним щастям.
За два дні до великої війни їй, як мамі, запропонували звільнитися. Але вона відмовилась: "Я дала присягу".
24 лютого прокинулась від вибухів. І поїхала на "Азовсталь".
Там вони жили в підвалах. Спочатку чергували, потім - рятували поранених.
Медикаментів не було, бинти шукали у старих цехах, прали ганчірки. Раділи аптечці 1964 року.
Олеся пам’ятає, як бігла 150 метрів під бомбами до крику "300-й". І розуміла: це кінець. Але все одно надавала допомогу.
Було страшно. Було безнадійно. А потім - наказ виходити. Вона хотіла підірвати себе гранатою, але командир вмовив: "Чекають чоловік, син, батьки".
Далі - Оленівка. Камери на 27 людей, де мало бути шестеро. Спали на підлозі, їжі не було.
А потім - теракт. Вночі вибух, крики, стрілянина... і задоволені обличчя тих, хто нас мучив.
В Оленівці загинув її командир. Вона вгризалась собі в руку, щоб не закричати.
Потім Таганрог. Там били всіх. За те, що не так встала, не встигла присісти 500 разів.
А вночі в коридорі перед камерами знущались над хлопцями. Вони не кричали - стогнали, як тварини. А росіяни сміялись.
Олеся каже: "Вони посадили мене в клітку 1,5 на 1,5 метра і фотографувались зі мною, як із мавпою".
Спочатку було соромно. А потім - полегшення: я повернусь додому, а вони назавжди залишаться в цьому лайні.
Її обміняли 31 грудня. Вона не вірила до останнього. А коли побачила синьо-жовтий прапор - плакала.
Вдома чоловік не вірив, що вона справжня. А маленький син досі боїться відпускати її надовго.
Олеся повернулась на службу. А думками - там, з тими, хто ще в полоні. І каже: "Просто треба набратись терпіння. Україна переможе. Вони повернуться".
Бережіть себе. 🇺🇦