Непокаране зло вертається
Jan. 31st, 2026 09:35 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАндрій Іллєнко
Квітень 2014 року.
Країна ще не встигає оговтатися від розстрілів на Майдані та анексії Криму, а на Сході вже починається російсько-українська війна.
Далеко від епіцентрів усіх цих процесів, у тихому провінційному Корсуні на Черкащині живе журналіст та небайдужий громадянин Василь Сергієнко.
У нього давній конфлікт з народним депутатом-регіоналом від корсунського округу Геннадієм Бобовим, який одночасно є великим місцевим латифундистом.
Це у Києві – перемога революції та зміна влади, а на місцях, навіть у цілком промайданівській Черкащині – розклади інші. Одного дня Василя Сергієнка викрадають прямо з його помешкання, жорстоко катують, вбивають і викидають тіло в лісі неподалік.
Попри всі намагання зам’яти справу – резонанс стає загальноукраїнським. Василю Сергієнку посмертно дають звання Героя України та символічно долучають до Небесної сотні – бо він був активним майданівцем та загинув від рук тих самих регіоналівських катів приблизно у той самий час.
Підозрюваних швидко знаходять – усі вони з орбіти Бобова. Здається, скоро буде справедливе рішення суду.
Січень 2026 року.
Пройшло майже 12 років від тих подій. Не просто 12 років, а ціла історична епоха, а то і декілька епох.
А вироку в справі про жахливе вбивство Василя Сергієнка досі немає. Справа тихо вмирає. Спочатку у черкаських, а потім у київських судах. Усі підозрювані на волі.
Племінник Василя Сергієнка, Сергій Русінов – у 2014 році іде добровольцем на війну. У 2022-му стає добровольцем вдруге. Воює. Потім списується за станом здоров’я та доглядом за близьким родичем. І повертається додому.
А вдома у нього починається (продовжується?) конфлікт з іншим депутатом, тепер вже Корсунської міськради – таким собі Віталієм Сторожуком. Політична кар’єра якого почалась у 2011 році не де небудь, а на озері Сєлігєр у Росії, де він на «форумі юних путінців» уважно слухав промову не кого небудь, а самого Владіміра Владіміровіча. Фото цього «історичного моменту» легко знайти в мережі.
І ось саме цей депутат з таким яскравим проросійським бекграундом, на 12 році війни з Росією, подейкують, має чималий вплив, зокрема, на земельні питання.
Це коли ветерану війни спочатку виділяють його законні, кров’ю зароблені сотки, а потім до нього приходять «серйозні люди» з депутатськими мандатами та пропозицією, від якої неможливо відмовитися. Суть пропозиції – віддати свою ділянку в довгострокову оренду. Серйозним людям. Років так на 40. За ціною, яку назвуть серйозні люди.
Чимало погоджуються з пропозицією. Підозрюю, що часто навіть саме рішення ради про виділення землі відбувається за попередньою згодою на участь у схемі.
Але час від часу трапляються принципові правдоруби. Яким набридло боятися. І яким набридло, що поки вони проливали свою кров і віддавали здоров’я – вдома далі керує нахабна мразота. Ще і з селігєрським душком.
Я не знаю, чи дійсно Сергій Русінов хотів убити депутата Сторожука, підірвавши його машину. Чи це була спроба вбивства, чи псування майна. Погодьтеся, різниця велика. Чи взагалі інсценування.
Тепер це – більш ніж принципове питання. Бо якщо кваліфікація цих подій неправомірна, або ж Русінов не мав стосунку до цієї історії взагалі – то питання про моральну та юридичну відповідальність за смерть п’ятьох людей постає у геть похмурій площині.
Все, що сталося потім – жахливо. Убивати людей не можна. Виправдовувати вбивства не можна. Можна лише ліквідовувати ворогів та працювати по цілях на фронті.
Але зрозуміти механізми, які призвели до загибелі п’ятьох людей – необхідно. Найпростіше у цій ситуації – оголосити Русінова психом і закрити таким чином усі питання. Русінов вже мертвий. Максимально можливу у цьому грішному світі відповідальність за свої вчинки та рішення він уже поніс. А от як бути з усім іншим та усіма іншими у цій страшній історії – питання відкрите.
Непокаране зло вертається. Напевно це – головний висновок.
Якби у 2014 році усі причетні до викрадення, катування та жорстокого вбивства Василя Сергієнка, включно із замовниками — були суворо і законно покарані, чи зберегла би свою владу місцева мафія, чи почувалась би так нахабно, чи загинули би п’ятеро українців у 2026 році у селі під Корсунем? І скільки таких Корсунів по всій нашій славній Україні? Є над чим задуматись.
