Diana Makarova · ПРАВО НА ІНДУЛЬГЕНЦІЮ

[don_katalan]

А річ була зовсім не в Госпітальєрах.
Як і та масова оборона, з якою стали волонтери на захист Госпіків. Не тільки Госпітальєрів захищали волонтери.
Розумієте, в кожного вчинку, кожного пориву зазвичай кілька причин. Наприклад, запитання журналістки Ольги Худецької з проханням представити звітність організації - насправді було не запитанням від суто Ольги, і не зовсім до Госпітальєрів.
Непонятно?
Зараз поясню.
... ми, волонтери, всі працюємо з однією полум'яною спрагою - допомогти, перемогти. Допомогти перемогти. Ну, крім тих, в кого спрага трохи інша - нагребти під себе, нагребти, осідлати хвилю волонтерства і гребти, гребти. Не будемо гріха таїти, такі серед нас є.
Але не будемо про поганців. Будемо про тих, хто кладе себе під країну, під нещадні траки війни. Ми вийшли на цей шлях і біжимо ним, іноді призупиняємося і йдемо, а іноді повземо. Ну, коли вже зовсім погано - тоді лягаємо головою в сторону перемоги і трохи лежимо.
Та є в нас ще одна спрагла Мисль. Чітке знання.
Що по нас прийдуть.
Розумієте, по нас обов'язково прийдуть. Це може бути тьотя з начосом, все життя працює в податковій. А може бути і сам дядя на букву Г., який рано чи пізно таки оголосить полювання на відьом. На нас з вами, волонтери. На нас.
А може прийти і суто суспільство. Оті наші донатори, завдяки яким ми працюємо з фронтом. З переселенцями. Хворими дітьми. Старими, змученими хворобами людьми. Сиротами. А також котиками, собачками і їжачками. У кожного з нас своя дорога і обрана ніша.
Але гроші у всіх нас однакові. Народні гроші.
Що таке? У вас гранти? Сидіть мовчки, будь ласка, бо щас получите від читачів. В такій гарячці грантоотримувачі і по голові отримують першими.
Так от, народні гроші.
Гроші, які дає нам суспільство.
Здається мені, оце невинне, якщо замислитись, питання Худецької, й було першим кроком суспільства до аудиту свого волонтерства. ВСЬОГО ВОЛОНТЕРСТВА!
Не поставила б його Худецька, поставив би хтось інший. Не позавчора, так через три тижні. Не Госпітальєрам, так якійсь іншій організації. Але, здається, просто прийшов час. Питання визріло, питання грохнуло. Госпітальєри не змогли вчасно й гідно відповісти, помчали з шаблями наголо захисники, почали бити морди і грозити поламати Худецькій ноги...
... і просрали мить.
І зганьбились.
Всі сторони зганьбились. Бо ноги готові були ламати теж геть всі. А коли підтягнулись політичні мотиви - о, тут тільки дай. Тут і понеслось. Нічого дивного, суспільство і так перебуває в перманентній істериці, тому зерна впали на добре угноєну землю.
Тому що волонтерство насправді відстоювало честь Госпітальєрів, звичайно, так. Але ще волонтерство відстоювало
СВОЄ ВЛАСНЕ ПРАВО НА ІНДУЛЬГЕНЦІЮ.
А питання всього-навсього про звітність. І воно назріло.
Ту саму звітність, якої в більшості з нас немає.
Тому волонтерство, підсвідомо відчуваючи, що по нас починають йти - обурено й дружно кинулось на захист Яни? Так, це перша причина. Яну люблять, поважають, і є за що.
А друга причина - на свій захист.
Бо свідомо чи підсвідомо, всі розуміли, що вони наступні. Що прийде час і треба буде звітуватись. А мало хто з нас зможе це зробити гідно й вичерпно.
(та, мабуть, що й ніхто)
Тому обурення і переляк літало над фейсбуком і твітером.
Обурений переляк.
Бо всі раптом зрозуміли те, що й так знали.
МИ НЕ ЗМОЖЕМО ПОЯСНИТИ СУСПІЛЬСТВУ, ЧОМУ МИ ВЧИНЯЛИ ТАК ЧИ ІНАКШЕ
- А чому ви знімали з карток гроші, не дочекавшись повного збору і повної суми?
- Тому що фронт не чекає.
- Гм...
- А чому ви не змогли вчасно зробити звіт?
- Бо ми були на фронті. А потім відсапувались після фронту.
- Гм...
- А де ваші акти прийому-передачі?
- Немає. Бо комбат, який мусив дати нам ці акти, загинув.
- А чому ви не взяли в нього акти, перш ніж він загинув? Майно ж ви йому якось передавали?
- Бо він був в Бахмуті, там було не до актів.
- Гм...
- А чому не взяти ці акти в його заступника?
