Yurii Pylypenko
Стаття у Nature Physics (препринт 20.02.2026 на arxiv.org) описує науковий прорив у розумінні того, чому певні атомні ядра є набагато стабільнішими за інші. Це явище десятиліттями називали магічними числами
"From spin to pseudospin symmetry: The origin of magic numbers in nuclear structure" arXiv:2504.09148v3 [nucl-th] 20 Feb 2026
В ядерній фізиці існують магічні числа (2, 8, 20, 28, 50, 82, 126). Якщо кількість протонів або нейтронів у ядрі дорівнює одному з цих чисел, таке ядро є надзвичайно міцно зв'язаним і стабільним. Це схоже на заповнені електронні оболонки в інертних газах (як неон чи аргон), через які вони не вступають у реакції.
Проте досі існувала теоретична проблема: хоча ми знали ці числа, ми не розуміли механізм того, як саме сильна ядерна взаємодія та квантові ефекти змовляються, щоб створити ці стабільні острови, особливо в екзотичних (нестабільних) ядрах, де магічні числа раптово зникають або з’являються нові.
Група вчених (Китай-США-Японія) під керівництвом Цзянміна Яо (Sun Yat-sen University, Китай) змогла розв'язати цю загадку за допомогою нових математичних розрахунків "з перших принципів" (ab initio).
Автори використали метод IMSRG (In-Medium Similarity Renormalization Group). Cучасний математичний апарат, який дозволяє спрощувати складні взаємодії багатьох частинок у ядрі до розв'язуваного вигляду.
Замість того, щоб підганяти теорію під відомі дані, вчені змогли розрахувати взаємодію протонів і нейтронів, виходячи лише з фундаментальних властивостей частинок.
Дослідження виявило, що магічні числа виникають через специфічну зміну симетрії в квантових станах частинок. Важливо, що в розрахунках було враховано ефекти спеціальної теорії відносності Ейнштейна. Виявилося, що саме релятивістські ефекти (вплив швидкості та маси частинок всередині ядра) відіграють критичну роль у формуванні цих магічних оболонок.
Теорія нарешті пояснила, чому в дуже важких або короткоживучих ізотопах (наприклад, певні види олова чи кальцію) традиційні магічні числа можуть плавати.
Це допомагає пояснити, як у зірках і під час вибухів наднових утворюються елементи (нуклеосинтез). Кількість золота, платини чи урану у Всесвіті прямо залежить від цих самих магічних чисел.
Якщо раніше магічні числа були просто спостережуваним фактом, то тепер вони мають чітке математичне пояснення, яке об’єднує квантову механіку, теорію відносності та ядерні сили в одну цілісну картину.
На сьогодні існують різні альтернативні моделі атомного ядра (наприклад Viscous Time Theory VTT), але мейнстрім (в т.ч. на який опирається робота Цзянміна Яо) стоїть на 3 інтерпретаціях:
1) Оболонкова модель (Shell Model): ядро описується через квантові рівні (аналогічно електронам в атомі). Це база для пояснення магічних чисел.
2) Краплинна модель (Liquid Drop Model): ядро розглядається як крапля рідини, що пояснює процеси поділу.
3) Квантова хромодинаміка (QCD): взаємодія кварків та глюонів всередині нуклонів.
Нова робота Цзянміна Яо зміцнює позиції мейнстрімної фізики. Вона показує, що магічні числа можна вивести з фундаментальних квантових принципів і теорії відносності, не залучаючи екзотичні поняття на кшталт "в'язкого часу".
Ця публікація вважається завершенням багаторічних пошуків теоретичного фундаменту для оболонкової моделі ядра, яку запропонували ще Марія Гепперт-Маєр та Ганс Єнсен (Нобелівська премія 1963), але яка досі мала багато білих плям.
Станом на 2025 оболонкова модель ядра (Shell Model) за яку дали Нобелівку-1963 залишається жертвою власного успіху: вона ідеально працює для стабільних ядер, але починає сипатися, коли ми наближаємося до меж існування матерії.
