цього дня князь Ігор виступив у похід.

[don_katalan]

Алі Татар-заде
Війна йшла вже три роки.
У Києві правили два дуумвіри - хитрий лис Рюрик з династії "володимеричів" (мономашичів) та ще хитріший вовк Святослав з династії "ольжичів".
Обидва позиціонували себе як святоші, але бувалі інтригани.
Їхній тривалий союз на чолі України-Русі - це один з золотих періодів, коли інтереси держави ставили вище за особисту першість.
Безумовно ці два терпіти один одного не могли, але перехресно одружили свої молодші покоління та зверталися один до одного як "Свате, тут таке діло...".
У спину кожному з них важко дихало підрастаюче покоління.
У Рюрика таким спиногризом був войовничий Володимир Глібович, що князював на прикордонному з половцями Переяславі.
Це його загибель від поранень спричинила вікопомний допис в ПВЛ, де "плакала за ним вся Україна".
Володимир був непримиренний ворог половців, очолював радикальну партію війни.
А в логові ольжичів таким само спиногризом був Ігор - кузен Святослава.
Якби вони об'єдналися, то могла б бути війна двух дуумвирів, так би мовити старше і молодше покоління.
На боці старих був не стільки авторитет, скільки майстерність в інтригах.
На боці молодих - популярність і легкість рішень які вони пропонували
(займемо все половецьке поле до Тмутаракані, нах!)
Але на щастя для старих, ці двоє терпіти не могли один одного.
За рік до походу Ігора, Володимир йшов з ним в одній ділянці фронту.
Поміж ними спалахнув гострий конфлікт - хто має очолити авангард. Авангарду більше здобичі, от причина. Але приводом була "слава".
Вони так посварилися, що Володимир повернув військо назад та повертаючись, пожог сіла і містечка Ігора!
Звісно вони не могли тепер скласти одної партії - бо не вистачало мудрости.
Похід Ігора мав таку причину, що йому доручили якусь напівфронтову ділянку - тримати оборону у власному краї.
Здобиччю тут і не тягнуло: навіть якщо половці прийдуть, то без обозів, грабувати нема чого, "слави" (грошів) не заробіти.
Тож Ігор підбив ще молодших за себе (і треба гадати, ще дурніших) князів на авантюру.
Половці майстерно заманювали їх в степ, далі і далі, залишгаючи все солодкішу моркву в приманці - спочатку випадковий обоз, потім десять обозів і нарешті впереді замаячило "дохуя масла", от прям так дофига, що і сонячне затемнення не зупинило Ігореве військо.
Коли Ігор потрапив в полон, то обидва князі полегшено зітхнули.
Настав час спокійних переговорів з половцями.
Обмін полоняників, поділ границь, права торговців.
Ігор томився в полоні, бо заважав цьому процесу.
Як тільки сторони домовилися, Ігор втік з половців, при чому допоміг йому половець-християнин.
Не думайте що це таке чудо половець християнин.
В тодішніх половців було три видатних вожді: Гзак, Кобяк та Кончак.
Сини всіх трьох були вже дорослі.
А тепер подивіться на імена їх:
Роман Гзич, Данило Кобякович, Юрій Кончакович.
Нове покоління половців вже було православним.
В той самий час поки в Палестині вибухнула чергова війна "за віру", між Руссю і Полем вже не вдалося таке провернути.
Ігора брав в полон теж хрещений половець.
А сам Ігор йшов в битву з якимісь язичницькими символами, якщо вірити невідомому поету зі "Слова о полку".
===
Олександр Михельсон
блін, ніколи не дивився на цю історію під таким кутом. (зарано дізнався, певне)))
---
Алі Татар-заде
Олександр Михельсон там такий клубок, що Мартін би не видумав краще. От наприклад чому ж втрата Володимира Глібовича так огорчила "всю Україну". Бо поки він був живий, Переяслав був у його руках, а він був києвоцентричний. А по його смерті наследничком стали його кузени з болот, теж "мономашичи", але вороже до Києва налаштовані. А поробити нічого не можна - це їхній спадок.