![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
З одного боку відомо, що автор був прогресистом, ворогом рабства і білого расизму (про чорний расизм він навряд чи міг собі уявити), з іншого форма якою він обрав собі (як кажуть його захисники) неприглядність сегрегації - це проза сповнена расистських штампів, а насамперед обидних прізвиськ для чорношкірих.
Цей кейс неодноразово ... крали московити сучасности, особливо інфілтровані в українську (в географічному сенсі) культуру. Вони порівнюють осіб типу Булгакаго з таким от само чи то трагічно непонятим, чи то завідомо оббріханим "печерними примитивами" - мовляв, він вкладає українофобські репліки в горлянки персонажів, але сам він так не вважає.
Тут стає їм в нагоді Марк Твен, якого один раз років 20 тому одна лідер-вумен в одній бібліотеці включила в список расистів, і ця новина гуляє вже стільки років скільки існує рунет.
Намагається в обох випадках прирівняти кейси.
Спочатку я покажу очевидну різницю, і підемо далі.
Марк Твен не був расистом в нашому сучасному розумінні.
Проте він не міг бути антирасистом в нашому ж сучасному розумінні - зараз його б легко викрили в тому, що всеж небілі раси він недооцінює.
Його захист чорношкірих - поверхневий, патронатний, він не солідарізується з ними
(щоби довести це, надевно вийшла "третья книга" циклу - написана Еверетом від імені чорношкірого Джима).
Але точно він не був ностальгатором за часами, коли ті "знали своє місце", тихо сиділи і прислугували, не висовуючись зі своїх плантацій.
В цьому сенсі він просто неприрівняний до Булгакого, який бризже ненавістю до українців в усіх їх проявах.
Прив'язка шовініста Б., якому всі московити - що білі що красні - завідомо кращі за унтерменшей, просто нечесна.
З цім розібралися а тепер йдемо далі з одним Марк Твен.
Його роздута в пресі "відміна" не така пласка, як здається.
Справа в тому, що Марк Твен як білий письменик просто не може не мати стереотипів про інші раси.
Як громадянин і людина він в собі це контролює, фільтрує і виховує - за що йому повага.
Але самі уявлення про те, що може бути образливо для чорношкірого і що ні, не можуть бути коректні, бо так ніхто не замислюється.
Наведу приклад української літератури.
За останні 20 років не менше сотні людей, грамотних, щирих та доброзичливих, радили мені прочитати книгу Зинаїди Тулуб "Людолови".
Вони запевняли мене, що пані Зинаїда найторератніша з усіх авторів що писала про кримських татар.
І знаєте, вони праві.
Праві, як в одному анекдоті.
"Оптиміст вірить що ми - в найкращому зі світів. Песимист підозрює - що схоже так воно і є".
Усі хто мені радив книгу Тулуб, не помітили як вона регулярно описує кримськотатарську мову як "гортанну", сповнену неприємних звуків (літературний штамп - з колоніяльної літератури), порівнює їх з птахами-падальниками (в її уяві носи сході на клюви, обличчя хижі, а про асоціяцію з падальниками годі вже і тлумачити), і нарешті як вона поміж іншим, ніби від імені "героя" (а це українець 17 століття) каже що ногайці "чимось нагадували мавп".
Ці літературні штампи безглузді і водночас невидимі їхнім носіям.
Як хтось міг нагадувати українській дівчині часів Сагайдачного мавпу? де вона бачила мавп? Очевидно що мавп бачила пані Зинаїда, а не її героїня. А якщо навіть не бачила, то взяла це з західної літератури, де небілих легко порівнюють із приматами.
Так ось, подібних моментів сповнена майже будь-яка повість, де як завгодно прогресивний білий пише про небілі (в його уявленні) етноси й раси.
Наприклад багато хто з вас не зміг би відрізнити кримського татарина - усередньного - від українця та московита. У всіх трьох народів дуже різнобарвний фенотип.
Достатньо сказати, що в перші роки окупації завезені з Рязані амонавци під час облав на кримтатар (негласних) хапали на ринках кого загводно - євреїв, молдован, вірмен, - але кримці та навіть турки здавалися їм пересічними з лиця.
Але в літературі кримці завжди описані як жовта раса, і чим красномовніший автор тим більше там саме расизму, "скуластий", "гортанний", "плюснуті носи", вузькі очі, чорні очі, злі маленькі чорні очі ітд.
Народи стають інорасові саме під пером письменика!
