![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanУ XVIII столітті Димер став ареною драматичних подій, пов’язаних з легендарним козацьким полковником Семеном Палієм.
Середньовічний Димер приваблював його: Палій неодноразово бував тут особисто, а з 1691 року визначив Димер як тимчасове місцеперебування свого Фастівського полку (згадка на с. 160 книги Г. Алєксєєнка «Димер: де мир та залізо кували»).
На початку XVIII століття (конкретно під час повстання 1702–1704 рр., відомого як Паліївщина) Палій підняв козаків і селян проти польської шляхти. Його амбітний задум полягав у тому, щоб перетворити Димер на столицю нової козацької держави - «Паліївщини». Якби повстання завершилося повним успіхом, Димер цілком міг би стати центром незалежної козацької республіки на Правобережжі, подібно до того, як Фастів слугував ключовим опорним пунктом.
Щоб остаточно стерти сліди польської присутності та попередньої влади, Палій наказав знищити все, що нагадувало про ту епоху: могутню фортецю, замок і польське кладовище. Давні укріплення, вежі та поховання буквально зникли з ландшафту - ніби їх ніколи й не було. У 1703 році козаки Палія штурмом взяли Димерську фортецю (зведену після 1669 року), де отаборилися поляки, розбили ворога і зруйнували значну частину міста.
Від того старовинного Димера не залишилося ані мурів, ані веж - лише легенди та один унікальний малюнок. Його створив у середині XIX століття (близько 1840–1850-х рр., альбоми з натури) французький етнограф, лікар і художник Домінік П’єр де ля Фліз, який працював у Київській губернії лікарем державних маєтностей й лікував димерян і катюжанців. Стоячи на валах (або тому, що від них залишилося), він змалював містечко з церквою, хатами, кладовищем і навколишнім ландшафтом. Це не романтична фантазія, а реалістичний погляд очевидця на Димер, якого в тому вигляді більше не існує.
Те, що було зруйновано навмисно, збереглося лише на папері. Саме тому цей малюнок сьогодні важливіший за будь-який камінь: він дозволяє нам заглянути крізь століття і побачити Димер таким, яким його бачили до того, як історія знову «перекроїла» простір і пам’ять.
Семен Палій, чия мрія про незалежну козацьку державу не здійснилася повністю (він був заарештований, засланий, повернувся, але помер у 1710 році), знайшов вічний спокій у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі неподалік від Нових Петрівців/Вишгорода.
Ця історія - про силу мрії, руйнування минулого заради нового і про те, як один малюнок може повернути нам загублений шматочок історії.
До речі, на малюнку ледь помітний великий будинок, що позначений стрілкою - це колишня резиденція Євстафія Гоголя. Але хто це і яку роль він відіграв в історії Димера - розповімо в наступних публікаціях про історію Димерського краю.
За мотивами книги Григорій Алєксєєнко "Димер: де мир та залізо кували"
Середньовічний Димер приваблював його: Палій неодноразово бував тут особисто, а з 1691 року визначив Димер як тимчасове місцеперебування свого Фастівського полку (згадка на с. 160 книги Г. Алєксєєнка «Димер: де мир та залізо кували»).
На початку XVIII століття (конкретно під час повстання 1702–1704 рр., відомого як Паліївщина) Палій підняв козаків і селян проти польської шляхти. Його амбітний задум полягав у тому, щоб перетворити Димер на столицю нової козацької держави - «Паліївщини». Якби повстання завершилося повним успіхом, Димер цілком міг би стати центром незалежної козацької республіки на Правобережжі, подібно до того, як Фастів слугував ключовим опорним пунктом.
Щоб остаточно стерти сліди польської присутності та попередньої влади, Палій наказав знищити все, що нагадувало про ту епоху: могутню фортецю, замок і польське кладовище. Давні укріплення, вежі та поховання буквально зникли з ландшафту - ніби їх ніколи й не було. У 1703 році козаки Палія штурмом взяли Димерську фортецю (зведену після 1669 року), де отаборилися поляки, розбили ворога і зруйнували значну частину міста.
Від того старовинного Димера не залишилося ані мурів, ані веж - лише легенди та один унікальний малюнок. Його створив у середині XIX століття (близько 1840–1850-х рр., альбоми з натури) французький етнограф, лікар і художник Домінік П’єр де ля Фліз, який працював у Київській губернії лікарем державних маєтностей й лікував димерян і катюжанців. Стоячи на валах (або тому, що від них залишилося), він змалював містечко з церквою, хатами, кладовищем і навколишнім ландшафтом. Це не романтична фантазія, а реалістичний погляд очевидця на Димер, якого в тому вигляді більше не існує.
Те, що було зруйновано навмисно, збереглося лише на папері. Саме тому цей малюнок сьогодні важливіший за будь-який камінь: він дозволяє нам заглянути крізь століття і побачити Димер таким, яким його бачили до того, як історія знову «перекроїла» простір і пам’ять.
Семен Палій, чия мрія про незалежну козацьку державу не здійснилася повністю (він був заарештований, засланий, повернувся, але помер у 1710 році), знайшов вічний спокій у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі неподалік від Нових Петрівців/Вишгорода.
Ця історія - про силу мрії, руйнування минулого заради нового і про те, як один малюнок може повернути нам загублений шматочок історії.
До речі, на малюнку ледь помітний великий будинок, що позначений стрілкою - це колишня резиденція Євстафія Гоголя. Але хто це і яку роль він відіграв в історії Димера - розповімо в наступних публікаціях про історію Димерського краю.
За мотивами книги Григорій Алєксєєнко "Димер: де мир та залізо кували"