є 5 головних білих плям, які поки не розкриті (свіжа стаття 2026 року і нові роботи в цьому напрямку можливо їх закриють)
1. Зникнення магічних чисел (острови інверсії)
2. 3-Body Forces - взаємодії в системах з 3 частинками/тілами
3.. Гало-ядра
4. Континуум та відкриті квантові системи
5. Вибуховий ріст складності обчислень з ростом Z
Класична модель базується на магічних числах 2, 8, 20, 28, 50, 82, 126, де оболонки заповнені та ядро надстабільне.
В екзотичних ядрах з великим надлишком нейтронів ці числа зникають, а нові з'являються там, де їх не чекали N=16, N=32
Поки що нема єдиної формули, яка б передбачала, як саме змінюється потенціал ядра при віддаленні від лінії стабільності.
Стандартна модель тривалий час розглядала взаємодію лише між парами нуклонів. Для точного опису легких ядер типу Кальцій-48 парних взаємодій замало. Потрібно враховувати сили, що виникають між 3 протонами чи нейтронами одночасно. Фізики намагалися інтегрувати ці сили через хіральну польову теорію, але складність обчислень для важких ядер залишається захмарною.
Деякі ядра (наприклад Літій-11) мають нейтронне гало: хмару нейтронів, що літають далеко за межами основного ядра. Оболонкова модель припускає, що нуклони знаходяться у глибокій потенціальній ямі. У гало-ядрах нейтрони ледь тримаються за ядро, і їхні хвильові функції витікають на величезні відстані. Існуючі моделі погано описують цей пухкий стан матерії.
Класична модель розглядає ядро як ізольовану систему. Багато радіоактивних ядер знаходяться в стані резонансу і розпадаються майже миттєво. Межа між зв'язаним станом (ядро є) і станом розпаду (ядра немає) розмита. Оболонкова модель не справляється з описом цього континууму.
Для важких ядер кількість можливих комбінацій розташування нуклонів на оболонках стає астрономічною. Навіть найпотужніші суперкомп’ютери не можуть розрахувати оболонкову модель вже при Z=50
Основна біла пляма 2026 року це відсутність універсальності. Модель чудово описує магічне Олово-132, але пасує перед банальним киснем-28, який виявився не магічним, хоча по теорії мав би бути.
У роботах 2025-2026 (стаття arXiv:2504.09148) вчені представили першопринципне пояснення. Встановлено прямий зв'язок між реалістичними ядерними силами високої роздільної здатності та виникненням магічних чисел через перехід від спінової до псевдоспінової симетрії. Це вже не просто підгонка сови під глобус, а погляд фундаментальної фізики.
Якщо у 2020 тричастинні сили 3N були екзотикою, то у 2026 жодна серйозна стаття з ab initio (з перших принципів) розрахунків без них не обходиться. Нові розрахунки для ізотопів кальцію та нікелю показали, що саме 3N-сили відповідають за відштовхування, яке робить ядро Кальцій-48 магічним. Без них модель просто не працювала. Тепер вчені розуміють механізм стабільності важких ядер набагато краще.
У вересні 2025 та лютому 2026 експерименти на установці ISOLDE (CERN) та FRIB дослідили "Острів інверсії" навколо 40-го нейтрона. ядра Хром-61 допомогли чітко визначити кордон цього острова.
Біла пляма відкритих систем з Гало активно закривається завдяки розвитку Оболонкової моделі Гамова (GSM = Gamow Shell Model). Вчені вже навчилися описувати ядра як відкриті квантові системи. Це дозволило точно моделювати ядра, що знаходяться на межі розпаду (drip-lines). Тепер вчені розуміють, як кореляції між нейтронами в гало-ядрах впливають на їхній час життя.
Попри успіхи, Кисень-28 так і залишається каменем спотикання. Його несподівана нестабільність (виявлена раніше) досі не вкладається навіть у найновіші моделі 2026 року.