- Якого нахрін заступника! Підрозділ розформували!
- Всьо равно непонятно.
Всі ці питання невигадані. Всі вони з життя. Ставлять їх дяді й тьоті, які начебто й люди - але не зовсім. Вони митарі, розумієте. Митар мислить зовсім по-іншому, ніж звичайна людина.
В історії Христа для мене великим чудом виглядала не столовка, де п'ятьма хлібинами і двома рибами нагодували тисячі людей. То ще не чудо, спитайте в будь-якого начпрода. А от прозріння митаря Матвія, який увірував і полишив забезпечену державну фіскальну службу - оце да. В таке повірити складно. Велике, велике чудо!
Але звичайні люди, донатори - при нагоді теж ставлять дивні питання, з яким ми самі прозріваємо і починаємо розуміти те, про що лише здогадувались - люди взагалі не розуміють специфіку нашої війни. Специфіку забезпечення армії. Так щоб і ті дві риби військовим з'їсти. І нам не сісти. Вибачте.
- А навіщо у вас приватні картки для зборів? У вас же є офіційний рахунок.
- З приватними картками ми працюємо мобільніше. Та й куплене за офіційні гроші треба ставити на облік.
- Так в чому проблема? Нехай ставлять.
(от поясни, поясни це!)
- А навіщо ви постійно знімаєте готівку з карток? Збираєтесь на Балі?
- Збираємось купувати авто. За готівку.
- А що, карткою перерахувати не можна?
(о Боже...)
І нарешті:
- А де ваші звіти?
І тут починається найцікавіше.
Жінко добра, колего-волонтерко, спиніться на хвилинку. Скажіть, де ваші звіти? Що? Навіщо ви показуєте мені ці фото? Фотографії ніколи не були звітом.
Оці низки фоточок, на яких стоять військові і тримають щось в руках, оці відео, де вони дружно скандують:
- Дя-ку-є-мо фонду Такому-то...
... хто вам сказав, що це звіти? Хто посмів ввести вас в оману?
Це може бути ілюстрацією, доповненням до звіту. Може бути проміжковим підзвітом.
Але. Це. Не. Звіт.
А ось діаграми. Красиві кола, розділені на кольорові сегменти.
На такмед пішло ..... мільйонів. Ось червоний сегмент.
На автівки ..... мільйонів. Ось сегмент синій.
І таке інше.
З чого ви взяли, що це звіт, люди добрі? Це не більше ніж ілюстрація, доповнення до звіту.
Але. Не. Звіт.
Ну, якщо не вірите, спробуйте здати до податкової не звіт вивіреної форми, а галерею фоточок і оті красиві діаграми. Що вам скажуть тьоті з начосом і дядя на літеру Г.? Отож.
До податкової ми здаємо вивірені звіти. Підтверджуючи їх фінансовими документами і актами прийому-передачі. Виправдовуючи наші офіційні гроші, переведені на ту чи іншу потребу з офіційних наших рахунків. В цьому нас держава видресувала. Спробуй не здати, санкції не забаряться.
А з приватних?
А ті приватні картки, без яких не може працювати ні маленький волонтер, що забезпечує взвод, ні якийсь величний притуло-стерненко-госпітальєр. Як виправдовувати суми, що приходять на них? Яким звітом?
Зараз покажу.
https://www.facebook.com/alexandr.lushin/posts/pfbid0hBHu4rXFcLF5xUsnvajwkFLguPu4obiupzkocMqKABChhgAYVEXhvQkiro6ADMagl
подивіться. Капець, правда? Дотошний що капець. Всі фіндоки в коментах.
Ось в нього зведена статистика https://www.facebook.com/alexandr.lushin/posts/pfbid026foBW6xQ7H1xPPsQEbgk2THGyXndmmPTp48BysZYxd9q4zj3dygaAvSXqEMbsDbAl
Оце звіт.
ОЦЕ, БЛІН, ЗВІТ!
Слухайте, я й сама роблю дотошні звіти про людські гроші. Вибачте за самоцитату. https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/pfbid02AuX6p77JwPKwvuAu4wcMjh3rQMR2LqWkV9W7Nr9DqzCPJSfmoBqnRHwdNgxP1Zafl
Але цей Олександр Лушин вразив і мене.
А тепер скажіть, чи багато хто з волонтерів може показати отакі звіти? З чітким переліком, що куди пішло, та так, щоб можна було перевріити закупівлю кожної запчастини? З максимумом можливих документів? З виведенням всіх звітів до верхнього прикріпленого посту?
Ну, і фоточки вже потім, приємним доповненням.
Ніт. Ніхто. Бо в основному фоточки, фоточки, галерея фоточок. Чомусь вважається, що це і є найголовніша наша волонтерська звітність. Хтось каже, що при нагоді може показати всі фіндоки. Якщо спитають. Питання, чому б їх не показувати одразу.