ви спитаєте, чи міг Марк Твен якось описати свого Джима, не вдаючись до його расових характеристик?
Звичайно міг.
Якби він знав про чорношкірих хоч щось іще, окрім трьох ознак: коліру, вимови (говірки) та соціального статусу.
Але Марк Твен не антрополог, що присвятив життя вивченню африканців в Амеріці, він передає ВСІ перестороги і забобони своїх сучасників. Він не несе їх навмисно, а іноді навіть критикує та перегортає.
Одначе я розумію, чому пересічному, культурному, начитаному чорношкірому американцеві це може бути неприємно.
Десь як мені, коли я тицяю в "мавпу" в Тулуб, а мені кажуть - ну і що? ну сказала, ну буває. але ж вона дуже любить кримців, почитайте, в неї є цілий роман в романі про кримську дівчину!
(і отут я згадую анекдот, що вище наводив).
та не забуваю, що єдиний індеєць в Томі Соєрі - жорстокий вбивця і головний антагонист.
===
Ярослав Щербаков
Гарний пост, але значно більш універсальний, ніж сприйняття інородців в різних умовах. Це так само стосується сприйняття будь-якої інакшості, що відбивається в літературі в першу чергу. Я, приміром, недолюблюю описи людей у худліті 19ст, незалежно від автора і країни походження, навіть якщо вони компліментарні. За нинішніми мірками вони завжди хоч трохи, але будуть дещо зневажливими. Це радше про поступ гуманізму в людській культурі, ніж про (анти)колоніальний дискурс. Останній скористався з першого.
---
Алі Татар-заде
мова ХІХ тут скоріш тільки тому цікавить, що вона - нижчий рядочок "визнаної класики", а ранішні тексти ще менш толератні, але вони - уділ читання спеціалістів. Ми не скасуємо Гільгамеша хоч би скільки там було стероетипів відверто шкідливих для нас, тільки тому що ми не вписуємо його в свої дитячі книжечки, в шкільку класику, в базу знань. а до речі, використовуємо його адаптовані версії. Нас не засмучує, що людина іншого племені в ті далекі часи вважалися або явно богом або явно звіром, наприклад, бо це такий далекий для нас стереотип, що ми його навіть не цензуруємо а не помічаємо
З одного боку відомо, що автор був прогресистом, ворогом рабства і білого расизму (про чорний расизм він навряд чи міг собі уявити), з іншого форма якою він обрав собі (як кажуть його захисники) неприглядність сегрегації - це проза сповнена расистських штампів, а насамперед обидних прізвиськ для чорношкірих.
Цей кейс неодноразово ... крали московити сучасности, особливо інфілтровані в українську (в географічному сенсі) культуру. Вони порівнюють осіб типу Булгакаго з таким от само чи то трагічно непонятим, чи то завідомо оббріханим "печерними примитивами" - мовляв, він вкладає українофобські репліки в горлянки персонажів, але сам він так не вважає.
Тут стає їм в нагоді Марк Твен, якого один раз років 20 тому одна лідер-вумен в одній бібліотеці включила в список расистів, і ця новина гуляє вже стільки років скільки існує рунет.
Намагається в обох випадках прирівняти кейси.
Спочатку я покажу очевидну різницю, і підемо далі.
Марк Твен не був расистом в нашому сучасному розумінні.
Проте він не міг бути антирасистом в нашому ж сучасному розумінні - зараз його б легко викрили в тому, що всеж небілі раси він недооцінює.
Його захист чорношкірих - поверхневий, патронатний, він не солідарізується з ними
(щоби довести це, надевно вийшла "третья книга" циклу - написана Еверетом від імені чорношкірого Джима).
Але точно він не був ностальгатором за часами, коли ті "знали своє місце", тихо сиділи і прислугували, не висовуючись зі своїх плантацій.
В цьому сенсі він просто неприрівняний до Булгакого, який бризже ненавістю до українців в усіх їх проявах.
Прив'язка шовініста Б., якому всі московити - що білі що красні - завідомо кращі за унтерменшей, просто нечесна.
З цім розібралися а тепер йдемо далі з одним Марк Твен.
Його роздута в пресі "відміна" не така пласка, як здається.
Справа в тому, що Марк Твен як білий письменик просто не може не мати стереотипів про інші раси.
Як громадянин і людина він в собі це контролює, фільтрує і виховує - за що йому повага.
Але самі уявлення про те, що може бути образливо для чорношкірого і що ні, не можуть бути коректні, бо так ніхто не замислюється.
