![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanOksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
(Ганебних світлин, де Марія Мачадо ради блага вітчизни передає божевільному дідові омріяну дошку, ширити не буду, кому цікаво - гугліть самі).
І тут не тільки в Трампові штука. Він взагалі в цьому "унтерґанґу дес абендляндес" тільки вишенька на торті - врешті, чому б йому й не дати такої красівої норвезької дошки, коли її 35 рр. тому мав Ґорбачов, який за місяць після церемонії подавив танками людей у Вільнюсі, і ніхто з комітету навіть не писнув (і не пригадую, щоб подав у відставку), - а після російського вторгнення в Україну "пісділячі" премії стали буквально щороку вручати росіянам, щоб, бува, ніхто не забув, що це "війна путіна", а "справжня" Росія тим часом бореться за мир, аж поли завертаються? (про членів "пісділячого" ареопагу, котрі є одночасно членами Валдайського клубу, я трохи розповідала торік, упс, вже позаторік, в інтерв'ю Ukrainer, тож, кому цікаво - гугліть).
Але і з Шведською премією, тою, котра нібито ще нескорумпована (тобто, як тільки завважили біду, так, у 2018-му, й ударили на сполох, вперше за два століття змінили правила в Академії, перереформували, винуватців покарали і т.д.) - теж ой як не все гаразд, і теж - далеко не відучора. Смерть Стуса була далеко не єдиним сюжетом в її історії, який досі не дочекавсь розслідування, книжку Дж.Кателлі "Камю має померти" я вже тут була рекомендувала, її в нас перекладено, існують також серйозні дослідження про скандали з відмовою Сартра (французькі) і про гебешний "проект "Шолохов" (ізраїльські), - але "за руку" вхоплено було досі тільки французького мужа Катаріни Фростенсон, "наймолодшої членки Академії", як мені її колись побожно представляли, - з чого й розгорівся бридезний секс-скандал, що спричинив "перезавантаження" премії, але щО то, до лиха, за "перезавантаження", коли вже ПІСЛЯ скандалу премію одержав одурілий Гандке, який останні чверть століття займався тим, що заперечував геноцид у Сребрениці?.. (хто не вкурив - це демонстрація "іскуствавнєпалітікі", тобто просування чисто російського наративу)
Я це все до чого розказую. Мене все ще точить неОБламний просвітницький "черв'ячок" - і потреба нести "в народ", як це робили чотири покоління моїх предків, (далі співати на музику Лисенка) "сві-ітло нау-у-ки і зна-ааан-ня" (с), боюсь, помре тільки разом зі мною. 🙂 Отож існує така книжка - "Клуб", дуже якісне журналістське дослідження Матільди Ґуставсон, перекладене досі в бозна-скількох країнах: власне історія й передісторія цілого того "нобелівського скандалу" 2018 р., безцінна, як на мене, не стільки сюжетом, скільки - контекстом: Ґуставсон вдалося відтворити атмосферу, що панує серед культурних еліт маленької ("провінційної"!) Швеції, показати, "як до того дійшло" - що на "представника великої культури" (француз же!!) всі витріщаються як заворожені діти, і він може безкарно роками ґвалтувати дебютанток. Це, як на мене, надзвичайно корисне для нас знання, яке добре прояснює механізм "масових гіпнозів" навіть у вельми благополучних, освічених і "критичномислячих" спільнотах, і я б дуже хотіла, щоб ця книжка заіснувала і в українському перекладі. Але - "кому воно нада?" Що нам Гекуба?..
Так от, хочу зробити тут опитування. Якщо вам така книжка цікава, і ви її залюбки купите й прочитаєте - ставте сердечко. Якщо "та ну його нафіґ", "є передніші видатки", "я взагалі книжок не читаю" і т.д. - заплаканий смайлик. Якщо не дочитали до цього місця)) або ще в якийсь спосіб не визначилися в цій темі - звичайну вподобайку.
Залежно від результатів - буду намагатися "пробити" "Клуб" М.Ґуставсон на український ринок або махну на це діло рукою.
Наперед дякую за допомогу!
