![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanOtto W. Schmidt
Что бы зона могла выплачивать репарации, она должна зарабатывать. И.Липсиц уьверждает, что Киев на Москву не пойдет, и рашка ничего выплачивать не станет.
Вариант, который одновременно восстанавливает Украину и наказывает РФ, не убивая её экономику полностью (что опасно для Европы) — это принудительное участие российских компаний в восстановлении.
Например: «Вы снесли мост — вы его и строите за свой счёт. Восстанавливаете дамбу, электростанцию и тд». Это потребует функционирующих госкомпаний.
А еще конфискация частных активов узких олигархов и компаний.
За рубежом заморожены десятки миллиардов в яхтах, виллах, счетах, акциях. Их можно пустить с молотка, а выручку — на восстановление. Это бьёт по элите, которая несёт политическую ответственность, а не по населению.
Если ру отказывается платить добровольно — идут аресты танкеров, зарубежных счетов госкомпаний, дипломатической собственности. Это не требует процветания, но требует от нее «существовать и зарабатывать», чтобы было что арестовать.
=====
Валерій Пекар
Здається, що світ стає все менш безпечним і загалом наближається до грані глобальної війни. Але парадоксальним способом може статися навпаки. Дві великі війни доводять, що сильніша держава не може перемогти й нав’язати свою волю воєнним шляхом.
Ми звикли глузувати над недолугістю російської воєнної машини, але це наш психологічний захисний механізм: об'єктивно на старті повномасштабної війни російська перевага була грандіозною. І попри те, за 4 роки воєнним шляхом росія не досягла жодної стратегічної цілі. Передусім недосяжною залишається головна ціль -- позбавити Україну суверенітету через нав'язані обмеження та маріонетковий уряд.
Ще більший розрив у спроможностях ми бачимо в іранській війні. Американська воєнна машина не просто є найсильнішою на планеті -- вона переважає десятки інших, разом узятих. І попри те, Америка далека від досягнення стратегічних цілей, передусім щодо зміни режиму на такий, з яким можна було би домовлятися. Вбивство десятків високопосадовців призвело до того, що влада перейшла до ще менш договороспроможних. А обіцяні атаки на цивільну інфраструктуру поставлять США в один ряд із росією й остаточно позбавлять союзників як зовні, так і всередині Ірану.
Так само це працює у зворотньому напрямку. Хоч би скільки шкоди Україна завдала російській економіці, це не призведе до зміни російської політики, хіба що до припинення війни через неспроможність її вести -- аж до того моменту, поки накопичення ресурсів не дасть можливість її поновити. Перемога можлива лише в разі глибоких політичних змін на кшталт розвалу й формування нових незалежних держав -- але цього не досягти воєнними методами.
Отже, Тайвань нині може почуватися у більшій безпеці, ніж раніше (звичайно, за умов активної підготовки до оборони). Пекіну не потрібна розбомблена скеля, їм потрібен високотехнологічний Тайвань, щоб ним володіти.
Гонка озброєнь, яка нині починається у світі, парадоксальним способом може призвести до того, що війн більше не буде: потенційні агресори бачитимуть ціну війни та реалістично оцінюватимуть (низькі) перспективи досягнення стратегічних цілей воєнним шляхом. Хіба що жертвами стануть ті, хто обере шлях пацифізму й не готуватиметься до війни, залишившись незахищеним і ставши наочним прикладом принципу "хочеш миру -- готуйся до війни" (у дужках зазначу, що в Україні ще й нині, на 13 році протистояння, є ті, хто цього принципу не розуміє). А найкраще повчитися цьому в озброєної до зубів і завжди готової до тотальної оборони Швейцарії.
Але ж протистояння держав нікуди не подінеться. Це означає, що війна все більше переходитиме в когнітивний домен -- туди, де полем бою є свідомість. Дуже мало країн сьогодні активно працюють у цьому домені, і, на жаль, наш ворог якраз серед найсильніших й найдосвідченіших. Нас рятує поки що їхня традиційна криворукість, а зовсім не наша спроможність захищатися і тим більше не наша спроможність завдати удару у відповідь.
Я писав неодноразово, що у 2014 році росія могла досягти без війни набагато більшого, ніж збройними силами. Російські гроші, російська культура та російська агентура могли з часом виправити відхилення України в бік Європи та демократії. Врешті, подивіться на Грузію -- характерна для 2014 року фраза "чому Грузії вдалося" нині звучить насмішкою. Воєнним шляхом росія захопила дві невеликі грузинські автономії, а невоєнним -- всю країну. До речі, окремішність грузинської мови не завадила: завжди знайдеться достатньо колаборантів. Так само й Білорусь впала до рук Москви без війни.
Якщо свідомість стає полем битви -- треба навчитися тут оборонятися й наступати. Треба вивчити свої вразливості й усунути їх (вже тільки лінивий не написав, що "протидія дезінформації" є хибною концепцією, бо брехня обійде пів світу, поки правда взує черевики). Треба вивчити вразливості нинішнього й можливих майбутніх ворогів. Треба розвинути оборонні й наступальні спроможності -- і це може виявитися зовсім не тим, про що ви думаєте.
Війна є продовженням політики іншими засобами, казав Клаузевіц. Нині політика стає продовженням війни іншими засобами.
Але за зупинку таких війн не дають Нобелівську премію миру.
Что бы зона могла выплачивать репарации, она должна зарабатывать. И.Липсиц уьверждает, что Киев на Москву не пойдет, и рашка ничего выплачивать не станет.
