Тут, розумієте, в чому річ. Ця дитяча кров капає з рук кожного з них

[don_katalan]

Diana Makarova
Я бачила транспорт з написом "ДІТИ" в 2015-му. Я бачила його розбитим.
Я бачила згорівші машини на узбіччях. Згоріли не вщент, з бічних дзеркал (їх залишків) звисали покриті сажою білі полотнища. Рушники, рвані простирадла - що знайшли перед виїздом. Знак, що в машині цивільні.
Я заходила в автобуси, заповнені евакуйованими людьми. Вони питались з надією:
- Дорога не обстрілюється?
Я не могла сказати їм неправду. Я казала:
- Обстрілюється. Моліться, люди.
Ми не вішали простирадл, ми знали, що це не допоможе.
Ми не писали великими літерами на бортах "ДІТИ", тоді ми вже знали, що не допоможе.
Я бачила, як вносять до бомбосховища дітей, тримаючи їх в руках, в зубах, аби взяти з собою якомога більше - між обстрілами транспорту, в якому - вороги точно знали! - були діти.
Я знаю, як падали дорослі на дітей, аби прикрити їх собою під обстрілами.
Все це було давно, на початку нашої довгої війни. Ми знали, що для наших ворогів навіть немовлята - вороги, яких вони мріють знищити.
Чотири роки тому весь світ мав змогу впевнитись, що напис "ДІТИ" - напис, видимий з літака - не допоможе.
Ну, впевнився світ. І що, і що?
Та он сходіть подивіться, хто взяв Оскара за документалку цього року. Чи хто поїхав на параолімпіаду. Чи хто танцює балет чи співає оперу в Європі.
Ті, в кого крапає кров з рук.
Кров тих маріупольських дітей. Та їхніх мам і бабусь.
На сьогодні вважається, що від влучання бомби в Маріупольський драмтеатр загинуло 600 людей. Ще 400, кажуть, отримали поранення.
Хто знає їх імена?
Коли їх можна буде взнати?
Невідомо.
Знати їхні імена важливо. Але ще важливо знати, хто був той льотчик, що скинув бомбу на драмтеатр. На напис "ДІТИ". Видимий з літака.
Це дуже важливо, знати ім'я. Адресу. І імена членів його сім'ї.
Імена членів його сім'ї потрібні не для того, щоб зробити з ними те, що зробив таточко, син, брат. А для того, аби вони знали, що він зробив.
Втім, це так наївно. Бо вони, можливо, знають. І пишаються цим.
Тут, розумієте, в чому річ. Ця дитяча кров капає з рук кожного з них. Кожного громадянина тієї країни.
До сьомого коліна.
А далі видно буде.