![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanВчора я вперше на віку вилаялась матом публічно (досі під враженням, як це мені легко пішло! Війна, знаєте...)
А було так. Ембраєр рейсу LO771 Варшава - Вільнюс (про Барселону, звідки я напередодні повернулась до Варшави, напишу іншим разом) закінчував посадку пасажирів. Моє місце було біля проходу, я вже сиділа, пристебнувшись і розгорнувши щойно куплену книжку (Grzegorz Rzeczkowski, "Spiedzy Putina"), а в проході ще рухалась вервечка пасажирів далі на свої місця. І зненацька просто мені над головою радісно заревло рускім голосом, посипало "б...дями" - якесь рашин-бидло, загальмувавши в проході, перегукувалось навстоячки через пів літака зі своїми дружбанами в кінці салону.
І - цілком спонтанно - з мене вихопилось безадресне, в простір:
- Господи, та коли ж вам уже нарешті заціпить!..
Тамте почуло, співвіднесло мій вигук зі своєю особою й енергійно зареаґувало:
- Чє-вооо???
Аж тут я його розгледіла - підвівши голову з-над книжки (здоровенне бурмилисько, під два метри заввишки, і ще й алкоголем від нього заносило - ну класика жанру!). І, так само відрухово, я сказала йому те єдине, чого він точно не зміг би НЕ зрозуміти:
- Слава Україні!
На мить його було зіщулило, як від ляпасу, - ніколи не бачила точнішої ілюстрації до приказки "як чорт від ладану", - але він хутко оговтавсь:
- Слава Россії! - заперечив обурено (а тиша в літаку вже стояла, як у вусі!), - і, мов відчуваючи, що це не досить переконливо прозвучало, додав уже з щирою ненавистю: - Нє раз'є...алі вас єщьо?
І от же цікаво: ще 4 роки тому мене б від такого діалогу потім тиждень трусило. А тут я не відчувала геть нічогісінько, крім того, що воно - мене (!) - БОЇТЬСЯ (sic!), - і відповіла йому спокійно і впевнено, його ж таки мовою, в дзвінкій занишклій тиші:
- Вас скорєє раз'...бьом!
На диво, він замовк - тільки, рушаючи далі по проходу, зі злості вдарив ногою власну валізку (!)
Потім із задніх рядів, де сиділи його другани, долинули уривки схвильованих реплік - "на емоциях, да...", - і з виправдальних інтонацій я виснувала, що це не інакше як "харошиє рускіє" по європах подорожують, либонь, ще й чекаючи де-небудь у Вільнюсі на свій "вид на жительство", тож тим часом від публічного "зетництва" їм слід утримуватись, і вони гуртом дорікали друганові, що так необачно себе видав і підставляє їх усіх...
Але бачили б ви, як поштиво зносили мені після рейсу валізку старші польські панове, що були свідками цієї сцени!.. Майже запобігливо, слово чести. (Може, теж мені повірили, що - "раз'...бьом"? 😊)
От. І не кажіть мені, що мат не може бути в українській літературі художнім засобом. ))
Контекст, товариство, контекст - все залежить від контексту...
НАГАДУЮ тим, хто в Вільнюсі: Сьогодні о 16.00 маю на Книжковому ярмарку інтерв'ю на сцені з приводу виходу литовських "Польових досліджень з українського сексу". Приходьте - побачимось!
А було так. Ембраєр рейсу LO771 Варшава - Вільнюс (про Барселону, звідки я напередодні повернулась до Варшави, напишу іншим разом) закінчував посадку пасажирів. Моє місце було біля проходу, я вже сиділа, пристебнувшись і розгорнувши щойно куплену книжку (Grzegorz Rzeczkowski, "Spiedzy Putina"), а в проході ще рухалась вервечка пасажирів далі на свої місця. І зненацька просто мені над головою радісно заревло рускім голосом, посипало "б...дями" - якесь рашин-бидло, загальмувавши в проході, перегукувалось навстоячки через пів літака зі своїми дружбанами в кінці салону.
І - цілком спонтанно - з мене вихопилось безадресне, в простір:
- Господи, та коли ж вам уже нарешті заціпить!..
Тамте почуло, співвіднесло мій вигук зі своєю особою й енергійно зареаґувало:
- Чє-вооо???
Аж тут я його розгледіла - підвівши голову з-над книжки (здоровенне бурмилисько, під два метри заввишки, і ще й алкоголем від нього заносило - ну класика жанру!). І, так само відрухово, я сказала йому те єдине, чого він точно не зміг би НЕ зрозуміти:
- Слава Україні!
На мить його було зіщулило, як від ляпасу, - ніколи не бачила точнішої ілюстрації до приказки "як чорт від ладану", - але він хутко оговтавсь:
- Слава Россії! - заперечив обурено (а тиша в літаку вже стояла, як у вусі!), - і, мов відчуваючи, що це не досить переконливо прозвучало, додав уже з щирою ненавистю: - Нє раз'є...алі вас єщьо?
І от же цікаво: ще 4 роки тому мене б від такого діалогу потім тиждень трусило. А тут я не відчувала геть нічогісінько, крім того, що воно - мене (!) - БОЇТЬСЯ (sic!), - і відповіла йому спокійно і впевнено, його ж таки мовою, в дзвінкій занишклій тиші:
- Вас скорєє раз'...бьом!
На диво, він замовк - тільки, рушаючи далі по проходу, зі злості вдарив ногою власну валізку (!)
Потім із задніх рядів, де сиділи його другани, долинули уривки схвильованих реплік - "на емоциях, да...", - і з виправдальних інтонацій я виснувала, що це не інакше як "харошиє рускіє" по європах подорожують, либонь, ще й чекаючи де-небудь у Вільнюсі на свій "вид на жительство", тож тим часом від публічного "зетництва" їм слід утримуватись, і вони гуртом дорікали друганові, що так необачно себе видав і підставляє їх усіх...
Але бачили б ви, як поштиво зносили мені після рейсу валізку старші польські панове, що були свідками цієї сцени!.. Майже запобігливо, слово чести. (Може, теж мені повірили, що - "раз'...бьом"? 😊)
От. І не кажіть мені, що мат не може бути в українській літературі художнім засобом. ))
Контекст, товариство, контекст - все залежить від контексту...
НАГАДУЮ тим, хто в Вільнюсі: Сьогодні о 16.00 маю на Книжковому ярмарку інтерв'ю на сцені з приводу виходу литовських "Польових досліджень з українського сексу". Приходьте - побачимось!
no subject
Date: 2026-02-28 06:22 pm (UTC)no subject
Date: 2026-02-28 10:43 pm (UTC)