Стаття у Nature Physics (препринт 20.02.2026 на arxiv.org) описує науковий прорив у розумінні того, чому певні атомні ядра є набагато стабільнішими за інші. Це явище десятиліттями називали магічними числами
"From spin to pseudospin symmetry: The origin of magic numbers in nuclear structure" arXiv:2504.09148v3 [nucl-th] 20 Feb 2026
В ядерній фізиці існують магічні числа (2, 8, 20, 28, 50, 82, 126). Якщо кількість протонів або нейтронів у ядрі дорівнює одному з цих чисел, таке ядро є надзвичайно міцно зв'язаним і стабільним. Це схоже на заповнені електронні оболонки в інертних газах (як неон чи аргон), через які вони не вступають у реакції.
Проте досі існувала теоретична проблема: хоча ми знали ці числа, ми не розуміли механізм того, як саме сильна ядерна взаємодія та квантові ефекти змовляються, щоб створити ці стабільні острови, особливо в екзотичних (нестабільних) ядрах, де магічні числа раптово зникають або з’являються нові.
Група вчених (Китай-США-Японія) під керівництвом Цзянміна Яо (Sun Yat-sen University, Китай) змогла розв'язати цю загадку за допомогою нових математичних розрахунків "з перших принципів" (ab initio).
Автори використали метод IMSRG (In-Medium Similarity Renormalization Group). Cучасний математичний апарат, який дозволяє спрощувати складні взаємодії багатьох частинок у ядрі до розв'язуваного вигляду.
Замість того, щоб підганяти теорію під відомі дані, вчені змогли розрахувати взаємодію протонів і нейтронів, виходячи лише з фундаментальних властивостей частинок.
Дослідження виявило, що магічні числа виникають через специфічну зміну симетрії в квантових станах частинок. Важливо, що в розрахунках було враховано ефекти спеціальної теорії відносності Ейнштейна. Виявилося, що саме релятивістські ефекти (вплив швидкості та маси частинок всередині ядра) відіграють критичну роль у формуванні цих магічних оболонок.
Теорія нарешті пояснила, чому в дуже важких або короткоживучих ізотопах (наприклад, певні види олова чи кальцію) традиційні магічні числа можуть плавати.
Це допомагає пояснити, як у зірках і під час вибухів наднових утворюються елементи (нуклеосинтез). Кількість золота, платини чи урану у Всесвіті прямо залежить від цих самих магічних чисел.
Якщо раніше магічні числа були просто спостережуваним фактом, то тепер вони мають чітке математичне пояснення, яке об’єднує квантову механіку, теорію відносності та ядерні сили в одну цілісну картину.
На сьогодні існують різні альтернативні моделі атомного ядра (наприклад Viscous Time Theory VTT), але мейнстрім (в т.ч. на який опирається робота Цзянміна Яо) стоїть на 3 інтерпретаціях:
1) Оболонкова модель (Shell Model): ядро описується через квантові рівні (аналогічно електронам в атомі). Це база для пояснення магічних чисел.
2) Краплинна модель (Liquid Drop Model): ядро розглядається як крапля рідини, що пояснює процеси поділу.
3) Квантова хромодинаміка (QCD): взаємодія кварків та глюонів всередині нуклонів.
Нова робота Цзянміна Яо зміцнює позиції мейнстрімної фізики. Вона показує, що магічні числа можна вивести з фундаментальних квантових принципів і теорії відносності, не залучаючи екзотичні поняття на кшталт "в'язкого часу".
Ця публікація вважається завершенням багаторічних пошуків теоретичного фундаменту для оболонкової моделі ядра, яку запропонували ще Марія Гепперт-Маєр та Ганс Єнсен (Нобелівська премія 1963), але яка досі мала багато білих плям.
Станом на 2025 оболонкова модель ядра (Shell Model) за яку дали Нобелівку-1963 залишається жертвою власного успіху: вона ідеально працює для стабільних ядер, але починає сипатися, коли ми наближаємося до меж існування матерії.
