![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
приберіть особисте (воно тут для ілюстрації) і екстраполюйте це на відносини України з її сусідами та деякими іншими зовнішніми гравцями
Постійні дойобування не слід сприймати як об'єктивну критику, як тільки їх звучить більше двох. а краще більше одної.
-----
Adenarzuata Murz
Один з найшкідливіших наслідків аб’юза в тому, що він заливає мозок жертви шизою. Аб’юзер завжди звинувачує в якійсь хуйні, яку на голову не надінеш, але жертва змушена надягати. Потім цю шапочку з фольги доведеться стягувати роками, у психотерапевта.
Якби якась ліва людина звинувачувала жертву в тому, в чому зазвичай звинувачують аб’юзери, вона б промаркувала собі “божевільний” і пішла б собі далі. Але аб’юзери будують ситуацію так, що їх неможливо проігнорувати, і жертва змушена кожного дня, з нуля, на повному серйозі доводити, що вона не верблюд, аби уникнути покарання.
Один мій колега якось прийшов на роботу радісний і каже “Все, одружуюся. Я знайшов свою половинку. Ми з моєю дівчиною інь і янь. Я приходжу додому і одразу починаю “Чого тут не прибрано?!”” Він жив з дівчиною з маргінальної родини, яку вмовив кинути роботу. Впевнена, що вона, цілий день на домогосподарстві, ставила всі капці паралельно і протирала пил на шафах. Лише для того, щоб увечері прийшов диванний падишах і почав її чморити.
Ми ж розуміємо, що насправді срати йому було на той порядок? До її появи він жив в класичному холостяцкому срачі, а тут раптом став вередливою цяцею, якій нестерпно, коли туалетний папір не тим боком повішений.
Серйозні розмови про важливість паперу лише підсилюють градус шизи. Якщо ви спробуєте надати цій маячні сенс, ви намалюєте в голові картину Босха. Ви проведете якісь гівняні псевдологічні звʼязки і оздобите напівбожевільними здогадками. Спроби зачепитися ізвивинами за газлайтинг марні. Він слизький. Він не має якихось констант, від яких можно відштовхнутися з "але". Будь-які спроби думати породжують сюр.
Щоб якось вкласти в голові дичину про папір, ви намалюєте, наприклад, чоловіка в рожевому вбранні принцеси, чиї почуття ображені (ну він же в Букингемі виріс), і ще додасте якусь катастрофічну ситуацію, де сьогодні безвідповідальна дружина не так вішає папір, а завтра випадково сідає на ядерну кнопку і пиздець людству.
Потім ви хер виженете цей витвір мистецтва зі свого мозку. Ця ахінея ще й емоційно заряджена, бо аб’юзер завжди додає драми і катастрофізує будь-яку безпечну благополучну ситуацію. Він намагається зробити так, щоб беззмістовні думки зайняли кожен нейрон мозку і кожну хвилину життя жертви, і дратується, коли жертва виходить зі стану малювання божевільних абстракцій.
Як тільки жертва піднімає голову над морем маячні, він дістає з рукава чергового туза і підкидує їй наступну ахінею. В нього їх бездонний мішок. Вигадувати ахінею куди простіше, ніж її спростовувати. На спростування потім підуть роки у психотерапевта, де колишній жертві будуть роками повторювати “ти не верблюд, не верблюд, бачиш, в тебе нема горбів, а навколо не пустеля, ти не верблюд”, а вона не буде вірити. Бо картинна галерея Босха "1000 причин, чому я верблюд" в голові витісняє реальність.
Моя подруга Ilona Morhan влучно зауважила, що це схоже на насильницьке утримування людини в бед тріпі, в безкінечних лабіринтах ретравми і безнадійних квестах.
Щоб подолати цей механізм, треба бачити його вцілому, і в цьому найбільша складність. Базова довіра до людини передбачає, що вона не буде нести в очі відверту шизу. Вона якось відповідає за базар. Може помилятися, може прибріхувати, але вона притомна. Усвідомити протилежне це стрибок віри, на який здатен не кожен.