Вариант, который одновременно восстанавливает Украину и наказывает РФ, не убивая её экономику полностью (что опасно для Европы) — это принудительное участие российских компаний в восстановлении.
Например: «Вы снесли мост — вы его и строите за свой счёт. Восстанавливаете дамбу, электростанцию и тд». Это потребует функционирующих госкомпаний.
А еще конфискация частных активов узких олигархов и компаний.
За рубежом заморожены десятки миллиардов в яхтах, виллах, счетах, акциях. Их можно пустить с молотка, а выручку — на восстановление. Это бьёт по элите, которая несёт политическую ответственность, а не по населению.
Если ру отказывается платить добровольно — идут аресты танкеров, зарубежных счетов госкомпаний, дипломатической собственности. Это не требует процветания, но требует от нее «существовать и зарабатывать», чтобы было что арестовать.
=====
Валерій Пекар
Здається, що світ стає все менш безпечним і загалом наближається до грані глобальної війни. Але парадоксальним способом може статися навпаки. Дві великі війни доводять, що сильніша держава не може перемогти й нав’язати свою волю воєнним шляхом.
Ми звикли глузувати над недолугістю російської воєнної машини, але це наш психологічний захисний механізм: об'єктивно на старті повномасштабної війни російська перевага була грандіозною. І попри те, за 4 роки воєнним шляхом росія не досягла жодної стратегічної цілі. Передусім недосяжною залишається головна ціль -- позбавити Україну суверенітету через нав'язані обмеження та маріонетковий уряд.
Ще більший розрив у спроможностях ми бачимо в іранській війні. Американська воєнна машина не просто є найсильнішою на планеті -- вона переважає десятки інших, разом узятих. І попри те, Америка далека від досягнення стратегічних цілей, передусім щодо зміни режиму на такий, з яким можна було би домовлятися. Вбивство десятків високопосадовців призвело до того, що влада перейшла до ще менш договороспроможних. А обіцяні атаки на цивільну інфраструктуру поставлять США в один ряд із росією й остаточно позбавлять союзників як зовні, так і всередині Ірану.
Так само це працює у зворотньому напрямку. Хоч би скільки шкоди Україна завдала російській економіці, це не призведе до зміни російської політики, хіба що до припинення війни через неспроможність її вести -- аж до того моменту, поки накопичення ресурсів не дасть можливість її поновити. Перемога можлива лише в разі глибоких політичних змін на кшталт розвалу й формування нових незалежних держав -- але цього не досягти воєнними методами.
Отже, Тайвань нині може почуватися у більшій безпеці, ніж раніше (звичайно, за умов активної підготовки до оборони). Пекіну не потрібна розбомблена скеля, їм потрібен високотехнологічний Тайвань, щоб ним володіти.
Гонка озброєнь, яка нині починається у світі, парадоксальним способом може призвести до того, що війн більше не буде: потенційні агресори бачитимуть ціну війни та реалістично оцінюватимуть (низькі) перспективи досягнення стратегічних цілей воєнним шляхом. Хіба що жертвами стануть ті, хто обере шлях пацифізму й не готуватиметься до війни, залишившись незахищеним і ставши наочним прикладом принципу "хочеш миру -- готуйся до війни" (у дужках зазначу, що в Україні ще й нині, на 13 році протистояння, є ті, хто цього принципу не розуміє). А найкраще повчитися цьому в озброєної до зубів і завжди готової до тотальної оборони Швейцарії.
Але ж протистояння держав нікуди не подінеться. Це означає, що війна все більше переходитиме в когнітивний домен -- туди, де полем бою є свідомість. Дуже мало країн сьогодні активно працюють у цьому домені, і, на жаль, наш ворог якраз серед найсильніших й найдосвідченіших. Нас рятує поки що їхня традиційна криворукість, а зовсім не наша спроможність захищатися і тим більше не наша спроможність завдати удару у відповідь.
Я писав неодноразово, що у 2014 році росія могла досягти без війни набагато більшого, ніж збройними силами. Російські гроші, російська культура та російська агентура могли з часом виправити відхилення України в бік Європи та демократії. Врешті, подивіться на Грузію -- характерна для 2014 року фраза "чому Грузії вдалося" нині звучить насмішкою. Воєнним шляхом росія захопила дві невеликі грузинські автономії, а невоєнним -- всю країну. До речі, окремішність грузинської мови не завадила: завжди знайдеться достатньо колаборантів. Так само й Білорусь впала до рук Москви без війни.
Якщо свідомість стає полем битви -- треба навчитися тут оборонятися й наступати. Треба вивчити свої вразливості й усунути їх (вже тільки лінивий не написав, що "протидія дезінформації" є хибною концепцією, бо брехня обійде пів світу, поки правда взує черевики). Треба вивчити вразливості нинішнього й можливих майбутніх ворогів. Треба розвинути оборонні й наступальні спроможності -- і це може виявитися зовсім не тим, про що ви думаєте.
Війна є продовженням політики іншими засобами, казав Клаузевіц. Нині політика стає продовженням війни іншими засобами.
Але за зупинку таких війн не дають Нобелівську премію миру.
no subject
Date: 2026-04-07 11:49 am (UTC)no subject
Date: 2026-04-07 07:35 pm (UTC)Ой. Добре насмішив. Як є бажання - дам посилання на того хто живе в Швейцарії. Зараз не проо то пише, але там просто бюрократія рулить. І тупізна. А про "озброєна і готова дати відсіч" то про ту якою вона була років 50 тому.
Зараз хіба вазеліном намазати і роздвинути.