(Ганебних світлин, де Марія Мачадо ради блага вітчизни передає божевільному дідові омріяну дошку, ширити не буду, кому цікаво - гугліть самі).
І тут не тільки в Трампові штука. Він взагалі в цьому "унтерґанґу дес абендляндес" тільки вишенька на торті - врешті, чому б йому й не дати такої красівої норвезької дошки, коли її 35 рр. тому мав Ґорбачов, який за місяць після церемонії подавив танками людей у Вільнюсі, і ніхто з комітету навіть не писнув (і не пригадую, щоб подав у відставку), - а після російського вторгнення в Україну "пісділячі" премії стали буквально щороку вручати росіянам, щоб, бува, ніхто не забув, що це "війна путіна", а "справжня" Росія тим часом бореться за мир, аж поли завертаються? (про членів "пісділячого" ареопагу, котрі є одночасно членами Валдайського клубу, я трохи розповідала торік, упс, вже позаторік, в інтерв'ю Ukrainer, тож, кому цікаво - гугліть).
Але і з Шведською премією, тою, котра нібито ще нескорумпована (тобто, як тільки завважили біду, так, у 2018-му, й ударили на сполох, вперше за два століття змінили правила в Академії, перереформували, винуватців покарали і т.д.) - теж ой як не все гаразд, і теж - далеко не відучора. Смерть Стуса була далеко не єдиним сюжетом в її історії, який досі не дочекавсь розслідування, книжку Дж.Кателлі "Камю має померти" я вже тут була рекомендувала, її в нас перекладено, існують також серйозні дослідження про скандали з відмовою Сартра (французькі) і про гебешний "проект "Шолохов" (ізраїльські), - але "за руку" вхоплено було досі тільки французького мужа Катаріни Фростенсон, "наймолодшої членки Академії", як мені її колись побожно представляли, - з чого й розгорівся бридезний секс-скандал, що спричинив "перезавантаження" премії, але щО то, до лиха, за "перезавантаження", коли вже ПІСЛЯ скандалу премію одержав одурілий Гандке, який останні чверть століття займався тим, що заперечував геноцид у Сребрениці?.. (хто не вкурив - це демонстрація "іскуствавнєпалітікі", тобто просування чисто російського наративу)
Я це все до чого розказую. Мене все ще точить неОБламний просвітницький "черв'ячок" - і потреба нести "в народ", як це робили чотири покоління моїх предків, (далі співати на музику Лисенка) "сві-ітло нау-у-ки і зна-ааан-ня" (с), боюсь, помре тільки разом зі мною. 🙂 Отож існує така книжка - "Клуб", дуже якісне журналістське дослідження Матільди Ґуставсон, перекладене досі в бозна-скількох країнах: власне історія й передісторія цілого того "нобелівського скандалу" 2018 р., безцінна, як на мене, не стільки сюжетом, скільки - контекстом: Ґуставсон вдалося відтворити атмосферу, що панує серед культурних еліт маленької ("провінційної"!) Швеції, показати, "як до того дійшло" - що на "представника великої культури" (француз же!!) всі витріщаються як заворожені діти, і він може безкарно роками ґвалтувати дебютанток. Це, як на мене, надзвичайно корисне для нас знання, яке добре прояснює механізм "масових гіпнозів" навіть у вельми благополучних, освічених і "критичномислячих" спільнотах, і я б дуже хотіла, щоб ця книжка заіснувала і в українському перекладі. Але - "кому воно нада?" Що нам Гекуба?..
Так от, хочу зробити тут опитування. Якщо вам така книжка цікава, і ви її залюбки купите й прочитаєте - ставте сердечко. Якщо "та ну його нафіґ", "є передніші видатки", "я взагалі книжок не читаю" і т.д. - заплаканий смайлик. Якщо не дочитали до цього місця)) або ще в якийсь спосіб не визначилися в цій темі - звичайну вподобайку.
Залежно від результатів - буду намагатися "пробити" "Клуб" М.Ґуставсон на український ринок або махну на це діло рукою.
Наперед дякую за допомогу!