Життя річ важка, і людям є про що міркувати, окрім того, щоб займати мозок збоченими творчими вправами. Думати треба про те, що хочеться покращити або про те, що приносить задоволення, і не витрачати свій час на зайві рухи. Дівчину звинувачували як раз в тому, що вона робить гарно. В аб’юзі завжди так. Працелюбним кажуть, що вони ледачі, охайним що свині, добрим що злі, розумним що дурні. На рівному місці приглючують проблему там, де її нема, де як раз є благополуччя і успіх, і треба лише “збережи зміни і нічого не чіпай!”.
Замість того, щоб витрачати ресурс на реальні проблеми, людина починає лікувати здоровий орган. Часто може і залікувати в процесі. Ресурси йдуть в пісок, тим часом реальні проблеми не вирішуються, або вирішуються погано, за залишковим принципом. Все йде на будівництво божевільного БАМу в голові і розбудові його філії в реальності. Я, до речі, без жартів думаю, що беззмістовні циклопічні будови і є самопрояв нації, яка ніколи не виходить зі зміненого стану свідомості і намагається втілити своє божевілля в матерії.
Вищезгадана дівчина, замість того, щоб намивати підлогу, могла б витратити час та нейрони на роздуми, чим хоче займатися в житті. Шукати роботу або звʼязки. Але людина в її становищі зазвичай постійно сперечається в своїй голові з уявним чоловіком, в надії, що одного прекрасного дня доведе очевидне, сонце правди засяє, і почнеться нормальне життя, поза зоною божевілля. Але сонце ніколи не засяє. Лише з’являться нові чорні діри і розшириться наявна.
А потім кажуть “чого вона не пішла”, “чому досі не може пробачити”. От і показали б майстер-клас з виживання, коли б жили під дією важких речовин і не було б ніякої змоги від них врятуватись.
приберіть особисте (воно тут для ілюстрації) і екстраполюйте це на відносини України з її сусідами та деякими іншими зовнішніми гравцями
Постійні дойобування не слід сприймати як об'єктивну критику, як тільки їх звучить більше двох. а краще більше одної.
-----
Adenarzuata Murz
Один з найшкідливіших наслідків аб’юза в тому, що він заливає мозок жертви шизою. Аб’юзер завжди звинувачує в якійсь хуйні, яку на голову не надінеш, але жертва змушена надягати. Потім цю шапочку з фольги доведеться стягувати роками, у психотерапевта.
Якби якась ліва людина звинувачувала жертву в тому, в чому зазвичай звинувачують аб’юзери, вона б промаркувала собі “божевільний” і пішла б собі далі. Але аб’юзери будують ситуацію так, що їх неможливо проігнорувати, і жертва змушена кожного дня, з нуля, на повному серйозі доводити, що вона не верблюд, аби уникнути покарання.
Один мій колега якось прийшов на роботу радісний і каже “Все, одружуюся. Я знайшов свою половинку. Ми з моєю дівчиною інь і янь. Я приходжу додому і одразу починаю “Чого тут не прибрано?!”” Він жив з дівчиною з маргінальної родини, яку вмовив кинути роботу. Впевнена, що вона, цілий день на домогосподарстві, ставила всі капці паралельно і протирала пил на шафах. Лише для того, щоб увечері прийшов диванний падишах і почав її чморити.
Ми ж розуміємо, що насправді срати йому було на той порядок? До її появи він жив в класичному холостяцкому срачі, а тут раптом став вередливою цяцею, якій нестерпно, коли туалетний папір не тим боком повішений.
Серйозні розмови про важливість паперу лише підсилюють градус шизи. Якщо ви спробуєте надати цій маячні сенс, ви намалюєте в голові картину Босха. Ви проведете якісь гівняні псевдологічні звʼязки і оздобите напівбожевільними здогадками. Спроби зачепитися ізвивинами за газлайтинг марні. Він слизький. Він не має якихось констант, від яких можно відштовхнутися з "але". Будь-які спроби думати породжують сюр.
