![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanIgor Semyvolos
Не лише для регіону, а й для архітектури глобальної економіки, яка і без того тримається на дедалі крихкіших опорах.
Щодо Тегерана: читати його через стандартну модель державного раціоналізму - помилка. Іранська система має власну внутрішню логіку, і вона закодована в понятті Маслахат - державній доцільності, яка в політичній теології ісламської республіки стоїть вище за будь-який формальний закон, якщо на кону виживання Нізаму - Системи як такої.
Звідси принципова відмінність між Доулат (державою як інституцією, економікою, добробутом) і Нізамом (революційним проєктом, ідентичністю режиму). Коли доводиться обирати, ісламісти жертвують першим заради другого - завжди і без вагань.
Небезпека сьогодні саме в тому, що якщо всередині системи переможе логіка «тотальна ескалація врятує Нізам» - через мобілізацію населення навколо прапора або через примус США до відступу - жодні економічні чи гуманітарні втрати не стануть стримувальним фактором.
Але є нюанс, який варто тримати в голові: Хомейні у 1988-му теж апелював до Маслахат - і обрав «чашу з отрутою», тобто деескалацію, коли вирахував, що продовження війни знищить Нізам швидше за капітуляцію. Прецедент існує.
Тому ключове питання зараз не абстрактне, воно дуже конкретне: хто всередині системи має останнє слово і яку картину реальності бачить Хаменеї якщо звісно може це робити? Якщо КВІР фільтрує інформацію на вході - ризик катастрофічного прорахунку зростає багаторазово. Сподіватимемось, що це розуміють і в столицях коаліції, як і наслідки їхнього кроку.
Не лише для регіону, а й для архітектури глобальної економіки, яка і без того тримається на дедалі крихкіших опорах.
Щодо Тегерана: читати його через стандартну модель державного раціоналізму - помилка. Іранська система має власну внутрішню логіку, і вона закодована в понятті Маслахат - державній доцільності, яка в політичній теології ісламської республіки стоїть вище за будь-який формальний закон, якщо на кону виживання Нізаму - Системи як такої.
Звідси принципова відмінність між Доулат (державою як інституцією, економікою, добробутом) і Нізамом (революційним проєктом, ідентичністю режиму). Коли доводиться обирати, ісламісти жертвують першим заради другого - завжди і без вагань.
Небезпека сьогодні саме в тому, що якщо всередині системи переможе логіка «тотальна ескалація врятує Нізам» - через мобілізацію населення навколо прапора або через примус США до відступу - жодні економічні чи гуманітарні втрати не стануть стримувальним фактором.
Але є нюанс, який варто тримати в голові: Хомейні у 1988-му теж апелював до Маслахат - і обрав «чашу з отрутою», тобто деескалацію, коли вирахував, що продовження війни знищить Нізам швидше за капітуляцію. Прецедент існує.
Тому ключове питання зараз не абстрактне, воно дуже конкретне: хто всередині системи має останнє слово і яку картину реальності бачить Хаменеї якщо звісно може це робити? Якщо КВІР фільтрує інформацію на вході - ризик катастрофічного прорахунку зростає багаторазово. Сподіватимемось, що це розуміють і в столицях коаліції, як і наслідки їхнього кроку.