Наведу приклад української літератури.
За останні 20 років не менше сотні людей, грамотних, щирих та доброзичливих, радили мені прочитати книгу Зинаїди Тулуб "Людолови".
Вони запевняли мене, що пані Зинаїда найторератніша з усіх авторів що писала про кримських татар.
І знаєте, вони праві.
Праві, як в одному анекдоті.
"Оптиміст вірить що ми - в найкращому зі світів. Песимист підозрює - що схоже так воно і є".
Усі хто мені радив книгу Тулуб, не помітили як вона регулярно описує кримськотатарську мову як "гортанну", сповнену неприємних звуків (літературний штамп - з колоніяльної літератури), порівнює їх з птахами-падальниками (в її уяві носи сході на клюви, обличчя хижі, а про асоціяцію з падальниками годі вже і тлумачити), і нарешті як вона поміж іншим, ніби від імені "героя" (а це українець 17 століття) каже що ногайці "чимось нагадували мавп".
Ці літературні штампи безглузді і водночас невидимі їхнім носіям.
Як хтось міг нагадувати українській дівчині часів Сагайдачного мавпу? де вона бачила мавп? Очевидно що мавп бачила пані Зинаїда, а не її героїня. А якщо навіть не бачила, то взяла це з західної літератури, де небілих легко порівнюють із приматами.
Так ось, подібних моментів сповнена майже будь-яка повість, де як завгодно прогресивний білий пише про небілі (в його уявленні) етноси й раси.
Наприклад багато хто з вас не зміг би відрізнити кримського татарина - усередньного - від українця та московита. У всіх трьох народів дуже різнобарвний фенотип.
Достатньо сказати, що в перші роки окупації завезені з Рязані амонавци під час облав на кримтатар (негласних) хапали на ринках кого загводно - євреїв, молдован, вірмен, - але кримці та навіть турки здавалися їм пересічними з лиця.
Але в літературі кримці завжди описані як жовта раса, і чим красномовніший автор тим більше там саме расизму, "скуластий", "гортанний", "плюснуті носи", вузькі очі, чорні очі, злі маленькі чорні очі ітд.
Народи стають інорасові саме під пером письменика!
ви спитаєте, чи міг Марк Твен якось описати свого Джима, не вдаючись до його расових характеристик?
Звичайно міг.
Якби він знав про чорношкірих хоч щось іще, окрім трьох ознак: коліру, вимови (говірки) та соціального статусу.
Але Марк Твен не антрополог, що присвятив життя вивченню африканців в Амеріці, він передає ВСІ перестороги і забобони своїх сучасників. Він не несе їх навмисно, а іноді навіть критикує та перегортає.
Одначе я розумію, чому пересічному, культурному, начитаному чорношкірому американцеві це може бути неприємно.
Десь як мені, коли я тицяю в "мавпу" в Тулуб, а мені кажуть - ну і що? ну сказала, ну буває. але ж вона дуже любить кримців, почитайте, в неї є цілий роман в романі про кримську дівчину!
(і отут я згадую анекдот, що вище наводив).
та не забуваю, що єдиний індеєць в Томі Соєрі - жорстокий вбивця і головний антагонист.
===
Ярослав Щербаков
Гарний пост, але значно більш універсальний, ніж сприйняття інородців в різних умовах. Це так само стосується сприйняття будь-якої інакшості, що відбивається в літературі в першу чергу. Я, приміром, недолюблюю описи людей у худліті 19ст, незалежно від автора і країни походження, навіть якщо вони компліментарні. За нинішніми мірками вони завжди хоч трохи, але будуть дещо зневажливими. Це радше про поступ гуманізму в людській культурі, ніж про (анти)колоніальний дискурс. Останній скористався з першого.
---
Алі Татар-заде
мова ХІХ тут скоріш тільки тому цікавить, що вона - нижчий рядочок "визнаної класики", а ранішні тексти ще менш толератні, але вони - уділ читання спеціалістів. Ми не скасуємо Гільгамеша хоч би скільки там було стероетипів відверто шкідливих для нас, тільки тому що ми не вписуємо його в свої дитячі книжечки, в шкільку класику, в базу знань. а до речі, використовуємо його адаптовані версії. Нас не засмучує, що людина іншого племені в ті далекі часи вважалися або явно богом або явно звіром, наприклад, бо це такий далекий для нас стереотип, що ми його навіть не цензуруємо а не помічаємо