Чесно кажучи, я жодного разу не бачив «зливу», продиктованого виключно турботою про державу

[don_katalan]

Efrem Lukatsky
Моя професія навчила мене бути недовірливим.
Я надто часто бачив, як через пресу намагаються обдурити глядача.
Я бачив, як на сході дорослі люди обливали дітей курячою кров’ю — і ті зображали жертв обстрілів мирного населення.
Я бачив, як політики приміряли на себе роль захисників пригноблених і бідних, залишаючись у реальності злодіями та людьми з кримінальним минулим.
Я бачив потьомкінські села, побудовані виключно для журналістів — щоб потім рознести світом красиву легенду про «благодійників» і «миротворців».
Тому я звик сумніватися.
І, можливо, настав час висловити свою думку про компанію Fire Point. Тим більше, що я був одним із перших журналістів, хто показав світу їхню непросту продукцію — дрони ФП та ракету-дрон «Фламінго».
Я від самого початку був готовий до того, що це може виявитися фейком. Декорацією. «Фанерним кіно» для публіки.
Я не гуманітарій.
Одинадцять років я пропрацював у лабораторії підводних технологій. Кораблі, підводні човни, складні системи — це моє середовище.
Я люблю велику техніку і розумію, як вона має виглядати. Я відрізню верстат Deckel Maho від Mori Seiki і знаю, яким має бути зварний шов на трубі високого тиску.
З перших днів повномасштабної війни я чекав на появу раніше анонсованих українських ракет — «Грім» та інших. Але, боюся, до кінця війни ми їх так і не побачимо: це занадто дорого і занадто складно.
Коли я вперше потрапив у цехи Fire Point, мене не полишало відчуття, що я вже десь бачив подібний підхід. Не в таких масштабах — але за суттю.
Я бачив це в Секторі Гази.
Там у підвалах і гаражах із каналізаційних труб, підручних матеріалів і буквально «з нічого» збирали ракети. Примітивно, дешево — але масово.
І потім сотні цих примітивних виробів обрушувалися на міста, змушуючи Ізраїль витрачати величезні ресурси на захист.
Я бачив і інші приклади.
Кремль пишається своїми дронами, зробленими з максимально простих матеріалів — пінопласт, ізоляційна стрічка, пластикові елементи. Це коштує копійки. І водночас працює. Вбиває. Виснажує дороговартісні системи ППО.
І от, опинившись на виробництві Fire Point, я побачив ту саму логіку — лише на іншому рівні організації.
Ця зброя не про «ідеальність».
Вона про простоту, масовість і ефективність.
Я не буду розкривати деталей — лише те, що вже з’являлося у пресі.
На прикладі «Фламінго»:
полімерна труба довжиною близько 12 метрів — не каналізаційна, як у кустарних рішеннях, але й не дорогий метал.
Бойова частина — переосмислене використання авіаційної бомби ФАБ-1000.
Двигун — рішення, яке особисто мене вразило: використовуються списані двигуни від навчально-тренувальних літаків L-39. Після доопрацювання вони здатні відпрацювати необхідний час. За потреби можлива заміна на інші аналоги.
Найскладніше — управління та навігація.
І саме тут видно, що компанія не стоїть на місці: досвід виробництва дронів ФП-1 і ФП-2 дає результат. Ці системи затребувані в армії, на них черга — багато в чому тому, що вони помітно дешевші за аналоги від державних виробників.
Сьогодні компанія виробляє сотні важких дронів на день
і паралельно доводить до ладу ракету-дрон «Фламінго».
Я читаю критику: «не все долітає», «частину збивають».
Але це реальність війни. У противника потужна ППО та авіація. Вони збивають — ми збиваємо. Іноді за один пуск знищуються навіть крилаті ракети.
Мені також кажуть, що власники компанії не є фахівцями у ракетній галузі.
Можливо.
Але я бачив, як організована робота. І це — найвищий рівень. Бо ключове — це команда. Навколо проєкту зібрані сильні інженери та конструктори, яким створені умови для роботи.
На підході — балістика.
Важливо розуміти: ще кілька років тому цієї компанії просто не існувало.
До війни Україна демонструвала на виставках проєкти балістичних ракет — але далі демонстрацій справа не пішла. Державні підприємства не впоралися.
Тут же — приватна ініціатива, яка рухається вперед.
Без ілюзій: чудес не буває.
Потрібен час, щоб усе почало працювати стабільно. Все робиться «з коліс».
Але напрям обрано правильний.
І, можливо, саме тому навколо компанії виникає дедалі більше шуму. Дуже знайомий сценарій: напередодні важливих етапів з’являються звинувачення, скандали, інформаційні атаки. Ми вже бачили подібне перед повномасштабною війною — арешт клістронів, після якого країна залишилася без ППО.
Це нагадує старий анекдот про ложки:
ложки потім знаходять — але осад залишається.
А інвестори, особливо західні, до таких історій ставляться дуже чутливо. Я сам бачив у цехах компанії делегації, очолювані лідерами держав — інтерес до проєкту величезний.
Як журналіст я добре розумію, як працюють інформаційні «зливи» і навіщо вони організовуються.
Чесно кажучи, я жодного разу не бачив «зливу», продиктованого виключно турботою про державу.
Тому я не вірю на слово — особливо крикам про те, що «все пропало».
Хочу побачити офіційну заяву хороброго Національне антикорупційне бюро України, а не хороброго журналіста.
ФОТО - Єфрем Лукацький