Щоб якось вкласти в голові дичину про папір, ви намалюєте, наприклад, чоловіка в рожевому вбранні принцеси, чиї почуття ображені (ну він же в Букингемі виріс), і ще додасте якусь катастрофічну ситуацію, де сьогодні безвідповідальна дружина не так вішає папір, а завтра випадково сідає на ядерну кнопку і пиздець людству.
Потім ви хер виженете цей витвір мистецтва зі свого мозку. Ця ахінея ще й емоційно заряджена, бо аб’юзер завжди додає драми і катастрофізує будь-яку безпечну благополучну ситуацію. Він намагається зробити так, щоб беззмістовні думки зайняли кожен нейрон мозку і кожну хвилину життя жертви, і дратується, коли жертва виходить зі стану малювання божевільних абстракцій.
Як тільки жертва піднімає голову над морем маячні, він дістає з рукава чергового туза і підкидує їй наступну ахінею. В нього їх бездонний мішок. Вигадувати ахінею куди простіше, ніж її спростовувати. На спростування потім підуть роки у психотерапевта, де колишній жертві будуть роками повторювати “ти не верблюд, не верблюд, бачиш, в тебе нема горбів, а навколо не пустеля, ти не верблюд”, а вона не буде вірити. Бо картинна галерея Босха "1000 причин, чому я верблюд" в голові витісняє реальність.
Моя подруга Ilona Morhan влучно зауважила, що це схоже на насильницьке утримування людини в бед тріпі, в безкінечних лабіринтах ретравми і безнадійних квестах.
Щоб подолати цей механізм, треба бачити його вцілому, і в цьому найбільша складність. Базова довіра до людини передбачає, що вона не буде нести в очі відверту шизу. Вона якось відповідає за базар. Може помилятися, може прибріхувати, але вона притомна. Усвідомити протилежне це стрибок віри, на який здатен не кожен.
Життя річ важка, і людям є про що міркувати, окрім того, щоб займати мозок збоченими творчими вправами. Думати треба про те, що хочеться покращити або про те, що приносить задоволення, і не витрачати свій час на зайві рухи. Дівчину звинувачували як раз в тому, що вона робить гарно. В аб’юзі завжди так. Працелюбним кажуть, що вони ледачі, охайним що свині, добрим що злі, розумним що дурні. На рівному місці приглючують проблему там, де її нема, де як раз є благополуччя і успіх, і треба лише “збережи зміни і нічого не чіпай!”.
Замість того, щоб витрачати ресурс на реальні проблеми, людина починає лікувати здоровий орган. Часто може і залікувати в процесі. Ресурси йдуть в пісок, тим часом реальні проблеми не вирішуються, або вирішуються погано, за залишковим принципом. Все йде на будівництво божевільного БАМу в голові і розбудові його філії в реальності. Я, до речі, без жартів думаю, що беззмістовні циклопічні будови і є самопрояв нації, яка ніколи не виходить зі зміненого стану свідомості і намагається втілити своє божевілля в матерії.
Вищезгадана дівчина, замість того, щоб намивати підлогу, могла б витратити час та нейрони на роздуми, чим хоче займатися в житті. Шукати роботу або звʼязки. Але людина в її становищі зазвичай постійно сперечається в своїй голові з уявним чоловіком, в надії, що одного прекрасного дня доведе очевидне, сонце правди засяє, і почнеться нормальне життя, поза зоною божевілля. Але сонце ніколи не засяє. Лише з’являться нові чорні діри і розшириться наявна.
А потім кажуть “чого вона не пішла”, “чому досі не може пробачити”. От і показали б майстер-клас з виживання, коли б жили під дією важких речовин і не було б ніякої змоги від них врятуватись.