Що ж, так могло продовжуватись дуже довго. Років так з дванадцять. Але рано чи пізно суспільство прийшло б до своїх волонтерів і поставило б обов'зкове питання:
- Люди добрі, а де ваші звіти? Куди пішли наші гроші?
А, ну да. Воно й прийшло. Вже.
Не була б Худецька, був би хтось інший. Не до Госпітальєрів, так до когось ще. Суспільство почало йти до нас зі своїм закономірним питанням, дорогі мої колеги. Повірте. Вже.
І що ми зробили у відповідь?
А ми почали виборювати
ПРАВО НА ІНДУЛЬГЕНЦІЮ
- Наші звіти - врятовані нами життя!
- Так, це понятно. А звіти де?
- Нам не до звітів, ми боремось з ворогом!
- Розуміємо. А гроші куди пішли?
- В нас мало грошей, ми не можемо найняти бухгалтера!
- Та нормально у вас грошей, на разову бухгалтерську роботу вистачило б, ви б ту тридцятку і не помітили б, он які мільйони збираєте.
- Та ми герої, ми людей рятуємо, ми армії допомагаємо!
- Схиляємо голову. А тепер звіти, будь ласка.
І знаєте що?
А суспільство в своєму праві. Воно може й навіть мусить ставити такі питання. Бо це їхні гроші. Бо ми з вами лише посередники між суспільством і фронтом. Суспільством і сиротами. Суспільством - і собачками чи хом'яками.
Так, ми самі звалили на себе цю роботу - але й відповідальність ми на себе звалили самі. Мусимо тягнути. Відповідальність перед людьми це не порожній вихлоп, колеги.
... скандал з Госпітальєрами зрештою уляжеться. Звіти будуть зроблені, організація не похитнеться. Ця організація настільки потужна, що такі хвилі її тільки укріплять.
А от волонтерська реакція на це ЗАКОНОМІРНЕ ПИТАННЯ суспільством не забудеться. Бо суспільство - воно велике, дорогі мої колеги. І воно в основному мовчить. Мовчить і спостерігає. Оті хвилі коментів у фейсбуку й твітері:
- Та ми віримо і без звітів!
- Та хоч пропийте ті гроші, ми все одно за вас!
... то ще не суспільство.
Суспільство, що читає, аналізує і мовчить - рано чи пізно проаналізує цей скандал. Зрозуміє, що це його особисті гроші - гроші суспільства. Побачить, що прозорості немає. Перечитає з десяток разів кожен слова Саші Кладовище про розборки "де мої п'ять гривень, доки я перджу дупою диван"
Потім зверне увагу на ваші, колеги, розіграші:
- Проводимо розіграш за найбільший донат!
згадає своїх 200 гривень, відірваних від пенсії. Відчує, неначе цим розіграшем і цинічним ставленням до малих донатів йому плюнули в обличчя...
... і зробить свої висновки суспільство.
Які?
Побачимо.
Але обурення від виборювання волонтерами права на індульгенцію ми від суспільства побачимо теж.
Я теж не в білому пальті. Дванадцять років ми робимо дотошні звіти. Гроблячись над чеками, зводячи все до копієчки чи до двадцяти чотирьох копійок, як вже вийде. Таскаючи за собою папки, спухлі від фінансових документів...
... яких в нас хіба на дві третини витрат. Бо мусимо щось купувати без документів. Без чеків. Без накладних.
Та й з актами прийому-передачі в нас туго. Бо доки монстри від волонтерства типу Повернись живим здають все під акти - отакі маленькі човники як наш, мусять затикати дірки тих підрозділів, що не можуть видати акти. Не можуть поставити майно на облік. З тієї чи іншої причини.
Тому по нас. Прийдуть. Теж.
... а потім по всіх нас прийде дядя на літеру Г.
Бо коли волонтерство виборює право оперувати мільйонами без звітів - дядя на літеру Г. спостерігає і дуже обурюється. Бо він митар. А митарі мислять дещо інакше, ніж живі люди.
Цифрами вони мислять.
І цей бій ми просрали вже.
Бій за власне право на індульгенцію. З якогось дива хтось з нас вирішив, що ми маємо на це право. Бій, який чомусь вирішили оглосити звичайному праву людей спитати:
- А куди пішли мої гроші?
І ЛЮДИ ВПРАВІ ПОСТАВИТИ ЦЕ ПИТАННЯ!
... і почнеться полювання на відьом.
Уууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууу...
Страшно?
Мені теж не радісно. Мої звіти для того дяді - ні про що. Піду на вогнище разом з іншими. Розмахуючи нашими фоточками і покрикуючи:
- Так ми ж рятували життяяяяяяя...
БО ПРАВА НА ІНДУЛЬГЕНЦІЮ В НАС НЕМАЄ
вибачте за самоцитату