є 5 головних білих плям, які поки не розкриті (свіжа стаття 2026 року і нові роботи в цьому напрямку можливо їх закриють)
1. Зникнення магічних чисел (острови інверсії)
2. 3-Body Forces - взаємодії в системах з 3 частинками/тілами
3.. Гало-ядра
4. Континуум та відкриті квантові системи
5. Вибуховий ріст складності обчислень з ростом Z
Класична модель базується на магічних числах 2, 8, 20, 28, 50, 82, 126, де оболонки заповнені та ядро надстабільне.
В екзотичних ядрах з великим надлишком нейтронів ці числа зникають, а нові з'являються там, де їх не чекали N=16, N=32
Поки що нема єдиної формули, яка б передбачала, як саме змінюється потенціал ядра при віддаленні від лінії стабільності.
Стандартна модель тривалий час розглядала взаємодію лише між парами нуклонів. Для точного опису легких ядер типу Кальцій-48 парних взаємодій замало. Потрібно враховувати сили, що виникають між 3 протонами чи нейтронами одночасно. Фізики намагалися інтегрувати ці сили через хіральну польову теорію, але складність обчислень для важких ядер залишається захмарною.
Деякі ядра (наприклад Літій-11) мають нейтронне гало: хмару нейтронів, що літають далеко за межами основного ядра. Оболонкова модель припускає, що нуклони знаходяться у глибокій потенціальній ямі. У гало-ядрах нейтрони ледь тримаються за ядро, і їхні хвильові функції витікають на величезні відстані. Існуючі моделі погано описують цей пухкий стан матерії.
Класична модель розглядає ядро як ізольовану систему. Багато радіоактивних ядер знаходяться в стані резонансу і розпадаються майже миттєво. Межа між зв'язаним станом (ядро є) і станом розпаду (ядра немає) розмита. Оболонкова модель не справляється з описом цього континууму.
Для важких ядер кількість можливих комбінацій розташування нуклонів на оболонках стає астрономічною. Навіть найпотужніші суперкомп’ютери не можуть розрахувати оболонкову модель вже при Z=50
Основна біла пляма 2026 року це відсутність універсальності. Модель чудово описує магічне Олово-132, але пасує перед банальним киснем-28, який виявився не магічним, хоча по теорії мав би бути.
У роботах 2025-2026 (стаття arXiv:2504.09148) вчені представили першопринципне пояснення. Встановлено прямий зв'язок між реалістичними ядерними силами високої роздільної здатності та виникненням магічних чисел через перехід від спінової до псевдоспінової симетрії. Це вже не просто підгонка сови під глобус, а погляд фундаментальної фізики.
Якщо у 2020 тричастинні сили 3N були екзотикою, то у 2026 жодна серйозна стаття з ab initio (з перших принципів) розрахунків без них не обходиться. Нові розрахунки для ізотопів кальцію та нікелю показали, що саме 3N-сили відповідають за відштовхування, яке робить ядро Кальцій-48 магічним. Без них модель просто не працювала. Тепер вчені розуміють механізм стабільності важких ядер набагато краще.
У вересні 2025 та лютому 2026 експерименти на установці ISOLDE (CERN) та FRIB дослідили "Острів інверсії" навколо 40-го нейтрона. ядра Хром-61 допомогли чітко визначити кордон цього острова.
Біла пляма відкритих систем з Гало активно закривається завдяки розвитку Оболонкової моделі Гамова (GSM = Gamow Shell Model). Вчені вже навчилися описувати ядра як відкриті квантові системи. Це дозволило точно моделювати ядра, що знаходяться на межі розпаду (drip-lines). Тепер вчені розуміють, як кореляції між нейтронами в гало-ядрах впливають на їхній час життя.
Попри успіхи, Кисень-28 так і залишається каменем спотикання. Його несподівана нестабільність (виявлена раніше) досі не вкладається навіть у найновіші моделі 2026 року.
