про ліву фракцію Голівуду, або куди заводить мотив "краще збганути противника".

[don_katalan]

Алі Татар-заде
бачив стрічку, в яку запросили аж саму Шерон Стоун: вона грає головну героїню і її героїня - хароша женщина яка палюбила прастога агента кагебе. нускємнєбиваєт - це основна думка фільма. миживсєлюді, невсетакоднозначно, акакже чюства, любоф внє політікі.
Непослідовність режисерів і сценаристів стирчить з кожного кута. Вона сама по собі є наче готовим підручником з того, як агенти впливу самоуговорюють себе, що зрада західної цівілізації - це харашо або принаймні нестрашно.
Перша теза - рускіє не такіє уж страшниє. а вот американци, з їхньою параноєю, вони стільки хороших душ загубили під час полювання на відьом!
на підтвердження цього героїня знайомиться з афигенним хлопцем, красавцом, йобарем-виртуозом, і вся його провина перед суспільством - що він колись по молодости в юнацьких колах був пов'язаний з комуністами.
(вводиться плавно друга тема - що комуністи це тоже-люди, інакшої точки зору, які теж мають право вільно її поширювати. а хто проти того - падлєц ілі дімагог)
Героїня палко їбеться з юнаком, кидає чоловіка (главу разведки Британії), вони живуть щасливо в Бейруті. Все показується іділічно: вона знов посміхається (похмурий муж з мі-6 був надто суворим) і знову малює малюнки (вона тепер вже художниця).
Розводиться і бере в чоловіки того юнака.
Раптово новий чоловік щезає. а потім вспливає в Москві.
у героїні Шерон Стоун розбите серце. Вона страждає від непоніманія акружающіх, да.
Діти в школі дражнять їхніх дітей, що ті діти совецьких шпионів (безсердечні, агранічєниє мєщянє).
героїнія ще більше асуждає разведки загневающего запада: це ви позбавили мене такого чудового мужа!
пам'ятаєте першу тезу? ну типо ви задрали вже своєю параноєю, такі хороші чуваки ні за що попадають в нерукопожатні?
як не дивно, коли виявляється що юнак внатурі був шпигуном, це не коливає ані героїню, ані авторів наративу:
а ми що казали? от ізза ваших преследованій він і подався в кагебе.
Вводиться третя теза:
москва, кагебе, московити - здорова альтернатива унилому світу міщан, буржуїв та їхніх похмурих контррозвідок.
юнака "можна понять".
Героїня їде в Москву!
отак запросто, ну цей загневающий запад, оця тюрма, вона спокійно випускає жону до мужа,
там показують ссср в доволі гламурному вигляді. їхні баби пьют водку стаканамі, зате ходять в театри і картинні галереї,
а ще одна руская обіцяє - не смійтеся - показати героїні тутешні магазіни, "вони тут дуже цікаві".
кагебісти дуже ласкаво приймають жену разведчика, вона відчуває ніяковість, що має до них камня за пазухою (не полишає думки вмовити чоловіка повернутися)
антитезою до інтересних кагебістів ми бачимо звірства ЦРУ
як тільки героїня Шерон Стоун повертається до США, ви не уявляєте що з нею роблять американці.
Подружки припиняють з нею здоровкатись.
ось вона, клята дружба, друх пазнайотса вбєдє - ну і шо шо ти дружиш і спиш з кгб, дружба ж вона є дружба, штож ти так, ех ви
двоє карикатурних слідчих ЦРУ заводять її на конспиративну квартиру.
вони вимагають від неї назвати паспортні данні в ссср її чоловіка та його адресу московской квартіри.
Вона відмовляється.
вони - втілення безлюдности. Вони сердіто пихтять.
один відкриває вікно і ми думаємо що зараз він скине її з третього поверху.
інший тактовно виходить, тоді перший замахується на нею рукою - говори стерво! - тоді перший не витримує і знову заходить, каже, допит закінчено.
її відпускають без вибачень - ось такі црушні негадяї.
Під кінець вона знову їде в Москву, вмовляє чоловіка повернутися, а той в останній момент промовляє палку промову, чому він досі любить комунізм.
да ні всьо тут совершенно, визнає він, але це як перша любов, нехорошо її зраджувати, коли щось іде не так.
грустний епілог повідомляє, що він так і не повернувся до США і до самої смерті служив в кгб.
от яка трагічна доля склалася.
жина більше не увіділа сваєво мужа, а бездушній америці на це насрать.