Квітень 2014 року.
Країна ще не встигає оговтатися від розстрілів на Майдані та анексії Криму, а на Сході вже починається російсько-українська війна.
Далеко від епіцентрів усіх цих процесів, у тихому провінційному Корсуні на Черкащині живе журналіст та небайдужий громадянин Василь Сергієнко.
У нього давній конфлікт з народним депутатом-регіоналом від корсунського округу Геннадієм Бобовим, який одночасно є великим місцевим латифундистом.
Це у Києві – перемога революції та зміна влади, а на місцях, навіть у цілком промайданівській Черкащині – розклади інші. Одного дня Василя Сергієнка викрадають прямо з його помешкання, жорстоко катують, вбивають і викидають тіло в лісі неподалік.
Попри всі намагання зам’яти справу – резонанс стає загальноукраїнським. Василю Сергієнку посмертно дають звання Героя України та символічно долучають до Небесної сотні – бо він був активним майданівцем та загинув від рук тих самих регіоналівських катів приблизно у той самий час.
Підозрюваних швидко знаходять – усі вони з орбіти Бобова. Здається, скоро буде справедливе рішення суду.
Січень 2026 року.
Пройшло майже 12 років від тих подій. Не просто 12 років, а ціла історична епоха, а то і декілька епох.
А вироку в справі про жахливе вбивство Василя Сергієнка досі немає. Справа тихо вмирає. Спочатку у черкаських, а потім у київських судах. Усі підозрювані на волі.
Племінник Василя Сергієнка, Сергій Русінов – у 2014 році іде добровольцем на війну. У 2022-му стає добровольцем вдруге. Воює. Потім списується за станом здоров’я та доглядом за близьким родичем. І повертається додому.
А вдома у нього починається (продовжується?) конфлікт з іншим депутатом, тепер вже Корсунської міськради – таким собі Віталієм Сторожуком. Політична кар’єра якого почалась у 2011 році не де небудь, а на озері Сєлігєр у Росії, де він на «форумі юних путінців» уважно слухав промову не кого небудь, а самого Владіміра Владіміровіча. Фото цього «історичного моменту» легко знайти в мережі.
І ось саме цей депутат з таким яскравим проросійським бекграундом, на 12 році війни з Росією, подейкують, має чималий вплив, зокрема, на земельні питання.
Це коли ветерану війни спочатку виділяють його законні, кров’ю зароблені сотки, а потім до нього приходять «серйозні люди» з депутатськими мандатами та пропозицією, від якої неможливо відмовитися. Суть пропозиції – віддати свою ділянку в довгострокову оренду. Серйозним людям. Років так на 40. За ціною, яку назвуть серйозні люди.
Чимало погоджуються з пропозицією. Підозрюю, що часто навіть саме рішення ради про виділення землі відбувається за попередньою згодою на участь у схемі.
Але час від часу трапляються принципові правдоруби. Яким набридло боятися. І яким набридло, що поки вони проливали свою кров і віддавали здоров’я – вдома далі керує нахабна мразота. Ще і з селігєрським душком.
Я не знаю, чи дійсно Сергій Русінов хотів убити депутата Сторожука, підірвавши його машину. Чи це була спроба вбивства, чи псування майна. Погодьтеся, різниця велика. Чи взагалі інсценування.
Тепер це – більш ніж принципове питання. Бо якщо кваліфікація цих подій неправомірна, або ж Русінов не мав стосунку до цієї історії взагалі – то питання про моральну та юридичну відповідальність за смерть п’ятьох людей постає у геть похмурій площині.
Все, що сталося потім – жахливо. Убивати людей не можна. Виправдовувати вбивства не можна. Можна лише ліквідовувати ворогів та працювати по цілях на фронті.
Але зрозуміти механізми, які призвели до загибелі п’ятьох людей – необхідно. Найпростіше у цій ситуації – оголосити Русінова психом і закрити таким чином усі питання. Русінов вже мертвий. Максимально можливу у цьому грішному світі відповідальність за свої вчинки та рішення він уже поніс. А от як бути з усім іншим та усіма іншими у цій страшній історії – питання відкрите.
Непокаране зло вертається. Напевно це – головний висновок.
Якби у 2014 році усі причетні до викрадення, катування та жорстокого вбивства Василя Сергієнка, включно із замовниками — були суворо і законно покарані, чи зберегла би свою владу місцева мафія, чи почувалась би так нахабно, чи загинули би п’ятеро українців у 2026 році у селі під Корсунем? І скільки таких Корсунів по всій нашій славній Україні? Є над чим задуматись.
no subject
Date: 2026-01-31 10:25 pm (UTC)